Экскурсия в парк "Софиевка"

• за змістом;
• за складом учасників;
• за місцем проведення;
• за способом пересування;
• за формою проведення.

Історичні екскурсії можуть бути розділені на підгрупи, в яких висвітлюється конкретний період історії краю. Крім того, вони поділяються на історико-краєзнавчі, археологічні і етнографічні.

Історична екскурсія  повинна грунтуватися на точному  документальному матеріалі, що забезпечує науковість і достовірність змісту розповіді екскурсовода. В основі побудови маршруту історичної екскурсії лежить хронологічний або тематико-хронологічний принцип, що забезпечує системність та послідовність викладу матеріалу.

Часто буває  так, що екскурсійні об'єкти мають  велике архітектурне та мистецтвознавче значення, тобто є багатоплановими. Тому, крім історичного аналізу, необхідно давати також мистецтвознавчий аналіз цих об'єктів. Екскурсовод повинен добре розбиратися в архітектурних стилях і вміти показувати деталі і особливості в оздобленні споруд. Проте, головна увага, все ж приділяється історичним подіям, пов'язаним з пам'яткою.

За змістом вони поділяються на:

• археологічні;
• історико-краєзнавчі;
• етнографічні;
• воєнно-історичні.

Історична екскурсія  повинна грунтуватися на точному  документальному матеріалі, що забезпечує науковість і достовірність змісту розповіді екскурсовода. В основі побудови маршруту історичної екскурсії лежить хронологічний або тематико-хронологічний принцип, що забезпечує системність та послідовність викладу матеріалу [3, c.201].

Часто буває  так, що екскурсійні об'єкти мають велике архітектурне та мистецтвознавче значення, тобто є багатоплановими. Тому, крім історичного аналізу, необхідно давати також мистецтвознавчий аналіз цих об'єктів. Екскурсовод повинен добре розбиратися в архітектурних стилях і вміти показувати деталі і особливості в оздобленні споруд. Проте, головна увага, все ж приділяється історичним подіям, пов'язаним з пам'яткою.

В історичних екскурсіях обов'язково має подаватися матеріал про сучасність. Можна організовувати зустрічі з учасниками певних історичних подій. Досить часто в таких екскурсіях використовується елемент ритуалу. Це особливо стосується воєнно-історичних екскурсій, які можуть бути присвячені історії збройних сил або окремих військових формувань (наприклад, УСС, УПА та ін.), пам'ятним місцям боїв, подвигам окремих героїв, містам-героям.

Основні методичні прийоми, які використовуються в екскурсіях на історичну тематику.

• зорова реконструкція;
• локалізація подій.

 

1.3. Етапи підготовки екскурсії на історичну тематику.

 

Створення нової екскурсії  з будь-якої теми – складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Екскурсія – це результат  двох найважливіших процесів: її підготовки і проведення. Вони зв'язані між  собою, взаємообумовлені. Неможливо  забезпечити високу якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні етапи:

1. Попередня робота:

• визначення мети та завдань екскурсії;

• вибір теми;
• вибір літератури та складання бібліографії;
• вивчення літературних, архітектурних та статистичних джерел;
• вивчення інших матеріалів;
• знайомство з експозиціями та фондами музеїв;
• вибір та вивчення екскурсійних об’єктів.

2. Безпосередня розробка екскурсії:

• складання маршруту екскурсії;
• об’їзд або обхід маршруту;
• підготовка контрольного тексту екскурсії;
• комплектування «портфеля екскурсовода»;
• вибір методичних прийомів проведення екскурсії;
• складання методичної розробки (технологічної карти);
• рецензування контрольного тексту та технологічної карти.

3. Захист екскурсії на маршруті:

• прийом/захист екскурсії;
• затвердження екскурсії.[10, c.95].

В основу підготовки будь-якої екскурсії повинні бути закладені головні педагогічні  принципи і вимоги, такі як взаємозв'язок навчання і виховання, врахування логіки предмету, послідовність і систематичність, ясність і доступність викладу, наочність, емоційність, врахування вікових особливостей екскурсантів та ін.

Для складання будь-якої екскурсії існує певна схема, яка не залежить від теми, форми та місця проведення (рис.1.2).

Рис.1.2. Схема екскурсії.

 

4. Основні елементи підготовки екскурсії.

 

Кожна екскурсія  має свою певну тему. Це те, що закладене в її основу, на чому будується показ і розповідь. Вона є критерієм для відбору екскурсійних об'єктів, визначає зміст розповіді екскурсовода, особливо при показі різнопланових об'єктів, які несуть широку інформацію і можуть бути включені до різних екскурсій.

Чітке формування теми:

• визначає зміст екскурсії;
• дозволяє сконцентрувати увагу та зусилля авторів екскурсії та екскурсоводів на визначеному колі об’єктів.

При визначенні назви екскурсії слід уникати:

• застосування різного роду штампів, що невілюють тему;
• використовувати скорочення слів, абревіатури;
• застосування іноземних, запозичених слів, які можуть викликати небажані асоціації.

Загальними  вимогами до назви екскурсії вважаються такі:

• індивідуальність;
• точність;
• образність;
• легкість запам'ятовування і відтворення;
• милозвучність;
• відсутність негативних асоціацій;
• змістовне значення.

У процесі розробки теми складається список книг, брошур, статей. Призначення списку полягає в  визначенні приблизної майбутньої роботи з вивчення літературних джерел [4, c.123].

Крім літературних джерел до джерел інформації можна віднести: адреси державних та особистих архівів, спогади учасників та очевидців, хронікально-документальні фільми, адреси музеїв, фотодокументи, науково-популярні фільми.

