Специфіка структури середовища МЕВ

Міністерство  освіти і науки України

Тернопільський  національний економічний університет

Івано –  Франківський інститут менеджменту 
 
 

кафедра економіки та підприємництва 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка » на тему:

Специфіка структури середовища МЕВ 
 
 
 

            Виконала :      Студентка групи МЕМТіс - 31 Василів Іванна     Науковий керівник    к.е.н. ,ст.викладач Пробоїв О.А  Робота допущена до захисту                  «             »      200  р.

                        Івано-Франківськ             2011

Зміст

      Вступ

I .Теоретичні  основи функціонування середовища  МЕВ

     1.1 Суть і структура середовища МЕВ.

      1.2 Внутрішнє та зовнішнє середовище  МЕВ.

      1.3 Складові сучасної структури  МЕВ.

I I. Аналіз процесів формування середовища МЕВ у світі та в Україні.

      2.1 Характеристика природно – географічного  та  політико - правового середовища  МЕВ у світі та в Україні.

      2.2 Аналіз економіко- технологічного  середовища МЕВ в контексті  інтеграції України в світове  господарство.

      2.3 Особливості культурно- ментального  середовища країн.

      2.4 Економіка України в системі  міжнародного поділу праці.

III. Напрями розширення міжнародних економічних відносин України шляхом подолання негативного впливу чинників середовища МЕВ.

      3.1 Інформаційно-комунікаційна система,  як якісно новий поштовх для  всесвітньо- економічного співробітництва  країн.

      3.2 Практичні напрями розширення  міжнародного співробітництва України.

Висновки 

Список  використаної літератури

Додатки  
 
 
 
 
 

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1. Суть і структура середовища міжнародних економічних відносин. 
 Існування, функціонування і розвиток будь-якого явища залежить як від внутрішньої будови, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні. Теорія систем твердить, що закритих систем не буває і не може бути, тобто створити життєздатну систему закритою неможливо. Усяка закрита система підвладна закону ентропії, яка і є загибеллю. На цьому законі , який випливає із закону збереження енергії, побудовані всі заперечення щодо можливості створення «вічного двигуна». Щоб система існувала ,їй потрібні ресурси , які б надходили ззовні (з надсистеми), а щоб система сама себе не знищила, результати її діяльності й відходи повинні виходити на зовні.    
 Тому,якщо й визнавати закритість системи ,то тільки відносно. Система може набувати ознак ,закритості тільки на деякий час і при певних абстракціях. Водночас ,зв'язок між системою і над системою має двосторонній характер . З одного боку , над система сприяє існуванню системи , а з іншого – отримує від системи необхідні результати її існування. Підтвердженням цього є аксіоматичне твердження про те, що у світі все взаємно пов’язане.           Отже, можна вивчати систему як таку, її будову , окремі її елементи, але пізнати її місце в природі ,в суспільстві, її функціонування, її призначення без вивчення впливу на неї зовнішніх факторів ,як і впливу  системина зовнішній світ, неможливо. Це стосується як суто природних явищ і процесів (фізичних, хімічних.біологічних), так і суспільних.            Теорія ноосфери стверджу,що людина не тільки залежить від природи ,а й докорінно змінює її, чим у свою чергу,змінює природний вплив на себе. Тому взаємопов’язаність природи і людини повинна враховуватись і природничою наукою,і гуманітарною. Через це виникає потреба в користуванні категорією «середовище» не тільки стосовно людини ,а й будь-якого природного чи суспільного явища, процесу.   

