Экскурсия в парк "Софиевка"

Відомий болгарський  вчений в галузі зеленого будівництва, доктор ландшафтного мистецтва Л. І. Стойчев (1962), використавши дані монографії О. Л. Липи, пише, що Левкадська скеля - найбільша, дуже нависає, маючи лише одну точку опори, що створює враження, ніби вона падає, а під нею знаходиться грот Локетек.

Алея повертає направо, тут стоїть на величезній скелі, яка  стрімко обривається вниз, невеликий  п'єдестал. Колись тут стояла статуя Амура, виконана з білого мармуру. З  оригінала збереглися лише крила  Амура. 1996 року вона відлита за фотографіями київським скульптором І. Д. Дідуром з органічних матеріалів і встановлена на своєму місці. Статуя зображає хлопчика, який порозкидав всі свої стріли; тятива, що з'єднувала кінці лука, розірвана. Амур відхилився назад і з досади ламає і свій лук (Амур (Купідон) в римській міфології - бог кохання, відповідно грецький Ерос (Ерот)) [18, c.185].

Далі спускаємося алеєю і перед нами відкриваеться – Темпейська долина, багата своєю романтичною історією. Т. Темері в своїх примітках до путівника по "Софіївці" дає опис Темпейської долини, яка знаходиться в Греції і затиснута між горою Олімп і Оссой, а посеред долини несе свої чисті води річка Пеней. Змальовуючи природну красу Темпейської долини, Т. Темері підкреслює, що зазвичай, мистецтво намагається наслідувати природу, але тут - навпаки - природа наслідує мистецтво. У цьому місці Л. Метцель намагався створити прообраз грецької Темпейської долини. Тут, як описує Т. Темері, росли 9 берестів. Можна вважати, що вони алегорично відображали дев'ятьох синів Потоцького. Двоє з них (Костянтин та Микола) померли в ранньому віці, а також і дочка Потоцьких Гелена. Як пам'ять про рано втрачене життя, бачимо гранітний обеліск, який в сучасних путівниках має назву "Усічена колона", хоч Т. Темері і С. Гроза називають її Розбитою або Зламаною колоною.

Темпейська долина багата символікою, яка повинна навіювати  відвідувачам почуття журби та роздумів. Тут екскурсовод повідомить деякі  епізоди з біографії С. Щ. Потоцького, які висвітлять історію виникнення парку, допоможуть глибше зрозуміти й осмислити окремі його композиції, зокрема символічну могилу першої коханої дружини Гертруди Кемеровської. Праворуч на гранітному постаменті встановлений мармуровий бюст давньогрецького філософа Платона (427-347 рр. до н. е.).

Залишаємо Темпейську долину, і перед нами відкривається одна з найкрасивіших перспектив центральної частини парку - Єлисейські поля. У міфах стародавніх греків Єлисейські поля - це прекрасні луки, оточені густим лісом різноманітних дерев, які легкою тінню покривають співбесідників, коли вони відпочивають на ложі з квітів. Солов'ї та інші співучі пташки пурхають над ними і, ніби снігом, обсипають їх квітами, зібраними на сусідніх луках. Відомий російський мандрівник І. М. Долгорукий, відвідавши Софіївку в 1810р., писав: "Якщо ви хочете мати правдиве поняття про те, що звичайно називають полями Єлисейськими, земним раєм, прийдіть у Софіївку і подивуйтесь в ній генію творчому. Там природа і мистецтво, поєднуючи всі сили свої, створили пречудову картину. Яка гармонійна злагода в дивовижному злитті їх взаємних робіт! Ніщо не може зрівнятися з тим, що тут бачиш: все зачаровує, захоплює. Не думайте одначе, щоб я хотів представити вам красу надуману. Сад цей - один із щасливих і неодмінних наслідків мистецтва людського...". Коли підходиш до цієї поляни, де все дихає затишком, спокоєм, тишею, яку порушує лише спів птахів та ледь чутне струміння річки Кам'янки, чи відтепер - Стікс, - праворуч бачимо гранітний місток, названий чомусь Т. Темері Мостом рослин. Можливо, це пов'язано з тим, що тут найбільш різноманітно свого часу і тепер представлена екзотична рослинність, а літнього часу, як пише Л. О. Казарінов, вздовж алеї по Єлисейських полях виставляли з оранжереї в діжках та горшках також рослини лимонів, апельсинів, кипариси, азалії та ін. По ту сторону мосту на гранітному п'єдесталі встановлено бюст давньогрецького поета Гомера, автора знаменитих "Іліади" та "Одіссеї". Бюст Гомера встановлено на місці, де раніше стояв на мармуровому п'єдесталі бронзовий бюст першого співця "Софіївки" С. Трембецького [18, c.181].

