Экскурсия в парк "Софиевка"

Методична розробка оформляється в вигляді технологічної карти в якій вказуються тема, мета, задачі екскурсії, оптимальний варіант маршруту, його протяжність і тривалість, об'єкти показу, місця зупинок, підтеми, організаційні і методичні вказівки, методичні прийоми показу і розповіді, якими повинен користуватися екскурсовод в своїй розповіді.

Крім того, технологічна карта екскурсії є основним документом, який потрібен при сертифікації туристсько-екскурсійної організації, що претендує на ведення екскурсійної діяльності. В технологічній картці екскурсії на історичну тематику «Весняна «Софіївка» були наведені такі методичні прийоми , як попереднього та панорамного показу (додаток Б).

2.3. Контрольний текст  екскурсії на історичну тематику  «Весняна «Софіївка»

Парк був заснований в 1796 році графом Станіславом Феліксом Щенсним Потоцьким (1751 – 1805) на території його володінь в Правобережній Україні в місті Умань. Відкриття ж Софіївки відбулося лише в травні 1800 року, що було пов‘язано з повінню 1799 року, і приурочене до іменин дружини графа – Софії Глявоне-Вітт-Потоцької (1760 – 1822), на честь якої й названо парк.

Автором і первісним архітектором Софіївки був артилерійський офіцер Речі Посполитої Людвіг Метцель (1764 – 1848), який доводився Потоцькому племінником по гілці свояка.

Потрапивши до музею живої природи  під назвою "Софіївка", ви відразу  переконуєтесь: тут все нагадує  казку. І це справді так, адже в основу композиційного вирішення центральної частини парку покладені сюжети з міфології Стародавньої Греції та Риму, а деякі місця нагадують оселю грецьких богів, героїв, письменників та філософів [18, c.190].

Щоб повніше розкрити смисловий зміст елементів паркових композицій "Софіївки", ми, по можливості, описуючи об'єкти парку, будемо давати пояснення, щодо всіляких міфів, легенд та історичних подій, що пов'язані з ними.

Джерело "Срібні джерельця". Оформлення його виконано в античному стилі. Перед вами підковоподібна споруда, на краях якої дві гранітні вази з декоративними рослинами. На середній частині вертикальної стінки цієї гранітної споруди - декоровані бронзою трубки, з яких весело біжать струмочки кришталево-чистої джерельної води, що весело перекликаються між собою ніжним дзюрчанням, ніби запрошують подорожнього (мандрівника) напитися цілющої вологи.

Перед павільйоном Флори спланована площа, від якої, обгинаючи павільйон, розходяться кілька доріг. Асфальтова дорога через Венеціанський місток виведе нас до Верхнього ставу і до виходу на територію Уманської сільськогосподарської академії (колишнє Головне училище садівництва), повз оранжерей на видовий майданчик біля обеліску. Звідти по Верхній алеї можна вийти на терасу Бельв'ю і повернутися на площу до павільйону Флори. По цій дорозі, навколо центральної частини парку, можна прогулюватися в кареті.

Друга дорога від павільйону Флори  піднімається круто ліворуч і  догори, веде до вхідної зони в парк з вулиці Київської, до адміністративно-господарської зони парку, до поляни Дубинка і далі в західну частину, де створені сучасні мальовничі види парку.

Середня дорога веде по верхній алеї до оранжерей, в зворотному напрямку вже описаного вище маршруту.

Наш же шлях пролягає по Нижній алеї, яка проходить вздовж пишнобарвного звивистого берега Нижнього ставу.

Павільйон Флори - невід'ємний елемент  в композиційному оформленні всього паркового ансамблю. Його світле оздоблення на фоні зеленого обрамлення успадковане  від Сільського павільйону. Еліпсовидна форма підсилює враження логічно завершеної високохудожньої картини, яка чудово вписується в ландшафт, що її оточує, як єдине ціле. Не дивлячись на свою монументальність, павільйон здається в далекій перспективі - наприклад з тераси Муз, легким, ніби він пливе в небі. Це враження підсилюється його відображенням в дзеркалі води Нижнього ставу [23, c.3].

