Недобросовісна конкуренція

Існують і інші засоби боротьби з недобросовісною  конкуренцією. Так, підприємці можуть об’єднуватися в союзи, асоціації  тощо, які розробляють та встановлюють для своїх учасників правила та кодекси поведінки на ринку, які встановлюють чесні правила та звичаї здійснення господарської діяльності учасників об’єднань підприємців та забороняють дії, що призводять чи можуть призвести до обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку.

Отже, нині вже  є певна практика регулювання  конкуренції за допомогою правил, звичаїв, стандартів здійснення чесної підприємницької діяльності, що розробляються  та встановлюються об’єднаннями підприємців.

При здійсненні дій, визнаних законодавством України  недобросовісною конкуренцією, Антимонопольним  комітетом України до суб’єктів  господарювання, які вчинили порушення, застосовують такі примусові заходи:

1. Накладання штрафів - один із найпоширеніших та гнучких заходів покарання:

  - на суб’єктів  господарювання - юридичних осіб та їх об’єднання - у розмірі до 3% виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, а якщо обчислити виручку господарюючого суб’єкта неможливо або виручки немає - у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

  - на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є суб’єктами господарювання - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

  - на громадян, що є суб’єктами підприємницької діяльності, а також на тих, хто не є підприємцями, накладаються адміністративні стягнення згідно із законодавством.

2. Вилучення  товарів з неправомірно використаним  чужим позначенням, рекламними  матеріалами, упаковкою або скопійованого  виробу.

Вилучення зазначених товарів застосовують, якщо можливість змішування з результатами діяльності іншої особи не можна усунути  іншим шляхом. Таке вилучення товарів  є дієвим засобом у боротьбі з  недобросовісною конкуренцією. Але  воно має ряд негативних факторів. По-перше, вилучення зазначених товарів  є справою досить трудомісткою, для  його забезпечення уряд повинен витратити  значні кошти; по-друге, вилучення таких  товарів може завдати збитків  безвинним продавцям, які не знають та й не можуть знати, що вони продають товар недобросовісного підприємця; по-третє вилучення означає знищення корисних для споживачів товарів.

3. Спростування  дискредитуючи інформації, поширеної  стосовно іншого суб’єкта господарювання.

У разі встановлення факту дискредитації суб’єкта господарювання органи Антимонопольного комітету України  мають право прийняти рішення  про офіційне спростування за рахунок  порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей. Навіть якщо поширення таких відомостей мало разовий характер, споживачі  пам’ятатимуть повідомлення та продовжуватимуть купувати товар, базуючись на хибній інформації.

Таким чином, спростування дискредитуючи інформації може бути найкращим засобом, щоб перешкодити  недобросовісному конкуренту отримати незаконні прибутки внаслідок поширення  неправдивих, неточних або неповних відомостей стосовно свого конкурента.

4. Заборона особі,  в діях якої вбачаються ознаки  порушення, визначеного законодавством  України як недобросовісна конкуренція,  вчиняти певні дії.

5. Накладення  арешту на майно або грошові  суми, що належать особі, в діях  якої вбачаються ознаки порушення,  визначеного законодавством України  як недобросовісна конкуренція [1]

 

 

 

2. АНАЛІЗ ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТІВ  ГОСПОДАРЮВАННЯ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ  КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ

 

2.1. Нормативно-правова  база захисту суб’єктів господарювання

 

В загальному вигляді  структуру нормативно-правових актів  з питань захисту від недобросовісної  конкуренції можна представити  наступним чином :

- Конституція України;

- Закони України;

- Укази Президента України;

- Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України;

- Нормативно-правові акти інших органів державної влади;

- Акти органів місцевої влади та місцевого самоврядування.

Визначальною в даній ієрархії є стаття 42 Конституції України, в якій визначено, що „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція” [8]. Таким чином однозначно вказується на те, що недобросовісна конкуренція в будь-якій формі є явищем протизаконним.

Що стосується законодавчої бази, то її можна умовно розділити на 3 групи:

-  Закони щодо безпосереднього захисту від недобросовісної конкуренції;

- Закони, визначають організаційні засади захисту від недобросовісної конкуренції;

- Закони, окремі норми яких стосуються захисту від недобросовісної конкуренції.

До першої групи  можна віднести :

- Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11січня 2001 р.;

- Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р.

Дані закони є основними і визначають всі головні засади захисту від недобросовісної конкуренції: основні поняття, види порушень, види відповідальності та ін.

До другої групи  відноситься, в першу чергу, Закон  України „Про Антимонопольний комітет  України” від 26 листопада 1993 р. Він визначає правовий статус, цілі та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України – головного органу, що призваний захищати конкуренцію в Україні.

Крім вищенаведених  законів, певні норми з питань захисту конкуренції включають  інші закони, саме їх і можна віднести до третьої групи :

- „Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р.

- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993р.

- „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р.

- „Про власність” від 7 лютого 1991 р.

- „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.

- „Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.

- „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992р.

- „Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р.

- „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993р.

- „Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994р.

- „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.

Також України  приєдналась до певних як міжнародних  угод так і угод в рамках СНД.

