Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції

1)                 двостороння - здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;

2)                 багатобічна - здійснюється декількома країнами у відношенні одного країни-одержувача.

До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Однієї з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.

Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені сторони, що співпрацюють. При цьому відбувається об'єднання усіх або частин, які  знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв'язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науково-технічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин.

Поряд із застосуванням основних форм науково-технічне співробітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців.

Щодо інноваційної активності на Україні, то ми можемо бачити на графіках, наведених нижче, дослідження і розробки, які проводились на Україні у період з 2000 по 2009 рр.

Рис. 1.2. Інноваційна активність на Україні [18]

1

з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

2

  з 2007 року придбання інших зовнішніх знань;

3

з 2007 року показник віднесено до інших витрат;

          4

з 2007 року придбання машин обладнання та програмного забезпечення

З рис. 1.2. ми бачимо, що дослідження і розробки коливались за різні роки у 2009 р. вони пішли на спад, а підготовка виробництва для впровадження інвестицій за останні три роик взагалі не спостерігається.

Рис. 1.3. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт [18]

З рис.1.3. ми бачимо зростання фундаментальних досліджень, науково-технічних розробок, послуг. Тільки прикладні дослідження у порівнянні з 2008 роком зменшились на незначну кількість.

Рис.1.4. Джерела фінансування технологічних операцій[18]

З рис.1.4. спостерігається зростання фінансування як власних українських, так і іноземних інвесторів у технологічні інновації.

Отже, з наведених вище визначень можемо сказати, що технологія – це сукупність систематизованих наукових знань, набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і послуг. Світовий ринок технологій сприяє інтелектуалізації в цілому світової економіки. Найбільша частка винаходів технологій припадавє на США та Японію.Щодо України, то за останні десять років збільшилися розробки НДР (науково-дослідних робіт) та частка фінансування у інноваційні дослідження.

РОЗДІЛ ІІ. Сучасний cтан розвитку світового ринку технологій

2.1. Групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями

Сучасний стан торгівлі технологіями дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями:

                  промислово розвинені країни з домінуючим експортом технологій. До цієї групи відноситься одна країна - США. Експортна спрямованість торгівлі технологіями має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НДДКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;

                  промислово розвинені країни з переважним експортом технологій. До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі технологіями. Обидві країни проводять політику, спрямовану на стимулювання експорту технологій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля технологіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, - на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;

                  промислово розвинуті країни з переважним імпортом технологій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західнонімецького «Фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів.

Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х рр. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;

                  країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;

                  країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;

                  країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни.

Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки - предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій області є Паризька конвенція по охороні промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883р. і надалі неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях у залежності від того, який з її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворять так називаний Міжнародний союз по охороні промислової власності (Паризький союз). Паризька конвенція ставить своєю метою надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразка і міжнародного товарного знаку.

Ряд країн-учасниць Паризької конвенції підписали в 1891р. Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків, відповідно до якої в Міжнародне бюро в Женеві повинна подаватися заявка на товарний знак, що направляється у відповідні відомства країн-учасниць. Якщо відмовлення не пішло, то міжнародна реєстрація забезпечує охорону товарного знаку у всіх країнах-учасницях. У 1973р. у Відні був підписаний більш широкий Договір про реєстрації товарних знаків.

У 1970р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію, що передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки в тих випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах.

Дана типізація груп країн була складена М.М. Книш і Желуденко Мариною, вченими, які займалися даним питанням.

Європейська патентна організація (ЄПО) була створена на основі Конвенції про видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил (прийнята на мюнхенській конференції в 1973р., ратифікована в 1977р.).

ЄПО з 1993р. укладає з державами-не членами ЄПО договори про поширення дії європейських патентів на їхній території якщо ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності.

2.2. Структура світового ринку технологій та форми міжнародного технологічного співробітництва

Міжнародні технологічні послуги можна розглядати під різними кутами зору. Згідно з класифікаційними критеріями, за якими аналізуються форми міжнародної економічної діяльності, це і різновид торгівлі послугами. Разом з тим міжнародні технологічні послуги можуть бути і формою кооперування виробництва, засобом сприяння товарній торгівлі, іншим формам міжнародного співробітництва.

