Специфіка структури середовища МЕВ

     Досить  часто у публікаціях біосфера подається як оболонка Землі, у якій існувало або існує життя. Таке визначення надто абстрактне й мало про що інформує. Кращим виглядає наступне визначення: біосфера –  це частина земної кори, гідросфери й атмосфери, складна структура й енергетика яких пов'язані з минулим і сучасним існуванням живих організмів.

     Відомо, що академік Вернадський, досліджуючи  зв’язки між живою та неживою  природою, користувався терміном «ноосфера» і підкреслював значний взаємний вплив людини і природи. Ноосфера — це вища стадія розвитку біосфери, пов'язана з виникненням і розвитком  людства, яке, пізнаючи закони природи  і вдосконалюючи техніку, перетворює природу відповідно до своїх потреб. Ноосфера є діалектичним цілим довкілля та людини.

     Зрозуміло, що людство складає тільки частину  ноосфери, що носить назву “антропосфера”. Отже, антропосфера – це частина  ноосфери, яку складає сукупність усіх людей земної кулі, які живуть і діють тепер, а також які ж і діяли в минулому. Частиною ноосфери, похідною від антропосфери, є техносфера.  Це та частина ноосфери, яку складає сукупність усіх технічних засобів, зроблених людиною за всі часи її існування, а також уже розроблена документація та здобуті нові знання про технічні засоби, котрі можуть бути зроблені людиною, але ще не виготовлені у даний час

     Найголовніші  умови та фактори, що впливають на розвиток міжнародних економічних  відносин, пов'язані з нерівномірністю  розташування природних ресурсів, з  наявністю чи відсутністю тих  чи інших ресурсів у різних країнах. Багаті на одні ресурси країни вступають  у відносини з країнами, де немає  даних ресурсів, зате вони багаті на інші. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних  умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, відіграє значну роль у розвитку МЕВ.

     Наприклад, у країнах з теплим кліматом збирають по два урожаї. Країни, що мають вихід  до моря, спроможні встановлювати  між собою економічні зв'язки за допомогою морського транспорту. Специфіка торговельних відносин країн, що знаходяться на одному материку, полягає в можливостях використання автомобільного й залізничного сполучення. Наявність водних басейнів сприяє розвитку рибного виробництва, а наявність  лісів чи степів надає інші можливості спеціалізації та розвитку МЕВ.

     Досить  значну роль відіграють такі фактори, як величина території країни й кількість  населення. Чим менша країна, тим  більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як  правило, багаті на природні ресурси й, до того ж, мають широкий спектр кліматичних умов, що згладжує проблему ресурсів.

Не менш важливу роль відіграє розташування країни відносно світових торговельних шляхів. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного типу. Звідси й термін «геополітичне розташування». Пропонуємо два визначення цієї категорії.

     Геополітичне  розташування країни (регіону) – це:

     розташування  відносно інших країн, регіонів, відносно транснаціональних шляхів (водних, сухопутних, повітряних);

     розташування  на шляху чи на перетині різноманітних  інтересів суб'єктів світового, господарства.

     Природно-географічні  умови існування та розвитку міжнародних  економічних відносин є первісними відносно інших умов, що входять  у середовище МЕВ.  

     4.3. Політико-правове середовище МЕВ   

     Політико-правове  середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані  умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення  або узгодження інтересів суб'єктів  міжнародних відносин. До деякої міри важливо розрізняти поняття «міжнародна  політика» і «зовнішня політика».

     Міжнародна  політика — це сукупність методів і засобів, направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб'єктів міжнародних відносин.

     Зовнішня  політика — це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб'єктів.

     Як  бачимо, «міжнародна політика» є  більш агрегованим і ширшим поняттям, а «зовнішня політика» — більш  вузьким і прикладним.

