Жорстоке поводження з дітьми:проблеми протидії

Державна податкова служба України

Національний Університет  Державної Податкової Служби України

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З курсу: «Кримінологія»

На тему:

«Жорстоке поводження з  дітьми:проблеми протидії»

 

 

Виконала:

Студентка групи ПБ - 32

Шевчук Тетяна

Перевірив викладач:

Грицюк І. В.

 

 

 

Ірпінь 2011

 

 

План

        Вступ

1.1. Міжнародні стандарти  щодо попередження жорсткого

поводження та протидії насильству над дітьми.

1.2. Правові засади  запобігання насильству над дітьми  в сім’ї

або поза нею в Україні .

1.3. Особливості юридичної відповідальності за вчинення

насильства по відношенню до дитини.

Висновки 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Часто діти поза власним  бажанням опиняються втягнутими в конфлікт

батьків, бажаючи зупинити насильство і конфлікти, які постійно спостерігають. Вони відчувають відповідальність за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що саме вони, діти, є причиною розладу. У результаті

дитина так глибоко  втягується у конфлікт, що їй важко відокремити свою

індивідуальність  від особистості власних батьків.

Часто діти намагаються  захистити своїх матерів від  побиття або знущань.

Дитина відчуває гнів до батька, за те, що той заподіює біль матері, а також обу-

рення за матір, що вона не в змозі протистояти та підкорюється насильству.

Як наслідок руйнується опанування власної статевої ролі та виникають

викривлення статеворольової ідентичності. В низці випадків така ситуація

розв’язується тим, що дитина (підліток) вбиває кривдника або  наносить йому

тяжкі тілесні ушкодження.

Багато матерів не хочуть травмувати своїх дітей та намагаються прихова-

ти від них факти  насильства щодо себе. Діти, не маючи  чіткої картини того, що

відбувається, бачать засмучення матері, але не розуміють його причину. Без

повної інформації щодо ситуації діти (як і дорослі в аналогічних випадках) не

можуть адекватно реагувати  та будувати свою поведінку. Це призводить до розвитку порушень в комунікативній сфері (в тому числі заважає будувати

зрілі стосунки з протилежною  статтю).

Багато матерів вважають, що не повинні настроювати дітей проти своїх

чоловіків, намагаються  знайти їм виправдання. Дитина бачить матір у синцях,

зі слідами побоїв, але чує: «Усе гарно, дитинка, насправді  татусь нас любить»

і доходить висновку, що любов обов’язково пов’язана з фізичним болем та покараннями. Дитина, мати якого постійно виправдує свого батька за заподіяне

насильство, часто починає  відчувати тривогу, якщо її не б’ють  – адже це означає відсутність  любові. Отже, жорстоке поводження сприймається як справедливе, а дитина набуває риси віктимності.

В батьків, яким доводиться віддавати силу на розв’язання власних  конфліктів, як правило залишається  замало часу на виховання та турботу  щодо

своїх дітей. Як наслідок, в дітей може виникати почуття занедбаності і непотрібності, а також думки, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, які заслуговують на увагу та турботу. З цією впевненістю вони і йдуть далі по життю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Міжнародні стандарти щодо попередження жорсткого поводження та протидії насильству над дітьми

В складних умовах розбудови  національної державності Україна  одно-

значно та незмінно стоїть на позиції визнання міжнародних  стандартів прав

людини та впровадження їх в національне законодавство  та юридичну прак-

тику. Їх вагомою складовою  виступають міжнародні стандарти поперед-

ження жорстокого поводження з дітьми та вчинення насильства по

відношенню  до них у будь-яких формах.

Проблема жорстокого поводження з дітьми в її широкому розумінні

складає гранично масштабну  сферу дослідження в межах  міжнародного пра-

ва прав людини. Жорстоке поводження з дитиною, якою є кожна людська іс-

тота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до да-

ної особи, вона не досягла повноліття раніше (ст. 1 Конвенції ООН про права

дитини), спричиняє порушення низки основних прав людини, які належать їй

від народження. Йдеться  про право на життя, право не піддаватися  катуван-

ням, право на свободу; право на повагу до приватного життя; недоторканість

житла; право користуватися  найдосконалішими послугами системи охорони

здоров’я; благами соціального  забезпечення; право на рівень життя, необ-

хідний для нормального  розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий

захист: від викрадень  та продажу, від різних форм експлуатації, фізичного та

психічного насильства тощо.