Біля входу на Єлисейські поля лежить гранітний валун природної  форми, а поряд з ним тесана чотиригранна шліфована гранітна колона. Ці два камені випадково виявилися  поряд в "Софіївці" і з часом  почали називатися композицією "Природа  та мистецтво". Вперше таку назву цієї композиції ми знаходимо в рукописному нарисі Л. О. Казарінова: "Ці два камені символізують: один - мистецтво, другий - природу". І всі наступні автори описують ці камені, як спеціально створену в 1796-1800 рр. малу архітектурну форму "Природа та мистецтво".

Праворуч, в оточенні столітніх сосен на гранітному обеліску встановлено бюст Арістотеля (384-322 рр. до н. е.) давньогрецького філософа та вченого.

Прямуючи по алеї вглиб  Єлисейських полів, ліворуч на прекрасно  спланованому зеленому лужку ви побачите гранітну вазу, яка явно не гармонує з фундаментальним за розміром гранітним п'єдесталом. Відомості про те, що в центрі лужка стояла ваза, прикрашена квітами, знаходимо у В. Іващенка (1895) та у А. О. Казарінова. Але в ті часи, коли В. Іващенко описував парк, тут стояла чотирикутна гранітна колонна, а на ній - бюст С. Трембецького. Однак раніше, як пише В. Іващенко, ця колона прикрашалася вазою з квітами.

Праворуч лужка з  вазою розташована ділянка каменів  різної величини. Камені вкриті мохом, між ними ростуть поодинокі дерева і кущі. Ледь помітні, в'ються між ними без певного напрямку стежки. Ця дика місцевість приваблює своєрідною, ні з чим не зрівняною красою, і ще на початку будівництва парку назвали її Критським лабіринтом. Про нього вперше згадує Т. Темері.

Праворуч побачите найбільший, висічений у природній скелі  грот. Його назву Левовий або Громовий вперше зустрічаємо у Т. Темері. Грот здається створений самою природою. Вхід до нього розділений на дві  половини гранітною, грубої форми підпорою, яка ніби підтримує його і надає йому цілком природного вигляду. Грот виконано настільки майстерно, що лише зайшовши до середини і побачивши в окремих місцях оброблені ділянки, ви переконуєтесь, що його створили людські руки. Він досить просторий, по ньому можна вільно прогулятися, обійти навколо гранітного шліфованого круглого столу [19, c.181].

Там само в правому  кутку гроту влаштований невеликий  водоспад, гомін якого, очевидно, і  став приводом для назви гроту  Левовий або Громовий. С. Гроза, описуючи "Софіївку", називає цей грот гротом Каліпсо. Мабуть, він скористався малюнком В. Аллана 1815 року, на якому цей грот названо гротом Каліпсо. Ця назва, на нашу думку, більше інших відповідає задуму зодчого, про що свідчить міф про німфу Каліпсо та мандри Одіссея.

Проходимо далі і бачимо грот Фетіди. С. Гроза подає докладний його опис. При цьому він пише: "...Над каскадом води - галерея з красивою металевою огорожею, по боках стоять чотири морських чудовиська і два сфінкси - спадкоємиці Фетіди". Далі, описуючи облаштування гроту, С. Гроза відзначає, що він нагадує ротонду, оббиту бляхою, пофарбовану в блакитний колір, з вестибюлем, що складається з чотирьох колон. Вони утримують на собі гранітну плиту та напівкругле вікно. Тут же автор вказує розміри напівколон та гранітної плити, а далі пише, що середину гроту прикрашає бюст старого Пелея. Там само розмішені лави, на яких можна посидіти, помилуватися гомоном води, що падає прозорою пеленою, виблискуючи й переливаючись в променях сонця, яке пробивається через водоспад. А там - затуманена зелена долинка, навколо різноманітні дерева, кущі. Зліва від гроту - вхід до нього, закритий металевими ґратами. Порівнюючи сучасний вигляд гроту, ми бачимо ті самі гранітні пілони, декоративну напівциркульну арку і каскад гранітних монолітних сходів, по яких так само, як і двісті років тому, переливається потік води, виграючи всіма кольорами весняної райдуги. Проте, замість описаних С. Грозою чудовиськ ми бачимо чотири гранітні вази, а в гроті замість бюста Пелея встановлено скульптуру Венери Медицейської, відреставрованої останній раз 1952 року.

