Неповні сім’ї, форми та методи роботи соціальних працівників з цією категорією сімей

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ  СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

НЕПОВНІ СІМ’Ї, ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ З ЦІЄЮ КАТЕГОРІЄЮ СІМЕЙ

 

 

 

 

 

Виконала :

Студентка 26-СРМ групи

Євтушенко Тетяна

Викладач:

Ковальчук Ольга Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………….  3

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНИМИ СІМ’ЯМИ

 

1.1 Неповна сім'я як об'єкт соціальної роботи……………………………….. 6

1.2 Основні напрямки соціальної роботи з неповними сім'ями…………….. 15

Висновки до I розділу………………………………………………………….  19

 

РОЗДІЛ II МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНИМИ СІМ’ЯМИ

 

2.1 Зміст та етапи соціальної роботи з неповними сім'ями………………….  20

2.2 Форми і методи  роботи з неповними сім’ями……………………………  26

Висновки до II розділу………………………………………………………...  32

 

Висновки ……………………………………………………………………....  34

 

Список використаної літератури…………………………………………..  37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сім'я є надзвичайно важливим соціальним інститутом в державі, тому від саме від нього значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства. Роль сім'ї у суспільстві незрівнянна за своєю силою ні з якими іншими соціальними інститутами, тому що саме в ній формується і розвивається особистість людини, відбувається оволодіння соціальними ролями, необхідними для безболісної адаптації індивіда в суспільстві. Сім'я виступає як перший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває протягом усього свого життя. Саме в сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Таким чином, вона сприяє не тільки формуванню особистості, а і самоствердженню людини, стимулює її соціальну, творчу активність та розкриває індивідуальність.

             На жаль, сучасна сім'я опинилась у кризовому становищі. Протягом останніх десятиліть відбулося певне знецінення моральних та духовних ідеалів у значної частини суспільства, відчувається відсутність чітко визначеної загальнодержавної ідеології та стратегії сімейного виховання, повною мірою адекватних новим умовам. Згідно статистичних даних, у середньому в Україні розпадається 55-65% шлюбів, але є регіони, де кількість розлучень сягає 90% . За цих обставин у суспільстві поширюється феномен неповної сім'ї, що вимагає у фахівців досконалого володіння технологією соціальної роботи з цією категорією клієнтів. Як свідчить статистистика, із 13,2 млн. сімей в Україні понад 800 тисяч - неповні; 1,5 млн. дітей віком до 18 років виховуються в умовах неповної сім'ї, переважно матір'ю. Більше половини - 55% неповних сімей з дітьми до 6 років - проживають за межею бідності. Якщо дитина старша (від 6 до 16 років) - 48%.

         В Україні вже існує певний досвід здіснення соціальної роботи з неповними сім'ями, що засвідчує її ефективність. Проте, досить часто спеціалісти, на яких покладається дана проблема роботи не обізнані достатньою мірою зі специфікою процесу взаємодії з прийомними сім’ями, не знають їх суттєвих особливостей, що, в свою чергу не дозволяє забезпечити належний рівень соціальної допомоги. Однією з умов успішного вирішення проблем неповних сімей є детальне вивчення та обґрунтування природи іх виникнення  з метою передбачення, профілактики і подолання цього негативного явища у суспільстві.

         Дослідженням сім'ї як соціального інституту та явищ, пов'язаних із її функціонуванням, займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених зокрема: Ю.Азаров, М.Буянов, А.Волкова, В.Гуров, З.Зайцева, В.Постовий, В.Сухомлинський, А.Харчев та ін. А вивченням особливостей життєдіяльності неповних сімей займались такі вчені як Н.Арістова, О.Вакуленко, Т.Гурко, А.Желєзнова, В.Захаренко, І.Звєрєва, А.Капська, І.Козубовська, І.Мигович, С.Толстоухова, І.Трубавіна, О.Яременко.

Незважаючи на широкий  науковий інтерес до проблеми соціальної роботи з неповними сім'ями, вона і сьогодні залишається надзвичайно  актуальною та малодослідженою, оскільки змінюються умови, в яких функціонує неповна сім'я, вдосконалюються технології вирішення її проблем.

Мета: дослідити теоретичні засади соціальної роботи з неповною сім'єю, та розкрити існуючі форми і методи  роботи з неповними сім’ями.

Об'єкт дослідження: неповна сім'я.

Предмет дослідження: неповна сім’я, як об’єкт діяльності соціальної роботи.

