Жорстоке поводження з дітьми:проблеми протидії

вчинених як в сім’ї, так і поза її межами. Ступінь  імплементації цих стандартів

на рівні національного  законодавства країни, а також  їх дотримання у наці-

ональній правозахисній практиці виступає якісним показником виконання

державою своїх міжнародно-правових зобов’язань у сфері захисту  прав лю-

дини, а також рівня  її соціальної відповідальності за долю теперішнього та

майбутніх поколінь.

 

 

 

 

1.2. Правові  засади запобігання насильству над дітьми в сім’ї або поза нею в Україні

Основу національного  законодавства України з попередження насиль-

ства над дітьми в  сім’ї або поза нею становить  Конституція України від 28 черв-

ня 1996 р., передусім статті 3, 21–24, 27–29, 32, 51, 52 Основного Закону. Так,

ст. 28 Конституції України  закріплює право кожної особи, у  тому числі дитини, на повагу до її гідності та вказує, що ніхто не може бути підданий катуванню,

жорстокому, нелюдському  або такому, що принижує її гідність, поводженню

чи покаранню. Це положення Основного Закону конкретизується в Цивіль-

ному кодексі України, який зазначає, що фізична особа н е може бути піддана

катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність,

поводженню  чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК України).

Ст. 52 Основного Закону, яка безпосередньо спрямована на поперед-

ження насильства над  дітьми, прямо вказує, що будь-яке насильство над ди-

тиною та її експлуатація переслідуються законом. Відповідно до ст. 51 Кон-

ституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються

державою.

Окрім загальних актів  законодавства, які звертають увагу  на захист дітей

від різних форм насильства, в Україні поступово формуються система спеці-

альних законодавчих актів, які безпосередньо спрямовані на захист прав та

інтересів дитини, охорону  її від усіх форм насильства та впровадження між-

народних стандартів попередження жорстокого поводження з  дітьми.

Важливі зобов’язання щодо виконання вимог Конвенції ООН  про пра-

ва дитини взяв Уряд України, підписавши 10 травня 2002 р. Підсумковий до-

кумент Спеціальної  сесії в інтересах дітей Генеральної  Асамблеї ООН «Світ,

сприятливий для дітей». Цей документ визначив чотири пріоритетні  напрямки

діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливос-

ті дітям отримувати якісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження,

насильства  та експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом. Ним же було окреслено

глобальний план дій, орієнтований на інтереси підростаючого  покоління, та

завдання, які світова  спільнота має виконувати для дітей і разом з дітьми. До-

сягнення та проблеми України на шляху втілення названого  міжнародного до-

кументу за період 2002–2006 р. було викладено в Національному  звіті з вико-

нання рішень Підсумкового документа Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї

ООН в інтересах дітей (2002 р.) та Плану дій «Світ, сприятливий  для дітей», під-

готовленому та опублікованому Міністерством України у справах  сім’ї, молоді

та спорту та Державним  інститутом розвитку сім’ї та молоді у 2007 р.

Наступним вагомим кроком на шляху впровадження міжнародних стан-

дартів захисту прав дитини в національне законодавство  та практику України

стало нещодавнє ухвалення Національного плану дій щодо реалізації Конвенції

ООН про права  дитини, затвердженого Законом України «Про Загальнодер-

жавну програму «Національний  план дій щодо реалізації Конвенції  ООН про

права дитини» на період до 2016 року» від 5 березня 2009 р. № 1065-VI. Метою

Національного плану  є забезпечення оптимального функціонування цілісної

системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про

права дитини та з урахуванням  цілей розвитку, проголошених Декларацією  ти-

сячоліття ООН, і стратегії  Підсумкового документа Спеціальної  сесії в інтересах

дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».

П. 4.7. Національного плану  безпосередньо присвячений проблемам

ліквідації  торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстоко-

го поводження з ними. Метою діяльності де ржави в цій галузі визначається

ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого

поводження з ними; створення умов для ефективної реабілітації дітей.

Основні завдання по лягають в наступному:

– підвищення ефект ивності  профілактичної та роз’яснювальної  роботи

серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми;

– удосконалення пр оцедур щодо виявлення дітей, які потерпіли  від

сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з

ними;

– створення систем и  реабілітації та реінтеграції дітей, які  потерпіли від

торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого по-

водження;

– забезпечення фун кціонування  системи захисту дітей від  жорстокого

поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.

Доцільно нагадати, що імплементація міжнародних стандартів протидії

насильству по відношенню до дитини звичайно не обмежується  ухваленням

законодавчих актів, безпосередньо  спрямованих на їх виконання. Як за-

значалося в підрозділі 1.1. посібника, чинні міжнародні договори, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України у встановленому зако-

ном порядку, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Кон-

ституції України), та мають пріоритет перед нормами  національного зако-

нодавства. Останній принцип  неодноразово підкреслюється в законодавстві

України та конкретизується  стосовно захисту прав дитини в ст. 37 Закону

України «Про охорону  дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-III, в  якій вказу-

ється, що якщо міжнародним  договором, згода на обов’язковість якого нада-

на Верховною Радою  України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у

законодавстві України  про охорону дитинства, застосовуються правила між-

народного договору.