На невеличкому зеленому лужку, що праворуч від гроту Фетіди, - статуя Аполлона Флорентійського. Вона чітко виділяється на фоні великого куща ліщини багрянолистої на схилі дамби, прикрашаючи собою цю найбільш мальовничу картину Єлисейських полів. Скульптура зроблена із оргскла відповідно до мармурового зразка, який став зовсім непридатним. Перша її копія відлита і встановлена тут 1958 р., але 1980 р. вона була розбита повінню. Це друга копія, виготовлена 1980 р.

Однак ідемо далі по маршруту екскурсії й затримаємо нашу увагу  на своєрідному круглому павільйоні, який назвали Фазанником.

У сучасних літературних джерелах немає відомостей, що колись у парку утримували фазанів. Але вони були ще 1859 року.

Піднімемося наверх, на греблю Верхнього ставу. Спочатку пройдемо по нижній асфальтовій дорозі до колишньої  пристані порому. Звідси відкривається  в усій своїй красі діорама Верхнього ставу.

Нашу увагу відразу  привертає острів, на якому яскраво виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. У літературних джерелах зустрічаємо різні назви, які надавалися цьому унікальному творінню людських рук і розуму протягом існування парку. У сучасних путівниках частіше всього його називають - Острів кохання. Уперше таку назву читаємо у В. Іващенка (1895). Але Іващенко згадує і його попередню назву - острів Анти-Цирцеї. Саме під такою назвою описує його і С. Трембецький. Поет зауважує, що німфа-чарівниця Цирцея перетворювала людей, що попадали на її острів, на різних чудовиськ та звірів, а супутників Одіссея перетворила в свиней. Але тут в "Софіївці" на острові Анти-Цирцеї відбувається протилежне: навіть тварини, що побували на острові, перетворювалися на шляхетних, чесних, діяльних та поважних людей. Проводячи таке алегоричне порівняння, Трембецький мав на увазі, що садово-паркове мистецтво, так само, як і інші види мистецтв, благотворно впливає на виховання у людини кращих її якостей.

Повернемося до Амстердамського шлюзу, де завжди гамірно, багатолюдне і весело. Тут відвідувачі, ознайомившись з основними об'єктами парку, займають чергу і чекають, щоб здійснити подорож підземною річкою Ахеронт. Згадується Амстердамський шлюз вперше у Т. Темері, тому можна стверджувати, що ця назва виникла йде у засновників парку і пов'язано це з голландським містом Амстердамом, де подібні споруди зустрічаються часто. Шлюзове облаштування створено в перший період будівництва парку і призначене для пропускання човнів з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт і, навпаки, а також для спуску води із ставу [18, c.151].

Коли ми прямуємо алеями Англійського парку до Ахеронтійського  озера, то обов'язково звернемо увагу  на штучно насипану гірку. Ми припускаємося  думки, що цей курган символізує могилу Ельпенора. Ельпенор - наймолодший із команди Одіссея, як пише Гомер, нещедро боги обдарували його розумом. Коли Одіссей з своїми товаришами був на о. Цирцеї, в останню ніч перед походом до підземного царства Аїда, Ельпенор виліз спати на дах палацу Цирцеї, а потім, почувши шумні збори в похід, з похмілля не пішов сходами, а впав з даху, і душа його відлетіла до царства Аїда. Після відвідання царства Аїда, Одіссей повернувся і захоронив Ельпенора, поставивши на могилі весло, як того просила душа Ельпенора. Це також наше припущення. Можливо, на першому етапі будівництва ця могила була на острові Анти-Цирцеї.

На ділянці Партерного амфітеатру вашому погляду відкриються  оранжереї та навчальні приміщення Уманської сільськогосподарської  академії, у віданні якої вони залишилися з 1930р., коли парк виділився в самостійну установу. Перед оранжереями та приміщеннями ділянку парку створено в трьох рівнях в регулярному стилі. Верхня частина - це стрижені газони правильної форми, краї яких прикрашають різноманітні сорти поліантових троянд. Середня частина Партерного амфітеатру утворена гранітною стіною та широкою підковоподібною алеєю, яка плавно огинає пологу частину схилу з багатою трав'янистою рослинністю, що спускається до басейну з фонтаном Семиструмінь. Гранітну підпірну стіну, поставлену 1845 р., прикрашають виткі троянди, хвилівник, дикий виноград, каприфоль, а біля краю схилу, як і у верхній частині амфітеатру, також красуються троянди.