Угоди в рамках СНД:

- Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1999 р. (ратифікована Україною 27 січня 1995 р., діє з травня 1995 р.).

- Угода про заходи з охорони промислової власності та створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (ратифікована Україною 12 березня 1993р.).

- Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності від 6 березня 1998 р. (ратифікована 21 вересня 2000р.).

- Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у галузі правової охорони винаходів від 4 червня 1999 р.

- Угода про, заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних позначень від 4 червня 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000р. із застереженнями).

Правила митного  контролю за переміщенням через митний кордон товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, прийняті на засіданні Ради Голів урядів держав СНД у Москві 28 вересня 2001 р. та підписані Україною .

Міжнародні конвенції  і договори, підтверджені Україною:

- Паризька конвенція про охорону промислової власності (підтверджена в 1992р.).

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (ратифікована в 2000р.).

- Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (ратифікована в 2000р.).

- Договір про закони щодо товарних знаків (ратифікований в 1995р.).

- Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (участь з 1997р.) та деякі інші.

Укази Президента України здебільше носять досить вузько направлений характер і регулюють  певні конкретні питання конкурентних відносин. Виключення становить такий  періодичний нормативний акт, як Указ Президента України „Про головні  напрямки конкурентної політики на ... роки”. Саме даний нормативний акт  визначає напрямок, в якому буде розвиватись конкуренція на ринку  України в певні роки.

Звичайно, закони та інші нормативні акти, що описані  вище, не можуть охопити всіх питань захисту від недобросовісної  конкуренції. Тому виникає необхідність існування великої кількості  підзаконних актів, які мають конкретизувати норми окремих законів, в першу чергу що стосується процесуальних засад захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цю роль виконують нормативні акти Антимонопольного комітету України[9].

В цілому сьогодні можна говорити про те, що законодавча база є достатньо цілісною і сформованою. Залишається лише питання її систематизації, що досить просто вирішиться в разі прийняття Конкурентного Кодексу.

 

2.2. Суб’єкти  захисту інтересів суб’єктів господарювання та їх діяльність

 

Якщо розглядати систему органів державного управління, то всі вони в тій чи іншій мірі покликані захищати конкуренцію  в підприємницькій діяльності.

Президент України, Верховна Рада України та Кабінет  міністрів України є центральними владними органами що визначають напрямки державної конкурентної політики в  цілому та захисту інтересів суб’єктів  господарювання від недобросовісної  конкуренції зокрема.

На сучасному  етапі можна виділити три основні  ланки в системі органів державного управління, що здійснюють захист інтересів  суб’єктів господарювання від недобросовісної  конкуренції :

- Законодавча ланка.

- Виконавча ланка.

- Судова ланка.

Основною функцією законодавчої ланки є створення  відповідного правового поля захисту  інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції  та контролю за діяльністю інших ланок  в межах своїх повноважень. В рамках Верховної Ради України створюються профільні комітети з окремих питань. Але основний масив діяльності з даного питання припадає на виконавчу ланку. Саме вона виконує оперативне регулювання питань конкуренції.

Основне місце  у виконавчій ланці належить Антимонопольному комітету України – центральному органу, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції.

Антимонопольний комітет має розгалужену систему  своїх органів (територіальних відділень) у всіх регіонах України.

Міністерство юстиції України - бере участь у розробці законодавчих актів з питань захисту від недобросовісної конкуренції, координує законотворчу діяльність у цій сфері з іншими сферами законодавства та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського Союзу.

Міністерство внутрішніх справ України - здійснює заходи з попередження та викриття злочинів, пов’язаних з порушенням авторських і суміжних прав, бере участь у створенні та вдосконаленні необхідної для протидії цим порушенням законодавчої бази. Особливу увагу приділяє попередженню та викриттю фактів тиражування і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп’ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників. У 2001 році в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності - як у центральному апараті, так і на регіональному рівні. Проводить в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарювання в частині дотримання ними вимог нормативно-правових актів, що регламентують оптову та роздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів і фонограм.

Державна податкова адміністрація України - здійснює контроль за нарахуванням і сплатою податків при ввезенні та виробництві (складанні) аудіо та відеопродукції на території України. На підставі чинного законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудіо та відео продукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва.

Державна митна  служба України - забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів з недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності.

Державний комітет  стандартизації, метрології та сертифікації України здійснює державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері.

Служба безпеки  України - бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; в передбаченому законодавством порядку сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України. Відповідно до указів Президента України, має створити спеціальні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності; несе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів і документів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.

Важливу роль у  структурі органів регулювання  та захисту добросовісної конкуренції  відіграють організації, що утворюють  інфраструктуру діяльності в цій  сфері:

1. Український інститут промислової власності - державне підприємство; перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності; є основою інфраструктури охорони промислової власності в Україні; здійснює такі функції: приймання заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності; проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умовам надання правової охорони; забезпечення державної реєстрації об’єктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей; здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об’єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу на їх використання; інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об'єкти промислової власності; формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.