Методика формування мовленнєвої компетенції учнів старших класів у письмі

ЗМІСТ

 
ВСТУП……………………………………………………………………………3

 
РОЗДІЛ І.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ У ПИСЬМІ……………….5 
 
1.1.Психолого-педагогічні особливості навчання учнів старшого віку……...5 
 
1.2.Психолінгвістичні засади писемного мовлення……………………………6

 
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ………………………………………………………..10 
 
2.1. Етапи навчання письма як способу навчання іншомовної компетенції...10

 
2.2. Система вправ для розвитку  писемного мовлення старшокласників…...12  
 
2.3. Формування вмінь писемного мовлення за допомогою інформаційних технологій………………………………………………………………………...16

 
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА…………….………………………..18

 

3.1. Контрольні роботи для перевірки знань мовного матеріалу - лексичного   і граматичного ……..…………………………………………………………….18

 

3.2. Контрольні роботи і завдання для перевірки мовленнєвих навичок і вмінь……………………………………………………………………………....18

 

3.3. Практикум з розвитку писемного мовлення в 11 класі………………….19

 

3.4. Комплекс  вправ для формування мовленнєвої компетенції старшокласників у письмі……………………………………………………….21

 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………......24

 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...…..26

 

 

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….28

 

 

 

ВСТУП

 
    У період становлення незалежної держави України, швидкого розвитку економічних, комерційних зв’язків із закордонними партнерами зростає необхідність вивчення іноземної мови з орієнтацією на її практичне застосування під час ділового спілкування.

 
     В програмах середніх загальноосвітніх закладів з іноземних мов писемне мовлення, письмо (в широкому значенні цього терміну) визнається основним видом мовленнєвої діяльності поряд з аудіюванням, говорінням і читанням. Відповідно до програмних вимог, випускники старшої загальноосвітньої школи повинні володіти іншомовною комунікативною компетенцією в усній і писемній формах у визначених програмами тематичних межах. Учні мають вміти правильно оформлювати письмові висловлювання офіційно-ділового, наукового, публіцистичного і побутово-розмовного стилів.

 
     Актуальність дослідження. Проблемою навчання писемного мовлення методисти почали займатися давно і вже знайшли певні шляхи розв'язання цієї проблеми. Письмо та писемне мовлення розглядалось раніше в методиці навчання іноземних мов головним чином як засіб навчання, що знайшло своє відображення в усіх попередніх шкільних програмах. Те, що писемне мовлення не було метою навчання іноземної мови, і було причиною того, що мало уваги приділялося цьому питанню в методичній літературі. 
 
     У психологічному та психолінгвістичному аспектах проблема писемного мовлення старшокласників розглядалась багатьма відомими вченими, які займалися проблемами навчання рідної та іноземної мов. Серед них В.О.Артемов, Б.В.Беляєв, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, К.О.Лазаренко, О.М.Леонтьєв, Р.М.Лінов, О.Р.Лурія, Т.В.Рябова, І.О.Синиця та інші. Певне вирішення проблеми знаходимо в роботах методистів А.А.Абрамової, Г.Г.Бедросової, Т.І.Гущиної, О.О.Долгіної, І.М.Мельник, С.В.Литвин, О.В.Пінської та інших.

 
     Обрана проблема є актуальною, тому що зараз часто можна спостерігати недостатній рівень розвитку писемного мовлення школярів. Причиною цього є те, що, насамперед, не закладається міцна основа графічних та орфографічних навичок, не формуються навички техніки письма. Однією з причин цього може бути і недостатня кількість вправ для кожного з етапів навчання писемного мовлення у підручниках, навчальних посібниках, які використовуються в школах. Саме тому необхідне подальше дослідження особливостей навчання        писемного мовлення школярів.

      Після  аналізу сучасної вітчизняної  та зарубіжної методичної літератури  з питань навчання писемного  мовлення учнів старшого етапу  загальноосвітньої школи та на  основі узагальнення досвіду  вивчення цієї проблеми мною  була зроблена спроба визначити деякі шляхи, прийоми і засоби навчання писемного мовлення старшокласників.

 
Об'єктом  дослідження є процес навчання писемного мовлення на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи.

 
Предметом  дослідження є методика, технологія навчання старшокласників писемного мовлення.

 
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і розробити питання, пов'язані з навчанням писемного мовлення старшокласників.

 
Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань: 
 
·    дослідити  психолого-педагогічні, психолінгвістичні та дидактичні передумови навчання письма на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи; 

 
·    розглянути труднощі, пов'язані з навчанням письма іншою мовою;  
 
·    проаналізувати етапи навчання писемного мовлення; 

 
·    розробити комплекс вправ для формування  мовленнєвої компетенції старшокласників у письмі.