Партерний амфітеатр  перетерпів багато змін. Перш за все  треба відзначити, що в часи Потоцьких тут був парадний вхід в парк. На старих фотографіях, що збереглися з дореволюційних часів, бачимо на схилі амфітеатру, в його центральній частині, влаштовані серпантином вузькі доріжки, заповнені трояндами рабатки, які спускалися до фонтану Семиструмінь. Саме тоді і виникла назва цієї ділянки - Долина троянд. Прямолінійна дворядна шпалера туї до Великої Вітчизняної війни складалася тільки з одного ряду висаджених 1910 р. туй. Вона непомітно обмежувала регулярну частину парку, адже її підстригали на висоті не більше 1 м. Під час війни, природно, належного догляду за парком не було, туї не підстригалися і після війни, в 50-х роках, вирішили посадити ще один ряд, верхній - туї західної. Оскільки пропускна здатність серпантина вузьких доріжок між рабатками троянд не забезпечувала вільного проходу відвідувачів, кількість яких все збільшувалася, 1957 року ділянку перепланували. По центру схилу збудували гранітні сходи, які вели до фонтану Семиструмінь, а на рабатках, де колись росли троянди, висадили різноманітні види і форми ялівця і туї, а краї обсадили тамариксом. Майже всі сходи в парку в початковий період будівництва були дерев'яні, з часом вони руйнувалися і постійно вимагали ремонту, тому в 1950-1960 рр. їх замінили гранітними.

Фонтан Семиструмінь влаштований, напевно, в перший період будівництва парку, хоча це нічим не підтверджується, ні С. Гроза, ні Т. Темері його не згадують. Фонтан є невеликим круглим басейном з ажурною бронзовою вазою посередині. З центру вази стрімко вириваються вгору сім пружних струменів води. Описуючи параболу, кожний струмінь розсипається на окремі краплі, які веселим гомоном покривають дзеркальну поверхню басейну. У цьому затишному, постійно затіненому кронами дерев від сонячних променів місці приємно відпочити та помріяти. Вода до фонтану подається підземним самотічним водогоном від Ахеронтійського озера. За рахунок перепаду місцевості, висота центрального струменя фонтану досягає 5 м. Зайва вода скидається через підземні водостоки в Нижній став. Влаштування фонтану саме з такою кількістю струменів, напевно, пов'язане з міфом, тому що число сім - символічне в багатьох міфологічних системах.

Прямуємо до статуї "Зима". На карті "Софіївки", видання Т. Темері, вона стояла тут, біля фонтану. С. Гроза (1843), як ми вже згадували раніше, називає її скульптурою старого і вказує, що вона стояла на майданчику Бельведер, що на Левкадській скелі. Пізніше вона стояла на Єлисейських полях, а після Вітчизняної війни і до останнього часу - на Верхній алеї. 1996 року, відповідно до плану "Софіївки" за 1846 рік, її встановлено тут [19, c.178].

Статуя зображає старого  чоловіка, обличчя його виражає біль, страждання, він намагається прикритися хітоном, щоб захиститися від  холоду. Вважалося, що це - алегорія і  пори року, і життя людини.

Від фонтану стежкою  можна піднятися на Терасу Муз  до гранітного обеліску, який ми спостерігали ще від павільйону Флори. Звідси відкриваються  картини незвичайної чарівності та краси. Саме звідси з висоти пташиного  льоту можна одночасно побачити написану природою й людиною картину, яку раніше ми бачили частинами. Павільйон Флори, що відбивається у дзеркалі Нижнього ставу (Іонічне море), здається мініатюрним, ніби ширяє у повітрі; блискучий струмінь фонтану "Змія" вражає уяву (адже зараз ми дивимося на фонтан майже зверху вниз); Левкадська скеля, Кавказька гірка (острів Ітаки), Площа зборів, Долина гігантів, дерев'яний місток в Темпейській долині, Великий водоспад - все це надовго залишається в пам'яті відвідувачів як прекрасна, романтична картина, ідеально написана природою і людиною.

Вершину гранітного обеліска, встановленого 1856 р., до революції 1917 р. прикрашав позолочений триголовий орел, а напис вказував, що він  поставлений в честь відвідування парку Миколою І. Після революції  обеліск і напис щезли, і лише до 200-річчя "Софіївки" 1996 року, за проектом інституту "Укрпроектреставрація", цим же інститутом виготовлений триголовий орел - сімейний герб династії Романових, які дійсно зробили дуже багато для збереження нинішньому поколінню цього прекрасного витвору людського розуму. Безперечно, обеліск разом з більш як 150-річною ялиною, що також уже є пам'ятником природи, багато в чому суперечать первісному задуму парку, бо він закрив мабуть одну з найбільш величних картин, яка б відкривалась з п. Флори на ті 250-300-річні дуби, що ростуть перед оранжереями, але це вже просто історія, і за цим можна лише пошкодувати. Обеліск огороджений кованим декоративним ланцюгом. [18, c.120].