     Варто зазначити, що внутрішня політика держави  має менший вплив на національну  економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини. Таке відбувається з двох причин:

     1. Національна економічна система  у більшості країн складалася  протягом тривалого часу, а тому  набула достатньої досконалості  та самоврядності, і раптова  зміна внутрішньої політики не  може відразу помітно змінити  напрямок розвитку національної  економіки. Міжнародна економічна  система за  часом складалася пізніше і ще тепер знаходиться на стадії формування та політичного удосконалення, а тому ще не є добре усталеною й помітно реагує на зміни міжнародної політики.

     2. Міжнародні економічні відносини  функціонують на відповідальнішому  рівні дотримання правових і  договірних норм, порушення яких  мають значно помітніші й відчутніші  наслідки.

     Оскільки  міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, слід розглянути політичні  інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів  кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес  – це вигідна зовнішньоекономічна  діяльність (ЗЕД). Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна  економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься  життєвий рівень населення.

     Щоб економіка країни розвивалась у  тому руслі, яке співпадає з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, щоб держава розвивала  свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Це, звісно, можливо тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є одним з основних політичних інтересів.

     З попередніх інтересів випливає ще один не менш важливий політичній інтерес  — міцна й надійна оборона.  Але тільки країна з добре розвиненою економікою спроможна утримувати сучасну боєздатну армію.

     До  важливих політичних, а відповідно, й економічних інтересів відносяться:

     володіння найновішою інформацією;

     розвиток  науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність;

     розвиток  соціальної й культурної сфер;

     підняття  загального престижу та інше.

     На  основі подібних і спільних інтересів  країни об'єднуються у регіональні  чи інші групові об'єднання. Спільність інтересів різних країн витікає  з:

     вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого роду співробітництва;

     подібності  природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор'я), геополітичного розташування (країни Балтії);

     істрично-національного  розвитку (країни Британської співдружності, країни Магрибу, країни СНД);

     спільності  конкурентів (Західноєвропейський  Союз);

     подібності  соціально-економічного розвитку (ті ж  країни ЄС, посткомуністичні країни);

     спільності  військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків);

     надзвичайної  спеціалізації (країни Бенілюксу).

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва  відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів. Розглядають також  і глобальну стабільність.

     Політична стабільність країни – це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (наприклад, страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів, партизанської боротьби. Діалектичну протилежність до політичної стабільності складає політичний ризик, що передбачає можливість:

     політичної  змови й політичного перевороту:

     конфіскації майна;

     націоналізації  і навіть експропріації об'єктів  приватної власності;

     національного неприйняття;

     класового неприйняття;

     неприйняття на ґрунті релігії;

оперативних прорахунків та інше.

     Як  і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування  інституціонального забезпечення, яке  б здійснювало регулювання їхнього  функціонування й розвитку.

     Інституціональне  забезпечення МЕВ – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі  забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

     Слід  розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних  економічних відносин.

     Міжнаціональні  органи регулювання  МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

     Наднаціональні  органи регулювання  МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно.   Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з’ясуванні  основних відмінностей між ними.

     Міжнародні  конференції, конгреси, наради в основному  являють собою інститути, які  виробляють норми в певних напрямках  розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.

     Міжнародні  комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному  представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням  яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних  нарадах, конференціях, конгресах; також  комітетами і комісіями називають  підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають  тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів  ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів  і п'ять регіональних комісій.

     Міжнародні  організації – це стійкі, міцно  зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації  можна за декількома критеріями, і  вони бувають залежно  від:

     рівнів  створення й функціонування –  міждержавними, регіональними, груповими;

     роду  діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними,  з питань реконструкції та розвитку  і  т. д.;

     рівня представництва — урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

     Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних  відносин, але всі разом вони складають  управлінську систему, котра регулює  їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному  рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди  деяких країн сприяють задоволенню  інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони.   

     4.4. Економічне середовище МЕВ  

     Оскільки  міжнародні економічні відносини є  підсистемою економічної системи, резонно всі інші елементи цієї системи, що не відносяться до сфери МЕВ, звести до економічного середовища МЕВ.