Вивчення матеріалів при  розробці нової екскурсії починається  з складання бібліографії краєзнавчої літератури, що стосується її теми. Краєзнавча література в достатньо повному об'ємі знаходиться в краєзнавчих відділах  бібліотек.

Важливим художнім компонентом  екскурсійної розповіді є цитування уривків з прозаїчних і поетичних творів. У зв'язку з цим розробникам екскурсії необхідно вивчити також художню літературу, яку можна буде використовувати при написанні тексту екскурсії.

Щоб екскурсія відрізнялася науковістю, сучасністю, необхідно при підготовці нової теми проконсультуватися у науковців і фахівців з приводу делікатних, спірних, не до кінця з’ясованих проблем змісту екскурсії.

Вивчення джерел супроводжується  ксерокопіюванням, конспектуванням необхідних матеріалів, що стосуються окремих об'єктів показу і підтем екскурсії, випискою цитат, складанням таблиць з статистичним матеріалом, що відображає, наприклад, динаміку різних сторін економіки краю. Особливо слід звернути увагу на важливість при зборі матеріалів точних вказівок на їх джерело: бібліографічний опис книг і статі з газет і журналів, адреси і телефони музеїв, фахівців, що консультували творчу групу та ін.

Екскурсійний об'єкт — предмет (явище), що дає уявлення про характерні риси, особливості певної епохи розвитку суспільства, науки, техніки, культури, природи і ін., що викликають цікавість екскурсантів до пізнання навколишнього світу [4, c.120].

Ефективність показу під час проведення екскурсії  залежить від:

• правильного вибору об’єктів, які демонструються;
• того що показується та як показується;
• уміння екскурсовода поєднувати свої  словесні пояснення щодо об’єкта, який демонструється.

 

1.5. Техніка ведення екскурсії.

 

Ефективність  будь-якої екскурсії визначається не тільки вибором об'єктів показу, розробкою маршруту, знаннями екскурсовода, але і хорошим володінням екскурсовода технікою ведення екскурсії. Від цього залежить забезпечення чіткого порядку на ній, створення умов для сприйняття матеріалу екскурсії. Техніка проведення екскурсії є складовою частиною професійної майстерності екскурсовода, практичним проявом його якостей як керівника екскурсійної групи.

До техніки  проведення екскурсії належить: знайомство екскурсовода з групою, вихід екскурсантів з автобуса, рух від автобуса до об'єкту, розстановка групи біля об'єкту, повернення в автобус, дотримання плану екскурсії відповідно до технологічної схеми, відповіді на запитання екскурсантів, використання індивідуального тексту в ході екскурсії, наочних матеріалів з «портфеля екскурсовода» і звукозаписів, робота з мікрофоном.

Знайомство  екскурсовода з групою. Екскурсовод, підійшовши до групи або увійшовши до автобуса, повинен перш за все познайомитися з групою. З цією метою він вітає присутніх, представляється групі, називаючи своє прізвище, ім'я, по батькові, туристську фірму, яка організовує екскурсію, знайомить екскурсантів з водієм автобуса.

Потім він  називає тему екскурсії, перераховує  декілька найвидатніших пам'ятників і знаменних місць, щоб зацікавити маршрутом екскурсантів, стисло характеризує маршрут, його тривалість, місце і час початку і закінчення маршруту [11, c.190].

Завершуючи вступ, екскурсовод  розповідає правила поведінки учасників екскурсії: не вставати і не ходити по автобусу під час руху, не відлучатися на зупинках, не попередивши екскурсовода, при посадці займати тільки своє місце, не палити в автобусі, не відволікати водія запитаннями під час його роботи.

Місце екскурсовода в автобусі. Вступну частину екскурсовод проголошує стоячи в передній частині салону обличчям до екскурсантів до початку руху автобуса. Потім він займає своє робоче місце в першому ряду справа по ходу і розповідає, що бачать екскурсанти  праворуч і ліворуч з вікна. Існуючими правилами не передбачено, щоб екскурсовод вів свою розповідь обов'язково обличчям до екскурсантів.

Вихід з автобуса і пересування екскурсантів. На зупинках, де передбачений вихід групи для спостереження об'єкту, екскурсовод повинен вийти першим і, відійшовши на деяку відстань від автобуса, чекати всю групу. Рух екскурсантів від автобуса до об'єкту, а також між об'єктами і від об'єкту до автобуса здійснюється компактно. Місце екскурсовода на чолі групи. Екскурсовод повинен уважно стежити за рухом і не допускати, щоб група розтягувалася. Відстань між головною частиною групи і тими, хто йде останніми, не повинне перевищувати восьми-десяти метрів. Екскурсоводу слід вимагати того, щоб темп пересування групи не порушував цілісності екскурсії.

Темп руху групи залежить від її складу (діти, молодь, середній вік, літні люди), від  рельєфу місцевості (наприклад, підйом в гору), погана дорога, від наявності канав і ровів на маршрутах, небезпечних зон в працюючих цехах і ін. У пішохідній екскурсії або в пішохідній частині автобусної екскурсії темп руху повинен бути спокійним, неквапливим.

Під час руху не можна продовжувати розповідь, оскільки його зможуть почути лише ті члени групи, що знаходяться поряд з екскурсоводом. Доцільно під час пересування відповідати на запитання окремих екскурсантів, просто вести невимушену бесіду [11, c.201].

Підійшовши  до екскурсійного об'єкту, перш ніж  почати свою мову, екскурсовод повинен переконатися, що вся група зібралася і чекає продовження екскурсії. Але заздалегідь потрібно правильно розташувати групу біля об'єкту.

У тих випадках, коли в тривалих міських або заміських екскурсіях влаштовується санітарна зупинка або зупинка для придбання сувенірів, екскурсовод повинен