Основні права людини закріплюються в широкому переліку міжнародно-

правових договорів, до основних з яких в межах ООН  належать:

– Міжнародний пакт про  громадянські та політичні права (1966 р.);

– Міжнародний пакт про  економічні, соціальні та культурні  права

(1966 р.);

– Міжнародна конвенція  про ліквідацію всіх форм расової  дискриміна-

ції (1965 р.);

– Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок

(1979 р.);

– Конвенція проти  катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких,

що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.);

– Конвенція про права  дитини (1989 р.);

– Міжнародна конвенція  про захист прав всіх трудящих-мігрантів  та

членів їх сімей (1990 р.);

а також в межах  Ради Європи:

– Європейська Конвенція  про захист прав людини та основоположних

свобод (1950 р.);

– Європейська соціальна  хартія (1996 р., переглянута);

• Конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.) тощо.

Всі вказані міжнародно-правові  договори ратифіковано Україною у

встановленому порядку. Положення цих міжнародно-правових договорів

конкретизуються у відповідних  резолюціях міжнародних організацій  та їх

уповноважених органів  та структур (Генеральної Асамблеї ООН, Комітету мі-

ністрів Ради Європи тощо). Зміст основних прав та свобод, а  також обов’язків

держави щодо їх забезпечення розкривається та деталізується в практиці

міжнародних судових  інстанцій (зокрема, Європейського  суду з прав люди-

ни) та відповідних квазісудових органів міжнародних організацій (Комітету

ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з ліквідації

дискримінації стосовно жінок тощо).

Отже, при розгляді справ  стосовно насильства щодо дитини, жорстокого

поводження з нею  мають обов’язково враховувати міжнародні стандарти

захисту відповідних  прав людини, які порушуються внаслідок вчинення на-

сильства по відношенню до дитини в тих чи інших формах в межах сім’ї або

поза нею. Особливості  міжнародно-правового захисту окремих  різновидів

прав людини та обсягу обов’язків держави щодо їх забезпечення та гаранту-

вання складає предмет  самостійних досліджень, які в останній час все часті-

ше з’являються в  Україні та є доступними для ознайомлення.

В межах цього посібника  ми сконцентруємо увагу на основних міжнародно-

правових стандартах, які безпосередньо спрямовані на запобігання насильству

над дітьми та його найбільш небезпечним формам. Це дозволить уточнити

зміст та обсяг поняття  жорстокого поводження з дітьми, визначити  форми та

прояви насильства по відношенню до дітей згідно з вимогами, що склалися в

межах міжнародних організацій, членом яких є Україна (передусім, Організації

Об’єднаних Націй, Міжнародної  організації праці, Ради Європи), а  також окрес-

лити характер обов’язків та ступінь відповідальності держави  за факти жорсто-

кого поводження з  особами, що не досягли повноліття.

Опрацьовуючи цей матеріал, необхідно виходи з того, що ч. 1 ст. 9 Кон-

ституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на

обов’язковість  яких дана Верховною Радою України, є частиною національно-

го законодавства. Положення, згідно з яким міжнародні договори є частиною

національного законодавства, закріплене також Цивільним кодексом Украї-

ни (ч. 1 ст. 10), Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 13), іншими законодавчими

актами України. Згідно зі ст. 3 Кримінального кодексу України  законодавство

України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс

України, який ґрунтується  на Конституції України та загальновизнаних прин-

ципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відпо-

відальність повинні  відповідати положенням, що містяться в чинних міжна-

родних договорах, згоду  на обов’язковість яких надано Верховною  Радою

України. Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу  України суд

ухвалює рішення у  справах на підставі Конституції, інших  актів законодавства

України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому Кодексом.