Існує велика кількість форм міжнародних технологічних послуг, причому за останні роки саме ця сфера міжнародної економічної діяльності вирізняється найбільш вираженою тенденцією до диверсифікації, появою нових видів робіт та потреб у технологічних, інформаційно-технологічних розробках. Серед форм міжнародної технологічної взаємодії можна відзначити такі:

                  реалізація патентних угод у міжнародному співробітництві, коли власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві патенту;

                  реалізація ліцензійних угод, згідно з якими власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію;

                  торгівля ноу-хау - надання сучасних технологій та досвіду технологічно-менеджерської політики, спрямованої на інноваційну оптимізацію роботи окремих секторів виробництва (включаючи надання інформації технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання якої забезпечує кращі результати господарської діяльності та переваги у конкурентній боротьбі;

                  інжиніринг - надання технологічних знань, проведення технічних робіт, консультування «на місці подій» з метою оптимізації виробничо-комерційної діяльності;

                  франчайзинг - надання великою, «материнською», фірмою права дрібній фірмі вести виробничо-підприємницьку діяльність під її опікуванням з наданням відповідного обладнання, права користування «маркою», «брендом» материнської структури, визначенням параметрів збутової діяльності.

Форми міжнародного технологічного співробітництва, які відзначаються організаційною специфікою - рисами, що характеризують типові риси сучасної торгівлі послугами, це:

Інжиніринг (англ. Engineering, від лат. іngenium - винахідливість) - це комплекс інженерно-консультаційних послуг, які пов'язані зі створенням об'єктів промисловості та сільського господарства, а також забезпеченням діяльності підприємств за широким спектром цілей їх маркетингової діяльності (від виробництва до збуту) [8, 210].

Як вид комерційної діяльності інжиніринг охоплює різні роботи, які потрібні для введення в дію та експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів, - маркетингові дослідження щодо доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, виконання геодезичних робіт, розроблення попереднього, робочого проекту, організація матеріально-технічного забезпечення, закупівля та виготовлення обладнання, його освоєння, контроль за будівельно-монтажними роботами, пуск об'єкта, його здача «під ключ», консультування з організації роботи діючого об'єкта з широкого спектра питань організації виробництва, менеджменту, включаючи навіть забезпечення маркетингу його продукції.

З погляду партнера, який є реципієнтом інжинірингових послуг, таке співробітництво дає можливість підвищувати ефективність капіталу, який було вкладено або планується вкласти в об'єкт.

Отже, інжиніринг як багатоцільовий інструментарій співробітництва, створює можливості для взаємодії на різних стадіях спорудження, підготовки та функціонування об'єктів виробництва. Звідси можемо зробити висновок про існування циклу інжинірингу:

Цикл інжинірингу охоплює дослідження конкретної ринкової ситуації, проектування та розроблення робочих технічних документів, супроводження та надання післяпроектних послуг, рекомендацій щодо виробничого обслуговування проекту. Інжиніринг здійснюється на комерційній основі, і оскільки на світовому ринку працює значна кількість компаній, які спеціалізуються на послугах інжинірингу (близько 100 тис.), вартість послуг достатньо прозоро визначається суспільно необхідними витратами.

Суб'єктами надання інжинірингових послуг є спеціалізовані фірми, а також будівельні, промислові компанії (причому має місце як спеціалізація інжинірингових компаній, фірм на виконанні подібних послуг, так і створення великих промислово-будівельних компаній, які можуть «закривати» практично весь перелік відповідних послуг). Багато українських підприємств, фірм мають значний потенціал, який може бути використаний для розвитку даної форми співробітництва. Крім того, є значна потреба в розвитку «імпортного варіанта» інжинірингу в Україні: велика кількість вітчизняних промислових об'єктів потребує технологічної модернізації, кваліфікованого обслуговування з боку відповідних іноземних фахівців.