Жорстоке поводження з дітьми:проблеми протидії

а так само за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проститу-

цією чи примушування їх до заняття проституцією має наставати незалежно

від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого

стану зазначених осіб або  із застосуванням чи погрозою застосування на-

сильства, використання службового становища, або особою, від  якої потерпі-

лий був у матеріальній чи іншій залежності.

На втілення вимог  нещод а в но відкритої до підписання Конвенції Ради

Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального

розбещення спрямоване положення ст. 301 ККУ «Ввезення, виготовлен-

ня, збут і розповсюдження порнографічних предметів», яка як кваліфіку-

ючу обставину визначає збут неповнолітнім чи розповсюдження серед

них творів, зображень  або інших предметів порнографічного  характеру

(ч. 2 ст. 301 ККУ), а також  передбачає найбільш тяжку санкцію  за приму-

шування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-

та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру

(ч. 3 ст. 301 ККУ).

Третю групу становлять зл очини, які можуть бути скоєні тільки по відно-

шенню до дитини, оскільки особу потерпілого від таких злочинів, яким може

виступати тільки дитина, передбачено їх основних складом. До таких злочи-

нів належать:

• умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 ККУ);

До групи злочинів, які можуть бути скоєні тільки по відношенню до дитини, примикає також злочин, передбачений ст. 167 ККУ «Зловживання опікун-

ськими правами». Потерпілими  від цього злочину можуть бути як діти, так і

повнолітні особи, щодо яких встановлено опіку чи піклування, проте такі дії

нерідко вчинюються саме по відношенню до неповнолітніх і малолітніх.

Нещодавно до Кримінального  кодексу України було внесено  зміни, спря-

мовані на посилення  кримінальної відповідальності за сексуальне насильство

щодо дитини в сім’ї  з боку батьків або осіб, що їх замінюють. Законом України

«Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу  України щодо

відповідальності за розбещення неповнолітніх» від 25 вересня 2008 р. № 600-

VI вказані статті було  доповнено частинами другими,  які встановили більш

сувору кримінальну  відповідальність за статеві зносини з особою, яка не до-

сягла статевої зрілості, а також розбещення неповнолітніх, вчинені батьком,

матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку по-

кладено обов’язки  щодо виховання потерпілого або  піклування про нього.

Законом України «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінально-

го кодексу України  щодо посилення відповідальності за злочини проти сім’ї

та дітей» від 1 жовтня 2008 р. № 616-VI до вказаних статей ККУ було внесено

аналогічні зміни. Цим  законом було посилено кримінальну відповідальність.

Таким чином, виходячи з  процесуального становища осіб, які  наділені

правом на пред’явлення позову на захист неповнолітніх, їх можна  поділити

на дві групи. До першої групи належать самі неповнолітні особи, які мають

матеріально-правову  та процесуально-правову заінтересованість  у справі, а

отже, виступають позивачами. До другої групи належать особи, які  зверта-

ються до суду на захист прав та інтересів інших осіб та займають у процесі

самостійне процесуальне становище, відмінне від становища позивача. Такі

особи мають у справі лише процесуально-правову заінтересованість. У свою

чергу, остання група  осіб може бути поділена на дві підгрупи: а) особи, які ви-

ступають від імені  та в інтересах суб’єктів спірних  матеріальних правовідно-

син (представники неповнолітніх); б) особи, які виступають від свого  імені на

захист прав, свобод та інтересів інших осіб (Уповноважений  Верховної Ради

України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцево-

го самоврядування, фізичні та юридичні особи, яким надано право захищати

права, свободи та інтереси інших осіб).