     Тлумачний словник дає таке визначення : середовище- це  сукупність природних і соціальних умов, в яких протікає життєздатність якого-небудь організму. У літературі часто використовується категорія соціального середовища як сукупності матеріальних і духовних умов ,які є основою існування ,формуванн і діяльності  людини.       Останнім часом ,під впливом іноземної літератури, штроко використовується  поняття « сереловище» в збутовому чи управлінському  контексті. Відомий маркетолог Філіп Котлер розуміє під маркетинговим середовищем сукупність активних суб’єктів і сил, щодіють за межами фірми і впливають на моливості  керівництва службою маркетингу встановлювати і підтримувати з цільовими клієнтами відносини успішного співробітництва.  Якщо узагальнити всі визначення цієї категорії то можна сказати, що середовище якогось явища чи процесу – це сукупність умов (факторів),які впливають на дане (природне чи суспільне) явище або на певний (природни чи суспільний) процес. При цьому вважається, що в поняття середовища входять не тільки фактори , які впливають ззовні, а й внутрішні фактори ,які змінюють систему зсередини. Саме тому робиться загальний поділ усього середовища.(рис.1.1)

     Важливо, щоб під внутрішнім середовищем  розумілося розглянуте явище як система, а не щось ширше, підсистемою чого є дане явище. Відповідно, під зовнішнім  середовищем слід розуміти все, що знаходиться  за межами даної системи, а не за межами системи , підсистемою якої виступає дане явище. Наприклад, якщо об’єктом  дослідження біолога – конкретне  дерево , то до зовнішнього середовища належать не тільки фактори, які впливають  на «ліс» , але знаходяться за межами самого досліджуваного дерева. Отже, якщо економіст вивчає економічну систему  регіону в якійсь країні ,то під  зовнішнім середовищем слід розуміти не тільки  іноземні фактори , які  діють на всю країну , а й ті фактори ,що впливають на регіон ззовні , але в межах країни.          Подібна семантична визначеність особливо важлива при вивченні зовнішньоекономічної діяльності країни, регіону чи фірми, оскільки  під зовнішніми економічними відносинами розуміють економічні стосунки національних суб’єктів з іноземними партнерами ,а не з позамежними щодо даного регіону чи фірми. Отже, зовнішнє середовище системи зовнішньоекономічної діяльності- це не лише закордоння, а й усе , що знаходиться за межами того, що охоплюється поняттям «зовнішньоекономічна діяльність» .        У межах загального вияснення категорії «середовище» фактори, які впливають ззовні, поділяються на фактори безпосереднього впливу і фактори посереднього впливу. Інколи фактори непрямого впливу ще називають макросередовищем, а фактори безпосереднього впливу- мікросередовищем. Такі назви мають слушність , але якщо стосовно  макросередовища немає серйозних зауважень, то мікросередовище може викликати певні суперечки.  Справа в тому ,що під  мікросередовищем можна розуміти тільки всі зовнішні  фактори безпосередньої дії, а до них можна додавати і фактори внутрішньої дії, особливо при вивченні суспільних явищ і процесів. Тож виникає потреба в чіткішому визначенні поняття «мікросередовище». Справа в тому, що одна справа виділяти мікросередовище для людини чи фірми і зовсім інша – говорити про мікросередовище економічної діяльності держави, яка у відомому розумінні діє на макрорівні.      Саме заради того , щоб не заплутатись при аналізі середовища якогось суспільного явища чи процесу , слід уникати використання термінів «макросередовище» і «мікросередовище», а використовувати такі категорії, як «умови і фактори безпосереднього впливу» та «умови і фактори посереднього чи не прямого  впливу». Щоправда, оскільки категорія «середовище» використовується  в ширшому, ніж в первісному своєму значенні, то ,напевно,допустимим може бути також використання і терміна «довкілля » замість довгого набору слів «умови і фактори безпосереднього впливу». Йдеться про довкілля саме даного явища, процесу. 

