Система стадій кримінального процесу

скасувати рішення суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбуття покарання;

* ч. 4 ст. 378 КПК, якою суду апеляційної інстанції надано право на скасування постанови про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановлення своєї постанови у випадках:

необхідності кваліфікації суспільно небезпечного діяння якбільш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого прозакриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питанняпро застосування примусових заходів медичного характеру;

застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;

скасування необгрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вонине вчинили суспільно небезпечне діяння.

Такі рішення суд апеляційної інстанції може прийняти тільки за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника було поставлено питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Короткостроковість термінів подання апеляції. Апеляцію подають протягом 15 діб із моменту проголошення рішення суду першоїінстанції, а засуджений, який перебуває під вартою, -- в той самийстрок із моменту вручення йому копії вироку.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції відбувається у відкритому засіданні (за винятком випадків, передбачених ст. 20 КПК).

Обов'язковість виконання вказівок суду апеляційної інстанціїдля судів нижчого рівня, прокурора та органів розслідування.

Виконання судових рішень - це стадія кримінального процесу, в якій суд, що постановив рішення, вирішує усі питання, що виникають у зв'язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а у деяких випадках і після його виконання.

Касаційне провадження - це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у зв'язку з поданою на них касаційною скаргою.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

Провадження у Верховному Суді України - це стадія кримінального процесу, в якій Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах з підстав:

1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (статті 444, 445 КПК).

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких ухвал:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

Якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і приймає нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, Верховний Суд України скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (ст. 455 КПК).

Провадження за нововиявленими обставинами - це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв'язку з нововиявленими обставинами, тобто такими обставинами, які не були відомі суду на час судового розгляду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (ст. 459 КПК). Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження та ін.

За наслідками такого провадження суд має право скасувати вирок чи ухвалу і прийняти новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі ці стадії. Він може завершитися, наприклад, в стадії досудового розслідування (підготовчого провадження) шляхом прийняття рішення про закриття кримінального провадження; у разі неподання апеляційних і касаційних скарг будуть відсутні стадії апеляційного та касаційного провадження; у разі відсутності підстав для провадження у Верховному Суді України та провадження за нововиявленими обставинами - будуть відсутні і ці стадії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II . Проблеми виконання судового рішення як стадії реалізації кримінальної відповідальності.

Диференціація кримінально-процесуальної форми.

2.1. виконання судового рішення як етап безпосередньої реалізації кримінальної відповідальності. Незважаючи на позитивні зрушення у сфері протидії злочинності, загалом «ціна» останньої залишається високою для суспільства. Щороку Міністерство внутрішніх справ визнає потерпілими від злочинів понад 200 тисяч осіб. Так, 2006 року зареєстровано 255 122 потерпілих, 2007-го - 230 468,   2008-го - 214 848 .

    Тож постає потреба подальшого вивчення та вдосконалення правового регулювання захисту прав потерпілих від злочинів, зокрема й за допомогою норм кримінального права. Виконання завдань Кримінального кодексу України (далі - КК) досягається застосуванням на практиці арсеналу кримінально-правових засобів впливу на осіб, які вчиняють суспільно небезпечні діяння, передбачені КК. Одним із результатів цього має стати відновлення порушених прав потерпілого .

Для науки кримінального права ця проблема не нова. У різні часи її досліджували такі радянські та вітчизняні вчені, як Л. Багрій-Шахматов, Ю. Баулін, Я. Брайнін, В. Глістін, П. Дагель, І. Даньшин, О. Ігнатов, І. Карпець, С. Келіна, В. Кудрявцев, Н. Кузнецова, В. Маляренко, П. Матишевський, В. Навроцький, С. Полубінська, О. Санталов та інші.

Однак для дослідження всіх аспектів застосування кримінальної відповідальності слід переосмислити стадії та механізм її реалізації. Отже, метою цієї статті є вироблення науково обґрунтованого підходу до вивчення проблем виконання судового рішення у кримінальному праві.

Доведене дослідження показало: етап виконання вироку (постанови, ухвали, рішення) суду «підключається» до блоку охоронних кримінально-правових відносин, що є складовою механізму застосування кримінальної відповідальності. У цьому разі кримінально-правові засоби впливу безпосередньо втілюються в життя.

Виконання судового вироку розглядається вченими як завершальний етап кримінального процесу , коли реалізується чинне судове рішення, нагляд і контроль за його виконанням, а також судом вирішуються питання, що виникають під час звернення цього рішення до виконання .

Утім, аналіз норм розділу п'ятого «Виконання вироку, ухвали і постанови» Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) показав, що виконання судового рішення як таке ними не регламентовано . Ці норми регулюють низку процесуальних дій, що забезпечують застосування актів правосуддя. Безпосереднє ж виконання судового вироку покладено на відповідні органи та установи (Державний департамент з питань виконання покарань та його територіальні органи; установи виконання покарань; кримінально-виконавчі інспекції; Державна виконавча служба та її територіальні органи; командири військових частин, гауптвахта, дисциплінарний батальйон), які зобов'язані негайно привести його до виконання і повідомити про це суд, що ухвалив указане рішення. Вивчивши кримінально-процесуальні норми розділу VIIІ «Виконання судових рішень» проекту КПК , зазначимо відсутність указівки на їхнє виконання безпосередньо судом, всі дії якого, описані у цьому розділі, спрямовані на забезпечення такого виконання. І серед приписів немає жодного, де розглядався б порядок  виконання судових рішень. Тому, на мій погляд, доцільніше було б назвати відповідний розділ чинного КПК так:  «Забезпечення виконання судових рішень».