Аналогічне положення  закріплене ч. 1 ст. 4 Господарського процесуальногокодексу  України.Органи державної влади  України у своїй діяльності повинні  керуватисянормами міжнародних  договорів. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ одним із завдань органів прокуратури є захист від протиправних посягань, гарантованих Конституцією,

іншими законами України  та міжнародними правовими актами соціально-

економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.

Історія боротьби з жорстоким поводженням з дітьми на міжнародно-

му рівні розпочинається з зародження міжнародного механізму  визнання та

захисту прав дитини, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст.ст. В літерату-

рі наводиться приклад  восьмирічної Марі Елєн Уільсон з  Балтимора, яку сис-

тематично кривдила та била її мати. На допомогу Марі Елєн прийшли  члени

місцевого відділення Співтовариства по боротьбі з жорстоким ставленням

до тварин. Це сталося у 1874 р. З цього періоду в США розпочинається рух знадання допомоги дітям, що зазнають насильства в сім’ї та за її межами, який

швидко поширюється  в інших країнах світу.

У 1924 році Ліга Націй ухвалює Женевську декларацію прав дитини,

яка визначає заходи, спрямовані на захист дітей від рабства, дитячої праці,

торгівлі дітьми, проституції  неповнолітніх, повної влади батьків, економічної

експлуатації.

Міжнародно-правові засади запобігання жорстокому поводженню з ді-

тьми на рівні ООН  були закладені ще Загальною декларацією прав люди-

ни, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., в якій зазначалося,

що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Ст. 5 Загальної

декларації прав людини передбачено: «Ніхто не повинен зазнавати  тортур

або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, пово-

дження і покарання».

Необхідність охороняти  дитину від всіх форм насильства також  була

передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні  пра-

ва 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні

права 1966 р., документах спеціалізованих  організацій в межах ООН, та-

ких як Міжнародної організації  праці, Всесвітньої організації  охорони

здоров’я тощо. Так, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і полі-

тичні права передбачено, що: «Нікого не може бути піддано катуванню

чи жорстокому, нелюдському  або принижуючому гідність поводженню чи

покаранню. Зокрема, жодну  особу не може бути без її вільної  згоди підда-

но медичним чи науковим дослідам». Така заборона стосується всіх осіб,

у тому числі дітей.

В 1959 р. в межах ООН  ухвалюється документ, безпосередньо  спрямова-

ний на захист дітей від  насильства та порушення їх прав в  цілому – Деклара-

ція прав дитини. Декларація прав дитини 1959 р. складалася з 10 коротких

декларативних статей, програмних положень, які закликали батьків, окремих

осіб, державні органи, місцеву  владу й уряд визнати викладені  в ній права

й свободи та дотримуватися  їх. Це були 10 соціальних й правових принци-

пів, які значно вплинули на політику і діяльність урядів та звичайних людей

в усьому світі. Однак, як відомо, декларація не має юридично обов’язкової

сили та містить лише рекомендації Державам-учасницям. Погіршення стано-

вища дітей, що спостерігалося по всьому світу, потребувало більш конкрет-

них заходів міжнародно-правового  характеру, спрямованих на захист і  забез-

печення прав дитини.

20 листопада 1989 р. Генеральною  Асамблею ООН приймається Кон-

венція  ООН про права дитини, яка розроблялася з 1979 р. 26 січня 1990 р.,

в день відкриття її для підписання, Конвенція була підписана 61 країною та

вступила в дію. На сьогодні Конвенцію ратифікували уряди  всіх країн, за ви-

нятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки, отже вона наближається до

всезагальної ратифікації. Конвенція ООН про права дитини була ратифіко-

вана Україною Постановою Верховною Ради від 27 лютого 1991 р. та набула

чинності для  України 27 вересня 1991 р.

Таким чином, міжнародні стандарти щодо попередження жорстокого

поводження з дітьми покладають на державу обов’язок  вживати всіх належ-

них заходів з метою  попередження будь-яких форм насильства над дітьми,