Незалежно від того, чи поданий позов самою дитиною (неповнолітньою

особою), яка виступає позивачем по справі, чи ініційований розгляд справи

особами, які звертаються до суду на захист прав та інтересів дітей (неповно-

літніх чи малолітніх осіб), при розгляді судових справ, які стосуються інте-

ресів дитини, думка останніх має враховуватися судом, а рішення по справі

за жодних обставин не має суперечити їх інтересам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Захист прав та забезпечення найкращих інтересів дитини є  базовим

принципом, на якому має  ґрунтуватися діяльність відповідних  органів дер-

жавної влади, державних  і недержавних установ та інституцій (в тому числі,

освітніх та медичних) України. В той же час насильство й жорстоке поводжен-

ня щодо дітей є  поширеним явищем: за даними, які  надають Н. Романова,

Т. Семигіна та В. Шевченко, близько 40% неповнолітніх вважають, що ця про-

блема є актуальною для  нашої країни. Діти найчастіше зазнають жорстокості

з боку ровесників, але  кожна четверта дитина з тих, хто  потерпав від насиль-

ства та знущання, зіткнулася з цим у власній родині.

Діти в українських  родинах практично необізнані щодо можливостей за-

хисту від жорстокого поводження і отримання допомоги; вони не звертають-

ся до відповідних  служб самостійно та майже не мають  надії на те, що про їх

скрутне становище повідомить хтось із дорослих. За кордоном, наприклад,

більшість повідомлень  про випадки насильства щодо дитини надходить від

представників громади (як правило, сусідів та знайомих сім’ї) та вчителів,

які спостерігають за станом своїх вихованців майже щодня. В Україні можна

стверджувати наявність  протилежної тенденції: освітяни (перш за все шкіль-

на адміністрація) притримуються позиції невтручання, та й діти не бажають

звертатися до них  за допомогою через недовіру та страх.

Ця проблема зазначена  ще в 2006 році в листі Генеральної  прокуратури

«Про стан додержання законодавства, спрямованого на захист прав дітей, які

потерпають від злочинних  посягань, насильства у сім’ї, втягнення  їх у злочин-

ну та іншу протиправну  діяльність»: «… педагогічні працівники самоусунулися

від виконання покладених на них обов’язків щодо захисту  дітей та молоді від

будь-яких форм фізичного чи психічного насильства. Інколи інформація про

вчинення насильства щодо дітей приховується. Психологічна служба та

соціальний патронаж в органах системи освіти не налагоджено  Інформа-

ція про неблагополучні сім’ї, в яких проживають учні, відсутня, внаслідок чого

не вживаються заходи щодо вчасного вилучення дітей з  небезпечного оточен-

ня, охорони їхнього  життя і здоров’я. Непоодинокими  є факти жорстокого по-

водження педагогічних працівників з учнями на уроках та у позаурочний час».

Значною проблемою є і відсутність єдиної форми державної або відо-

мчої звітності щодо жорстокого поводження з дітьми, зокрема  в сім’ї, вна-

слідок чого офіційні дані, отримані з різних джерел, не дають  змоги оцінити

реальний рівень проблеми. Інформація, яка надається різними відповідаль-

ними органами та службами, збирається на підставі різних методологій  та

ґрунтується на різних засадах. Як наслідок, загальна картина щодо кількіс-

них показників проблематики жорстокого поводження з дітьми, зокрема  в

родині, є щонайменше неповною, суперечливою та такою, що не дає змоги

провести ґрунтовний і достовірний аналіз ситуації.

 

 

Використана література

 

1)Блага А. Б. Запобігання насильству як основа протидії агресивним злочинам

проти членів сім`ї // Вісник Запорізького національного університету. Юри-

дичні науки. – 2005. – №2 – C. 161–165.

2) Блага А.Б. Практика застосування закону України «Про попередження на-

сильства в сім`ї»: сучасні проблеми і можливі шляхи їх вирішення //Право і

безпека. – 2004. – №3/1 (№ 1). – C. 50–58.

3) Бовть О. Віктимна поведінка як психологічна проблема // Соціальна психоло-

гія. – 2004. – № 4 (6). – C.14–22.

4) Бойко О. В. Побутове насильство як об`єкт криміногогічних досліджень //

Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 18.– Х.: Нац. Ун–т

внутр. справ, 2002.– C.470–474.

5) Бойко О.В. Правова кваліфікація насильства в сім`ї // Вісник Національного

університету внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 20.– C. 133–138.

6) Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. –

Кальварія: Львів, 2000. – 178 с.