Закон України «Про охорону дитинства» виступає ключовим спеціаль-

ним актом законодавства  у галузі захисту прав дитини та протидії усім формам

насильства щодо неї. Цей Закон визначає охорону дитинства  в Україні як стра-

тегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації

прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний

розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Цим законом закріплюється  на національному рівні саме поняття  «дити-

на», якою вважається «особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно

з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває  повноліття раніше»

(ст. 1 Закону України  «Про охорону дитинства»). Це визначення  цілком від-

повідає поняттю «дитина», викладеному в Конвенції ООН  про права дитини.

В ст. 6 Сімейного кодексу України, який був прийнятий 10 січня 2002 р. та

набув чинності одночасно  з набранням чинності Цивільним  кодексом Укра-

їни, тобто 1 січня 2004 р., уточнюється, що правовий статус дитини має

особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина

до досягнення нею  чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дити-

на у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Попередженню насильства над дітьми в сім’ї або за її межами присвяче-

на окрема стаття Закону України «Про охорону дитинства» – ст. 10 «Право на

захист від усіх форм насильства». Згідно з ст. 10 Закону кожній дитині гаран-

тується право  на свободу, особисту недоторканність  та захист гідності.

Дисципліна  і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах маютьзабезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справед-

ливості і  виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

– усіх форм фізичного  і психічного насильства, образи, недбалого  і

жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні

зловживання, у тому числі  з боку батьків або осіб, які  їх замінюють;

– втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю,

наркотичних засобів  і психотропних речовин;

– залучення до екстремістських  релігійних психокультових угруповань

та течій, використання її для створення та розповсюдження порно-

графічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бро-

дяжництва, втягнення  до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справах  дітей, центри

соціальних служб для  сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому зако-

нодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допо-

могу у запобіганні  та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною,

передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповнова-

жених законом органів  для проведення розслідування і  вжиття заходів щодо

припинення насильства (ч. 3 ст. 10 Закону).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону дитинства» право ди-

тини на особисту свободу охороняється законом. Не допускається застосу-

вання до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій з метою приму-

шення її дати показання як свідка або визнання своєї вини.

Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників захища-

ти дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства

прямо передбачені ст. 56 Законом України «Про освіту» 23 травня 1991 р.

№ 1060-XII.

Ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» крім матеріального

права, передбачаються процедурні засади захисту дитини від насильства

та жорстокого поводження з нею. Відповідно до ч. ч. 4–6 ст. 10 Закону ди-

тина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби

у справах дітей, центрів  соціальних служб для сім’ї, дітей  та молоді, інших

уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може за-

подіяти їй шкоду, без  згоди законного представника дитини забороняється.

Процедура розгляду скарг дітей  на порушення їх прав і свобод, жорстоке

поводження, насильство і знущання над ними в сім’ї та поза її межами вста-

новлюється законодавством.

Таким спеціальним підзаконним  нормативно-правовим актом, який пе-

редбачає процедуру розгляду скарг  дітей на жорстоке поводження, насиль-

ство і знущання над ними в  сім’ї та поза її межами виступає Порядок розгля-

ду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми

або реальної загрози  його вчинення, затверджений наказом Державного

комітету України у справах  сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ

України, Міністерства освіти і науки  України, Міністерства охорони здоров’я

України 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 та зареєстрований в Міністерстві юсти-

ції України 22 січня 2004 р. за № 99/8698.

Порядком визначається, що звернення (повідомлення) про факти жор-

стокого поводження з дитиною подаються як самою дитиною, так і фізични-

ми особами за місцем їх проживання за наявності фактів такого поводження

або при реальній загрозі їх учинення. Звернення (повідомлення) про факти

жорстокого поводження приймаються посадовими особами органів внутріш-

ніх справ, органів  та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах

сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для  сім’ї, дітей та молоді та пере-

даються для реєстрації до відповідного територіального підрозділу служби у

справах дітей протягом однієї доби з моменту отримання звернення (повідо-

млення) (2.1., 2.2. Порядку). У разі необхідності зазначені в  Порядку установи

(служби) організовують  надання невідкладної медичної (викликають  швидку

допомогу), психологічної  та інших видів допомоги дитині, яка постраждала

внаслідок жорстокого поводження (п. 3.1.4. Порядку).

Усні повідомлення перед  передачею їх до служби у справах  дітей оформ-

люються письмово посадовою  особою, яка отримала повідомлення з позна-

чкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення. Реєстрація повідо-

млень та звернень, отриманих  службою у справах дітей, проводиться  у від-

повідності до вимог  Закону України «Про звернення громадян» (2.4., 2.5. По-

рядку). Усі заяви та повідомлення з приводу жорстокого поводження з дітьми

або реальної загрози  його вчинення в обов’язковому порядку  реєструються

у відповідному журналі  обліку заяв та повідомлень. Якщо в  заяві (інформа-

ції офіційних органів) вбачається ознака злочину чи загроза  його вчинення,

вона обов’язково передається органу внутрішніх справ для вжиття заходів

(п. 3.1.2., 3.1.3. Порядку). Діти, які зазнали жорстокого поводження (або щодо яких існує загро-

за його вчинення), також  можуть бути виявлені під час проведення рейдів у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, через мережу «те-

лефонів довіри» тощо. У цьому разі кожен виявлений  факт документується і

передається до територіального  підрозділу служби у справах дітей  за місцем

проживання дитини (п. 2.3. Порядку).

Не допускається розголошення відомостей по суті звернення дитини,

з’ясування додаткової інформації, що не стосується суті звернення. Проте ця

заборона не поширюється  на посадових осіб, які мають відношення до вирі-

шення справи. На прохання дитини, висловленого в будь-якій формі, не під-