     Рис.1.1  Загальна структура  МЕВ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє . 
Внутрішнє середовище міжнародної економіки – це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин, що разом з її законами функціонування і розвитку може бути представлене як набір таких елементів: 
– зовнішньоекономічна діяльність країн та їх суб’єктів; 
– управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародної економічної взаємодії; 
– форми і рівні міжнародних економічних відносин; 
– внутрішні закони розвитку міжнародної економіки, тобто ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер. 
Зовнішнє середовище міжнародної економіки – це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, що формують мікро- та макромотивацію поведінки суб’єктів світогосподарської взаємодії та визначають ефективність їх участі у МПП. 
Зовнішнє середовище має певну структуру. За характером воно поділяється на: 
– умови й фактори прямої (безпосередньої) дії; 
– умови й фактори непрямої (опосередкованої) дії. 
Фактори безпосередньої дії характеризуються тим, що міжнародні економічні відносини без них не можуть функціонувати (міжнародні організації, торгові представництва, міжнародні правові норми). Навколишнє середовище міжнародних економічних відносин як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток світової економіки називається інфраструктурою міжнародних економічних відносин. Завданням інфраструктури є забезпечення безперешкодного функціонування об’єктів і суб’єктів міжнародної економіки та спрямованість на оптимізацію їх взаємодії. 
Фактори непрямої дії характеризуються тим, що їх зміни безпосередньо й одразу не впливають на розвиток міжнародних економічних відносин (розробка нових родовищ корисних копалин, політичні непорозуміння, наукові відкриття, збільшення чи зменшення народжуваності тощо) . 
За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на: 
– природно-географічне; 
– політико-правове; 
– економічне; 
– соціально-культурне. 
Далі детальніше розглянемо кожне з них.

Природно-географічне  середовище міжнародних економічних  відносин 
До групи природно-географічних факторів і умов належать: 
1) різниця у величині території країн, що співпрацюють; 
2) різниця у чисельності населення; 
3) географічне розташування; 
4) нерівномірність кліматичних умов; 
5) наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів; 
6) наявність виходу до моря; 
7) наявність судноплавних річок. 
Найголовніші умови та фактори, що впливають на розвиток міжнародних економічних відносин, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з їх наявністю чи відсутністю у різних країнах. 
Досить значну роль відіграють такі фактори, як величина території країни і кількість населення. Чим менша країна, тим більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як правило, багаті й на природні ресурси і мають широкий спектр кліматичних умов, що нівелює проблему ресурсів. 
Не менш важливу роль відіграє розташування країни щодо інших країн та світових торговельних шляхів. Країни, що знаходяться на їх перетині, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного й транспортного типу. Звідси й термін – «геополітичне розташування», що означає це розташування країни щодо інших країн, регіонів, транспортних шляхів (водних, сухопутних, повітряних), а також щодо зіткнення різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства.