Тому як етап безпосередньої реалізації кримінальної відповідальності, слід розглядати стадію виконання судового рішення. Саме тут практично відтворюються приписи норм кримінального права, що визначають систему кримінально-правових засобів впливу на особу, визнану винною у вчиненні злочину.

Кримінально-правові відносини виникають із моменту порушення особою заборони, передбаченої нормою Особливої частини КК, а саме - учинення конкретних активних дій (бездіяльності) як юридичного факту, підтвердженням якого є обвинувальний вирок суду. За винесення виправдувального вироку потенційна кримінальна відповідальність не переходить до безпосередньої реалізації, оскільки не встановлюється відповідна її підстава.

Зміст кримінально-правових відносин постійно уточнюється, оскільки вони перебувають у динамічному стані. Так, зміст прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, що регулюють застосування покарання та інших кримінально-правових засобів впливу на особу, яка вчинила злочин, визначається, по-перше, етапом реалізації правовідносин, по-друге, особливостями юридичних фактів, що їх породжують, змінюють чи припиняють .

Етапи застосування кримінальної відповідальності характеризуються правом держави на визнання особи винною у вчиненні злочину, правом потерпілого на відшкодування шкоди, завданої йому злочином, й обов'язком особи, винної у  скоєнні злочину, зазнавати кримінального впливу та відшкодовувати завдану шкоду. Їм кореспондуються: право особи, що вчинила злочин, на визнання її винною тільки в тому злочині, який вона справді вчинила, і тільки в тому розмірі збитків, в якому його заподіяла, а обов'язок держави - об'єктивно визнати та виконати цю вимогу.

Змістом правовідносин на етапі обрання конкретного виду покарання чи іншого кримінально-правового засобу впливу на винного є, з одного боку, право держави визначити покарання чи інший засіб впливу, що відповідають характеру й ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення, особі винного та розміру заподіяної шкоди. З другого боку, обов'язок особи, яка вчинила злочин, визнати обґрунтованим застосування до неї такого покарання. Водночас вона вправі вимагати призначення їй справедливого покарання та визначення саме такого розміру збитків для відшкодування, який вона заподіяла. Держава в особі суду зобов'язана призначити такі заходи кримінальної відповідальності, що не виходять за встановлені законом межі.

У процесі виконання-відбування покарання змістом правовідносин є право засудженого (за наявності для того підстав) на пом'якшення спочатку призначеного покарання й обов'язок суду здійснити відповідно до вимог закону таке пом'якшення. В окремих випадках, наприклад, у разі невиконання особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, покладених на неї обов'язків або за систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, правом суду є посилення кримінально-правового засобу впливу. У такому разі ухвалюється рішення про направлення засудженого для відбування призначеного покарання. За таких умов змістом правовідносин є обов'язок засудженого зазнавати посилення заходів кримінальної відповідальності.

Розглянувши зміст кримінально-правових відносин, можна констатувати, що до них приєднуються кримінально-виконавчі відносини. Юридичним фактом для виникнення останніх відповідно до статті 4 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) є вирок суду, що набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Тільки обвинувальний вирок суду має законну силу і здатний засвідчити винність особи у вчиненні злочину. Це положення - наріжний камінь кримінального судочинства, що має авторитетне підтвердження у ст. 62 Конституції, ст. 2 КК, ст. 15 КПК. У цьому відтворюється одна з найважливіших гарантій прав, свобод та законних інтересів громадянина, який обвинувачується у вчиненні злочину. Постановлений згідно з принципом законності (ст. 18 КПК) та обґрунтованості (ч. 1 ст. 323 КПК) вирок є запорукою зміцнення правопорядку. Крім того, він є правовим інструментом офіційного встановлення всіх ознак складу злочину у вчиненому діянні, владної конкретизації виду та індивідуальної міри «відповіді» особи, винної у його вчиненні, а так само засобом примусового втілення їх у подальшій правомірній поведінці особи, яка несе й зазнає кримінальної відповідальності .

У кримінально-процесуальному законі вирок визначається як рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи (п. 12 ст. 32 КПК). Відповідно до пунктів 4 і 6 ч. 1 ст. 324 КПК, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин та яка саме міра покарання має бути йому призначена і чи повинен він її відбувати. Вирок не є остаточним рішенням суду, що визначає кримінально-правовий засіб впливу на особу злочинця, за допомогою якого реалізується кримінальна відповідальність щодо такої особи. Чинний КПК містить підстави для перегляду вироків суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 347 КПК на вироки, ухвалені місцевими судами,  та які не набрали законної сили, може бути подана апеляція. У результаті її розгляду апеляційний суд: 1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови й закриття справи; зміну вироку чи постанови; 2) постановляє свій вирок, скасовуючи цілковито чи частково вирок суду першої інстанції.

Стаття 383 КПК передбачає можливість перевірки судових рішень у касаційному порядку: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. У порядку касації також можуть перевірятися  вироки (постанови, ухвали) місцевих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру та деякі  інші постанови (ухвали). За результатами розгляду касаційної скарги (подання) касаційний суд виносить ухвалу.