Завдання дослідження:

1. Розкрити зміст поняття  «неповна сім'я», проаналізувати  різновиди неповних сімей, та виявити особливості її життєдіяльності.

2. Дослідити основні види, форми і методи соціальної роботи з сім'єю.

3. Виявити особливості діяльності соціального працівника з неповною сім'єю.

4. Визначити шляхи вдосконалення соціальної роботи з неповною сім'єю на сучаному етапі розвитку суспільства.

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація, абстрагування, аналогія, теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, педагогів, психологів, систематизація і узагальнення отриманої інформації).

Структура дослідження: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, загальний обсяг сторінок складає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНИМИ СІМ’ЯМИ

1.1 Неповна  сім'я як об'єкт соціальної  роботи

Сім'я - це соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками, біологічних або кровних родичів. Життєдіяльність сім'ї відбувається на основі спільного економічного, побутового, морального укладу та виховання дітей.

Протягом останніх років  сім'я переживає складний етап еволюції - від традиційної моделі до нової (змінюються види соціальних відносин, ролі та функціональна залежність, становище дітей). Це призводить до зниження народжуваності, збільшення кількості розлучень, звідси - збільшення кількості одиноких людей. За об'єктивним ризиком виникнення соціальної проблеми сім'ї поділяють на:

- конфліктні сім'ї  - це подружні союзи, де потреби  і інтереси їх членів перебувають у постійному протиріччі і систематично викликають негативні емоційні стани;

- кризові - це подружні  союзи, де протистояння потреб  і інтересів носить різко виражений  характер і стосується усіх  сфер життєдіяльності сім'ї, партнери  займають ворожі і непримиренні один до одного позиції (швидко розпадаються або постійно перебувають на межі розлучень);

- проблемні - це сім'ї,  які в силу певних обставин  опиняються в складній життєвій  ситуації, що може мати негативний  вплив на стабільність даного  шлюбу (тривала хвороба, засудження, незадовільні матеріальні умови): сім'ї одиноких матерів, неповні сім'ї, сім'ї військовослужбовців строкової служби з дітьми, сім'ї з дітьми-інвалідами або батьками-інвалідами, багатодітні сім'ї, сім'ї з малолітніми дітьми до трьох років, студентські сім'ї, сім'ї біженців і вимушені переселенці, сім'ї безробітних, які мають неповнолітніх дітей, девіантні сім'ї (сім'ї алкоголіків, наркоманів, правопорушників, злочинців) [19,с 560].

 

Поняття «неповні» стосується тих категорій сімей, в яких дитина неповнолітнього віку проживає з одним із батьків, що несе за неї повну відповідальність. На жаль, статистика враховує лише такі категорії неповних сімей, у яких хтось один з подружжя проживає з дитиною (дітьми) окремо від інших родичів чи з одним із своїх батьків або батьків колишнього чоловіка (дружини), і виключає ті випадки, коли, наприклад, з дитиною проживають і бабуся, і дідусь. Не фіксується також той факт, що багато батьків, які юридично перебувають у шлюбі, фактично проживають окремо, тобто сім'я, по суті, розділена. З іншого боку, при статистичному обліку до неповних сімей відносяться і ті випадки, коли одинока мати проживає разом з батьком дитини (або навпаки) чи з іншим чоловіком (жінкою).

Неповні сім'ї можна класифікувати за різними ознаками: причинами, внаслідок яких вони утворились, статтю одного з батьків, структурою (кількістю дітей, наявністю чи відсутністю родичів, що спільно проживають з ними), наявністю і мірою участі другого з батьків у вихованні дитини (дітей), етапом життєвого циклу сім'ї (визначається як за віком одиноких батьків, так і за віком дітей), розподілом ролей. Нерідко в неповних сім'ях виховується по декілька дітей.

Неповна сім'я, яка утворилась після  розлучення, як правило, надовго такою  залишається. Тільки одна з трьох розлучених жінок знову вступає в шлюб. Розлучення і розпад сім'ї травмують психіку дитини, нерідко порушують взаємовідносини дитини і матері. Найбільш вразливою в сім'ї розлучених є єдина дитина. Ті, хто має братів і сестер виплескують агресію і тривогу один на одного і це знижує ймовірність нервових зривів та емоційне напруження. Найбільше ця криза торкається дитини підліткового віку, що може виявлятися у дуже гострих проявах надмірної жорстокості.