А зблизька павільйон  Флори виглядає велично і в  той же час вишукано, граціозно, завдяки  своїм точним архітектурним формам, високим струнким колонам в доричному  стилі та ажурному барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду. Орнамент виконано в 1852 році за малюнками академіка архітектури О. І. Штакеншнейдера. Гранітні сходи ведуть до просторого овального залу з чудовою, надзвичайною акустикою, а в проміжках білосніжних колон відкривається панорама Нижнього ставу незвичайної краси і різноманітності.

Фонтан "Змія". Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори.

Напроти Громового гроту, або гроту Каліпсо, знаходиться  відстійник та відгалуження водоводу, щоб подавати воду в інтер'єр гроту. Відстояна і таким чином очищена вода по чавунних трубах, укладених під невеликим нахилом, повільно, самопливом, що зводить до мінімуму втрату сили тиску при терті води об стінки трубопроводу, подається до фонтану "Змія".

Діаметр фонтанної голівки "Змія" в порівнянні з трубою водопроводу зменшено в 10 разів. Точно  розрахована подача води і просте інженерне вирішення виверження її фонтану забезпечує невелику різницю  у висоті між стовпом фонтану і рівнем Верхнього ставу всього лише 1,5-2,5 метри і, таким чином, висота фонтану "Змія" досягає 12-16 метрів. Спочатку вода фонтану линула в висоту просто з отвору в камені, і лише пізніше, в часи військових поселень, на камені була встановлена скульптура змії. Вилита з бронзи невідомим майстром, змія приваблює своєю виразністю і пластичністю. В кожній звивині її тіла відчувається ніби внутрішня напруга, а шум води, що виривається із пащі, створює враження, що перед нами шалено звивається в люті жива змія.

Можливо, встановлення скульптури Змії пов'язане з грецькою міфологічною богинею здоров'я Гігією (Гігія  зображалась у вигляді молодої  жінки у довгому одязі із змією, яку вона годує з чаші. В наш  час чаша із змією - емблема медицини, емблема здоров'я) [19, c.109].

Пройдемо ще кілька кроків і зупинимося біля двометрової статуї на високому гранітному п'єдесталі. Це знаменитий давньогрецький поет-драматург  Еврипід (біля 480-406 рр. до н. е.). Він зображений у повний зріст із сувоєм в правій руці і зв'язкою рукописів біля ніг. Еврипід - автор багатьох драматичних творів. Він перший показав на сцені людські конфлікти, він вигнав богів із царства розуму як демонічних істот і засумнівався в ідеальному влаштуванні світу. Найвідоміші його трагедії - "Олександр", "Медея", "Геракл", "Іполит", "Вакханки". Антична література замовчує, нічого не повідомляє про створення статуї на його честь в 5 столітті до н. е., а згадує лише одну, встановлену посмертно в Афінах (разом із статуями Есхіла і Софокла" в театрі Діоніса, там, де в свій час було поставлено трагедії Еврипіда (Хафнер, 1984).

У Софіївку, як розповідали  старожили, цю статую привезено в парк із Херсонесу, де її було знайдено під час розкопок. Саме Іващенко почав називати її Еврипідом. Спочатку вважали, що статуя зображає візантійського полководця Велісарія (504-555 рр.), який здобув при імператорі Юстиніані І численні перемоги над іранцями і вандалами в Північній Африці, а також остготами в Південній і Середній Італії. Скульптура Еврипіда єдина в парку, яку не переставляли на інше місце з часу її встановлення 1800 року. 1996 року всі оригінали мармурових скульптур перенесено в музеї, а на їх місця встановлено копії з гіпсу та оргскла.