Політико-правове  середовище міжнародних економічних  відносин 
Сукупність політико-правових факторів, які впливають на функціонування та ефективність участі країни в цілому та окремих суб’єктів підприємницької діяльності в МПП, можна класифікувати за такими напрямами: 
1) політико - правове середовище своєї країни; 
2) політико-правове середовище країни-партнера; 
3) законодавче регулювання, прийняте у світовому співтоваристві. 
Політико-правове середовище своєї країни аналізується за наступною схемою: 
а) аналіз законодавчих актів, які діють всередині країни, але опосередковано впливають на ефективність зовнішньоекономічних операцій: 
– регулювання мінімального розміру заробітної плати; 
– законодавство з охорони навколишнього середовища; 
– рівень оподаткування; 
б) зовнішня політика країни. 
Політико-правове середовище зарубіжної країни детально аналізується з метою запобігання або зниження ризиків на зарубіжних ринках. Виділяють такі групи ризиків: 
а) майнові, пов’язані з втратою власності; 
б) функціональні, що виникають у результаті поточної діяльності фірми; 
в) ризики переміщення, які виникають у зв’язку з переказом доходів через національні кордони. 
Для оцінки рівня привабливості політико-правового середовища країни-партнера аналіз, аналогічний відповідному аналізу щодо своєї країни, доповнюється додатковими напрямами дослідження: 
а) співвідношення політичних сил у країні; 
б) характер і ступінь впливу державних інституцій на економічні процеси; 
в) ступінь розвитку державного суверенітету; 
г) міжнародні позиції країни в ООН та на світовій арені в цілому. 
Третій напрям аналізу – міжнародне політико-правове середовище. Воно складається з таких елементів: 
а) міжнародна політика – сукупність методів і засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів усіх суб’єктів міжнародних відносин. Відзначимо, що міжнародна політика має більший вплив на розвиток міжнародних економічних відносин, ніж внутрішня політика – на розвиток національної економіки, оскільки національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу і набула ознак самодостатності. Тому раптова зміна внутрішньої економічної політики не може відразу помітно змінити напрям її розвитку. Світове господарство склалося пізніше і ще знаходиться на стадії формування, тому помітно реагує на зміни міжнародної політики. Крім того, міжнародні економічні відносини функціонують на більш відповідальному рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші і відчутніші наслідки; 
б) міжнародні правові інституції – сукупність міжнародних правових органів: конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій: 
– міжнародні конференції, конгреси, наради в основному виробляють норми в певних напрямах розвитку міжнародних відносин, скликаються рідко, інколи – періодично; 
– міжнародні комітети та комісії – це постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також підрозділи організацій; 
– міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко визначених статутних засад, мають класифікацію (рівень створення, рід діяльності, рівні представництва). 
Розрізняють міжнаціональні та наднаціональні органи регулювання міжнародних відносин. Міжнаціональні виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання. Наднаціональні – це інституції (як правило, блокових об’єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і постанови яких мають виконуватись беззаперечно. 
Сукупність міжнародних інституцій складає управлінську систему, яка регулює міжнародні відносини; 
в) міжнародні правові норми, які виробляються міжнародними інституціями і забезпечують регулювання міжнародних відносин на різних рівнях (норми міжнародного, приватного, цивільного та патентного права). 
Сукупність міжнародних правових інституцій та вироблених ними правових норм має назву інституційного забезпечення міжнародних відносин; 
г) членство країн у міжнародних (регіональних) об’єднаннях. У групові об’єднання країни вступають на основі спільності інтересів. Спільність інтересів випливає з: 
– подібності природно-географічних умов: 
географічного розташування (країни Південно-Східної Азії, країн Балтії, країни Чорноморського економічного співтовариства); 
природних ресурсів (організація країн-експортерів нафти (ОПЕК): Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати, Еквадор, Габон; Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАПЕК): Саудівська Аравія, Лівія, Кувейт, Алжир, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Іран, Сирія, Єгипет, Туніс); 
– подібності історико-національного розвитку (країни Британської співдружності, СНД); 
– спільності конкурентів (Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), з 1993 року – Європейський Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Франція, Фінляндія та Швеція; Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), створена в 1960 року: Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція. У 1995 року Австрія, Фінляндія та Швеція вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄС); 
– подібності соціально-економічного розвитку (організація економічної кооперації та розвитку (ОЄКР) – угруповання країн з високим доходом, за винятком Греції, Португалії та Туреччини, які належать до країн з середніми доходами; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР): Австралія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія та США; Бенілюкс – економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембурга); 
– спільності військового будівництва: країни-члени НАТО. 
Розподіл світового господарства на інтеграційні угруповання здійснює суперечливий вплив на розвиток МЕВ. З одного боку, це сприяє розвитку економічних відносин між країнами, які є членами таких організацій, але з іншого – створює перешкоди економічним відносинам між країнами, що належать до різних угруповань. 
 
Економічне середовище міжнародних економічних відносин 
До нього належать такі фактори: 
1) переважаючі відносини власності в країні; 
2) механізм організації національних господарств, тобто сукупність форм, в яких здійснюється конкретне регулювання повсякденного економічного процесу; 
3) виробничі та зовнішньоекономічні традиції країни; 
4) економічний потенціал країни. Причому враховується не тільки наявність ресурсів, а й можливість їх ефективного використання, оптимальність розвитку народногосподарських структур і експортних потенціалів; 
5) якісний рівень і диверсифікація розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; 
6) рівень розвитку засобів виробництва, техніки та технології, який характеризується: 
– прискоренням темпів морального зносу обладнання та устаткування; 
– технологічною диверсифікацією; 
– сумісністю технологій; 
7) міжнародна спеціалізація економічної діяльності країн; 
8) рівень розвитку інфраструктури; 
9) спорідненість економічних структур країн; 
10) демографічна ситуація, яка характеризується загальним обсягом, структурою, перспективами росту населення окремих країн; 
11) рівень споживання населення, який визначається доходами, цінами, заощадженнями, доступністю одержання кредитів.