     Для вирішення поставлених завдань використовується ряд методів дослідження: збір інформації, аналіз наукової та методичної літератури, індуктивно-дедуктивний метод, метод кількісної та якісної обробки даних.

      Логіка дослідження зумовила  структуру  курсової  роботи: вступ,                3 розділи, висновки, список використаної літератури із 22 найменувань, додатки. Загальний обсяг 38 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ У ПИСЬМІ 
 
1.1. Психолого-педагогічні особливості навчання учнів старшого віку 
 
     Старша школа є  завершальною у процесі оволодіння учнями іншомовним мовленням. Рівень навичок та вмінь усного і писемного мовлення, досягнутий в основній школі, має бути підвищено. Велика увага на старшому ступені навчання приділяється усному мовленню, яке набуває якісно нового розвитку стосовно змістовності, більшої природності, вмотивованості та інформативності. Проте основна роль у процесі навчання іноземної мови на цьому ступені відводиться читанню. Навчаючись письма, учні повинні оволодіти вмінням складати план, тези до усного повідомлення, писати анотації  та резюме прочитаного, складати реферат, а також робити письмові повідомлення в межах вимог до монологічного мовлення. 
     У старшій школі завершується формування активного словника школяра та продовжується робота з формування рецептивного словника. Програма передбачає рецептивне засвоєння певної кількості лексичних одиниць. Граматичний матеріал, призначений для вивчення в 10-11 класах засвоюється тільки до рівня розпізнавання та розуміння при читанні; в 11 класі має місце систематизація граматичного матеріалу, що вивчався у 5-11 класах.  
     Старшокласник поєднує в собі риси підлітка та ознаки юнацького віку. В ньому діалектично об'єднується ще не втрачена дитячість з проявами дорослості. У старшокласника вже складаються певні принципи поведінки, формується образ власного "я", свої ціннісні орієнтації. Чітко проявляється диференціація інтересів. Ставлення до дисциплін стає більш вибірковим. Оскільки в учнів з особливою силою проявляється прагнення до самоствердження, самовираження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання іноземної мови і створення сприятливого психологічного клімату для спілкування є тими факторами, які на цьому ступені мають особливу значущість. У зв'язку з цим дуже важливо відбирати для уроків такий матеріал, що носить проблемний характер, стимулює обмін думками, спонукає до роздумів [15,167]. 
Різноманітність інтересів, формування профорієнтації роблять необхідним подальше  посилення індивідуалізації  навчання іноземної мови. Підвищення ж почуття відповідальності, свідомого ставлення до навчання відкриває великі можливості для організації самостійної роботи, для стимулювання потреби у самоосвіті. Самостійна робота над мовою повинна готувати учнів до самостійного "доучування" та удосконалення володіння іноземною мовою, а саме: розвивати в них уміння працювати з довідковою літературою, іноземним текстом, технічними засобами тощо. Отже на старшому ступені стає ще більш актуальним поєднання індивідуальної, парної та групової роботи, де вчитель виступає у ролі партнера, організатора, режисера, сценариста і т.п.

     Як відмічають психологи,  старшокласникам властиве переважно довільне запам'ятовування, яке є ефективним у тому випадку, якщо вони усвідомлюють, навіщо необхідно запам'ятовувати той чи інший матеріал. Запам'ятовуванню сприяє усвідомлення характерних особливостей матеріалу, співвіднесення та смислове групування об'єктів запам'ятовування і, головне, опора на інтенсивну розумову роботу. Останнє забезпечується проблемною організацією всієї пізнавально-комунікативної діяльності школярів. 
     Для старшокласників є характерним більш високий рівень комунікативного розвитку: вони досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв'язністю, логічністю та послідовністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Усі ці особливості необхідно враховувати у процесі навчання іноземної мови [3,96]. 
     Як зазначається в Державному освітньому стандарті з іноземних   мов, володіння письмом передбачає досягнення елементарної   комунікативної компетенції, яка   забезпечує учневі    вміння в найбільш    типових ситуаціях повсякденного спілкування за допомогою письма: 
-  написати короткий твір із теми і стисло передати в письмовій формі зміст; 
- самостійно висловлюватися на основі вербальних чи зорових опор; 
- написати зарубіжному другові листа, привітальну листівку; 
- заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист; 
- скласти нотатки для себе або для інших людей, написати коротке повідомлення; 
- скласти і записати план тексту, стосовно прочитаного чи прослуханого[4,68]. 
     З огляду на викладене можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з іноземної мови на старшому ступені: послідовніше здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов'язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання іноземної мови в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи.