На квадратному п'єдесталі біля джерела 1851 року було встановлено  статую Венери, що купається, яка раніше стояла в гроті Аполлона. Копія в оргсклі, виконана 1952 року, встановлюється і тепер у святкові дні. Нижче від статуї із гранітного п'єдесталу ніжно струменить джерельна вода, яка в будь-яку пору року має однакову температуру. Вода наповнює бронзову напівчашу, прикрашену декоративним зображенням вужів, і, переливаючись через її краї, стікає по гранітному підземному каналу в Нижній став. У цьому місці завжди весело, кожен відвідувач куштує смак води [18, c.181].

Піднявшись на ажурний металевий місток, який розміщується ми зупиняємось перед Великим водоспадом, головною окрасою парку. Можна годинами милуватися яскравими переливами води, що спадає майже з 15-метрової висоти, вслухатися в її чарівну музику. Важко повірити, що водоспад - творіння людських рук. І лише піднявшись нагору, побачивши відкритий, викладений з граніту багатоступеневий канал, перекинутий через нього білий металевий місток, ви помітите, що верхню частину водоспаду створено штучно. Під водоспадом влаштовано тунель для алеї, що йде бровкою величезної природної скелі, яка служить підвалиною для Великого водоспаду. Водоспад видно з багатьох точок огляду і він виглядає особливо величним і неповторним під час повного водоскиду. Вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу. Побудовано водоспад в перший період створення парку. Із загальної зелені дерев, що ростуть біля водоспаду, особливо виділяється своєю монументальністю ялина звичайна, яка в будь-яку пору року прикрашає цю місцевість.

«Долину гігантів». Так назвав Т. Темері цю мальовничо прикрашену камінням та водою місцину. Хоч як пильно вдивлялися б ви в це хаотичне нагромадження гранітних брил та скель, неможливо помітити нічого штучного, протиприродного [18, c.183].

Стародавній грецький міф  про народження світу живо відтворюється у нашій уяві, коли перед нами змінюються картини одна за другою. Тут ви дізнаєтеся про походження Урана та Геї, про те, як з'явився великий рід титанів та їх молодших братів - циклопів, яким доля судила бездонне провалля - Тартар.

Нове покоління богів, що розташувалося на вершині Олімпу на чолі з Зевсом, воювало проти  титанів, які розташувалися на горі Остріс на чолі з батьком Зевса  Кроносом. Десять років продовжувалася смертельна битва. Зевс безперестанку  метав у ворогів блискавиці, а його сторукі помічники кидали в титанів одночасно триста скель, обсипаючи їх ніби хмарою каміння. Нарешті перемогли титанів, але проти олімпійців повстав рід гігантів. Для перемоги над ними закликали Геракла, який разом з Діонісом, що негадане прийшов йому на допомогу, переміг гігантів.

Перейшовши через металевий  місток, ми потрапляємо на Площу  зборів. Навкруги неї розташовані  різноманітні цікаві архітектурні елементи паркової композиції. Величезна гранітна брила, вагою більше 300 тонн, зависла без опори і утримується лише на трьох точках і, здається, ось-ось впаде.

У сучасних путівниках грот називають Гротом страху та сумніву. Уперше назву гроту знаходимо  в рукописному нарисі Л. О. Казарінова як Грот страху та недовіри, а потім  І. А. Косаревський (1951) називає його Гротом страху та сумніву. Л. О. Казарінов повідомляє, що в 1910 р. один з місцевих архітекторів визнав, що камінь цей нестійкий, небезпечний для життя відвідувачів. Призначили комісію. Вона зробила висновок, що місце це необхідно загородити, а вхід - закрити. Однак, через деякий час огорожа постаріла, зруйнувалася і її прибрали, а відвідувачі парку і до цього часу уважно роздивляються цей незвичайний, єдиний в своєму роді грот, вражені оригінальним задумом Л. Метцеля та майстерністю, з якою він зумів створити цю унікальну композицію гранітних скель за мотивами грецького міфу про Тантала [18, c.181].