У більшості дітей після розлучення батьків порушується процес адаптації до повсякденного життя і адаптація до соціуму. Їх успішність в школі нижча, ніж у дітей з повної сім'ї. Вони порівняно мало читають, більшу частину часу проводять поза домом, більш самостійні і в них сильніше розвинені такі якості, як емоційність, розуміння, самостійність. Дитина, яка виховується однією матір'ю, як правило, дорослішає швидше, ніж дитина, що росте в повній сім'ї. Зрозуміло, мова йде про швидке дорослішання тільки тих дітей, чиї психологічні, духовні потреби знайшли повне задоволення. Дитина, розвитку якої приділяли достатньо часу, зустрівшись з новими для нею труднощами (при знайомстві з людиною протилежної статі, наприклад, або при появі в будинку стороннього чоловіка), не розгубиться перед ними, а спробує самостійно їх подолати. Може бути, що така молода людина виявиться згодом більш ініціативною і цілеспрямованою, упевненішою в собі і в своїх вчинках. Втім, те ж можна сказати і щодо дитини з повної сім'ї, де батьки не тільки виконують будь-яку забаганку свого сина або дочки, але й вчать їх самостійно долати труднощі.

Розлучення батьків, як правило, негативно  впливає на створення дитиною  в майбутньому власної сім'ї: особа, яка виросла в неповній сім'ї, засвоює негативну поведінку, характер ставлення до протилежної статі, і, як результат, вона часто не може зберегти власну сім'ю [1,с 396].

Неповна сім'я, яка виникла в  результаті смерті одного з подружжя - це сім'я, в якій з дітьми залишається  одна мати чи батько. На таку сім'ю впливають  різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий.

Овдовіння на будь-якій стадії життєдіяльності  сім'ї переживається досить важко, це позначається майже на всіх її функціях, частина з яких втрачає попередню  важливість і смисл. Втрата інтересу до життя у вдови (вдівця) позначається на способі життя дітей, їх соціалізації. Коло спілкування поступово обмежується рамками мікросередовища батьків, включає допомогу у питаннях виховання дітей, веденню домашнього господарства. Абсолютизується попереднє життя, боготвориться померла дружина чи чоловік. Осиротілі діти по різному реагують, залежно від віку, статі, сімейної атмосфери на особливості поведінки другого дорослого в цій трагічній ситуації. Головним є те, щоб спільне горе згуртувало сім'ю, а емоційні стосунки з іншими родичами допомогли сформувати бережливе ставлення один до одного. Тим не менше, вчені вважають, що втрата батьків у ранньому віці призводить до неспецифічної травми, наслідки якої залежать від декількох чинників: статі, біогенезу.

В основному діти реагують на втрату когось з батьків глибокими депресіями або іншими порушеннями, як, наприклад: незвичайне хвилювання; відчутність  переживань; неконтрольована довготривала поведінка; гостра чутливість до розчарування; безсоння або наявність страшних снів, анорексія. Ризик виникнення психологічних порушень максимальний у дитини 3-4 річного віку, коли її стать співпадає з статтю померлого, тому першочергове завдання живого допомогти дитині пережити горе, підтримати її. Для відновлення соціальної активності, членам такої сім'ї потрібна стороння допомога фахівців.

Характерною особливістю  неповної сім'ї, яка утворилась при  офіційному усиновленні (удочерінні) дитини чоловіком чи жінкою, є підвищений інтерес до життя. Це результат альтруїстичної направленості матері або глибоких переживань з різних причин (втрати своїх дітей чи неможливості їх мати взагалі). У жінок, які довгий час добивались таким чином знайти дитину, може розвинутись ряд психогенних відхилень: «гіперопіка» чи «фобія втрати» дитини. Ці і інші труднощі, що супроводжують батьків на даному відрізку життєвого шляху, з часом, як правило, зникають, і їм на зміну приходять стійкі батьківські почуття [13,с 145]. Не стосується теми курсової

У наш час існує така категорія неповних сімей, як неповні розширені сім'ї, що створюються, як правило, на уламках якоїсь соціальної катастрофи (загибель батьків малолітніх дітей, батьки перебувають в ув'язненні, пропали безвісти тощо). У цих сім'ях покоління прародичів змушене брати на утримання й виховання онуків.

 

З року в рік в Україні зростає  кількість таких сімей, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а  фактично проживає окремо, тобто сім'я  по суті відсутня. Мають місце також  «громадянські», фактичні, але формально  не зареєстровані шлюби. Все це збільшує кількість неповних сімей.