 

 

1.2. Психолінгвістичні засади писемного мовлення

 
      У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички. 
     Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої комунікації. 
     Як засіб формування та формулювання думок письмо базується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв'язками кори головного мозку у вигляді зорових і рукомоторних образів, що взаємодіють зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей, що володіють грамотою, в доповнення до звукових складаються і графічні образи слів. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом руки, що пише. Орфографічні образи слів закріплюються саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.

     Процес писемного мовлення починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, проводиться відбір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їх поєднання в абзаци. Увесь процес складається з внутрішнього проговорювання та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне мовлення є складнішим від усного [18,114].  
     Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використовувати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості. 
     В результаті регулярного тренування в писемному висловлюванні учні поступово набувають досвіду, процес вибору слів, структур проходить швидше; навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб підвищення володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення стає більш змістовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення.

     Як підкреслює А.Р.Лурія, письмо з самого початку оволодіння ним є усвідомленим актом. Вже на початковому етапі навчання письма, навіть рідною мовою, усі елементи, форми, засоби, якими користується той, хто пише, при передачі потрібного змісту є предметом його усвідомлення. Використання іноземної мови ще більше підвищує ступінь усвідомленості [15,63]. 
     Поєднання слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення, зоро-рукомоторних образів у процесі письма забезпечує комплексне засвоєння знань. Створені у такий спосіб стійкі асоціації сприяють ефективному сприйняттю, запам'ятовуванню і відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовування забезпечується участю усіх аналізаторів, взаємодією аналізу і синтезу, усвідомленням та мимовільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів і структурних моделей речень легше розпізнаються при зоровому сприйнятті. В писемному мовленні чіткіше виявляється мовленнєва природа зв'язного висловлювання, яке звичайно складається з декількох логічно і структурно пов'язаних між собою речень.

     Удосконалюючи усне  мовлення, письмо сприяє також формуванню навичок самоконтролю. Великий обсяг письма в домашній роботі з іноземної мови не є випадковим. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони надають більшої ваги виконанню письмових завдань порівняно з усними.

     У класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.

     В методичній літературі вживається термін "письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо" в широкому значенні, тобто писемне мовлення - вміння викладати думки у письмовій формі. Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве вміння - вираження думки за допомогою мовного коду.

      Існують 2 головних види письма, які мають значний вплив на розвиток мислення та мовлення учнів: практичне письмо та академічне письмо. 
     Практичне письмо - написання ділових і приватних листів, різних видів документів, анотацій і рефератів.

     Академічне письмо, яке базується на написанні есе і творів, зорієнтоване на розвиток умінь, які не мають широкого практичного застосування у подальшій практичній діяльності. З академічним письмом пов’язане так зване креативне письмо, завданням якого є написання мовою, що вивчається, невеличких творів (оповідань, віршів), із опорою виключно на власну фантазію, уяву та досвід [5,62].

     Необхідність широкого використання цих видів письма у навчальному процесі обумовлена тим, що виконання завдань з академічного та креативного письма, створює чи не найкращі можливості для загальної активізації творчого потенціалу учнів, стимулювання їхньої творчості саме іноземної мовою. Крім того, завдяки ролі письма як “загального закріплювача” при наявності творчого високо мотивованого підходу до виконання письмових завдань, практичне та академічне письмо відіграють значну роль як у розвитку комунікативних умінь учнів в усіх видах мовленнєвої діяльності, так і у формуванні і вдосконаленні їх граматичних і лексичних мовленнєвих навичок, виступаючи одним із рушійних засобів індивідуалізації навчання.

     Індивідуалізація навчання має забезпечити розвиток їх потенціальних можливостей з одного боку та створення умов для розвитку спеціальних здібностей і можливостей з іншого.

     Загальновідомим є той факт, що людей можна умовно поділити на екстравертів, які схильні до безпосереднього вираження своїх думок та точок зору на публіку та інтровертів, які дещо заглиблені у свій внутрішній світ, і не схильні до відкритості у мовленні. Саме для останніх важливим є письмове мовлення, у якому можна виразити власні погляди щодо тієї чи іншої проблеми на письмі і таким чином реалізувати себе як особистість. Це не передбачає повного виключення усного мовлення, але вимагає поєднувати його із елементами письмового [9,26].