Оглянувши Грот Тантала, повертаємося до центральної частини  Площі зборів. Ця назва вперше зустрічається  у Т. Темері. 3. Я. Іванова та Б. С. Сидорук (1976) висловили своє припущення, що ця назва з'явилася в період, коли "Софіївка" перебувала у віданні управління військових поселень. І з цим можна погодитися. Того часу в парку в недільні дні грав військовий оркестр і шляхетні люди міста збиралися тут, щоб послухати музику, потанцювати. Але площа створена в перший період будівництва парку, тому, безумовно, відповідно задуму автора повинна була б відтворювати, так само, як і всі інші видові ділянки парку, сюжет якого-небудь міфу. Та, на жаль, в поемі С. Трембецький нічого не розповів про цей чарівний, завжди пожвавлений куточок парку, звідки можна спостерігати і за фонтаном Змія, і за Терасою Муз, і за Великим водоспадом.

Ніяких міфів про  Площу зборів не збереглося. В. Іващенко (1895) зауважує, що всі композиційні ділянки парку спочатку мали назви класичні, взяті з грецької та римської міфології. "Тепер, - пише він далі, - ці назви зовсім забуті або їх замінили іншими". Пропонована праця якраз і є черговою спробою відновити ці класичні назви.

З Площі зборів піднімаємося гранітними сходинками вздовж величезної гранітної брили нагору, по маршруту. Відразу ж зліва нашу увагу  привертає грот, названий I. А. Косаревським (1951) Західним. Грот створено з рожевого граніту, в ньому влаштовано гранітні лавочки та столик. На жаль, в первинних літературних джерелах нічого не сказано про його призначення, але ми завжди були певні, що А. Метцель не міг влаштувати цей грот з чисто утилітарною назвою, він обов'язково повинен відображати сюжет якогось міфу. Цей грот символічно відображає грот Скілли, або Сцілли, тим більше, що слово "на захід" є в тексті "Одіссеї" і звучить так "...Камінь скелі, і на самій її середині печера, темним жерлом направлена до темряви Ереба на захід..." Ереб - підземне царство Аїда, вхід в яке, як уже раніше ми відмічали, знаходиться під Левкадською скелею. У цій печері, чи гроті, живе страшна потворна Скілла, що весь час несамовито гавкає. Це люте страхіття має дванадцять ніг і шість голів на довгих шиях, а в кожній пащі - три ряди зубів. До половини сховавшись у глибокій печері, Скілла виставляє назовні всі свої голови й пильно чигає. Ловить вона дельфінів, тюленів та інших мешканців моря і, звісно, жодного корабля не пропустить, не схопивши когось собі на поживу.

Навпроти Скіллиної печери височить друга трохи нижча скеля, під якою живе страхітлива Харібда, що тричі на день ковтає чорну воду і тричі на день її вивергає. Отож, якби ми повернулися до Залізного містка, з якого зайшли на Площу зборів, то десь серед того хаотично розкиданого каміння можна було б побачити і грот Харібди, і острів Тринакії, і острів Еола та лестригонів, і навіть поспілкуватися з тінями померлих і, зокрема, поговорити з привидами Тірессея, Ельппенора, іншими колишніми друзями Одіссея. Тут же Одіссей бачив тіні Тантала та Сізіфа. Про всіх цих міфічних героїв ви можете дізнатися, прочитавши "Одіссею" [18, c.171].

Пройшовши трохи вгору  по алеї, повертаємо крутою доріжкою праворуч і виходимо на майданчик, вирубаний  у скелі по краю крутого обриву. Т. Темері (1846) називає її майданчиком Левкадської скелі. Однак пізніше В. Іващенко (1895) цей майданчик називає Бельведер, тому що на ньому деякий час стояла статуя Аполлона Бельведерського, але все ж він зауважує, що раніше вона іменувалася Левкадською скелею. О. Л. Липа (1946) це місце, як і всю скелю, називає Бельведером, що в перекладі українською дослівно означає «прекрасний краєвид», а на Левкадську скелю чомусь вказує в тому місці, де знаходиться грот Локетек [19, c.181].