Загальна характеристика економіки України та особливості її розвитку в перехідний період

Тема1.Загальна характеристика економіки України та особливості її розвитку в перехідний період.

1.Основні характеристики економіки України: геополітичне положення, виробничий потенціал, соціальна та політична ступені зрілості українського суспільства.

Проголошення України незалежною державою докорінно змінило п геополітичне положення, започаткувало нові орієнтири у використанні природно-ресурсного потенціалу, формуванні структури виробничого комплексу, розпитку зовнішньоекономічних зв'язків. Геополітичне положення (ГПП) — складна наукова категорія, що визначається сукупністю територіальних відношень певної країни з іншими державами та великими природними об'єктами, які мають істотний політичний. економічний, екологічний, соціальний вплив на цю країну. До територіальних відношень належать: взаєморозташування. доступність. територіальна композиція, граничність. сусідство. симетричність тощо. Територіальна композиція означає форму іі конфігурацію території держа-іііі як географічного об'єкта. ГПП країни також відбиває такі композиційні відношення, як центральність і периферіиність у певному регіоні. Кожна з країн світу має свій економічний потенціал, політичну спрямованість. належить до певних міжнародних, економічних, політичних союзів, релігійних угруповань тощо. Визначаючи геополітичне положення конкретної країни щодо іншої, треба враховувати не тільки індивідуальні особливості цієї країни, а й належність її до зазначених союзів і угруповань. Водночас важливо мати уявлення про характер відносин країни з усіма іншими угрупованнями. В сучасних умовах для визначення гео-гюлітичного положення будь-якої держави доцільно виділити такі групи країн.

1. Країни потужного економічного й політичного потенціалу («Велика сімка», а також Росія, Китай, Республіка Корея).

2. Країни — джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, шо експортують та імпортують продукцію у великих обсягах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (відсутність істотних економічних, політичних суперечностей, територіальних претензій, тісне політичне, економічне, культурне співробітництво, входження до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних, політичних суперечностей або територіальних претензій — існуючих та потенційних).

6. Нейтральні країни (стосовно даної країни).

7. Країни — вогнища регіональних військових конфліктів і такі, що перебувають під дією міжнародних санкцій ізоляції.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Країни, шо групуються за релігійними ознаками.

Деякі країни одночасно можуть належати до кількох угруповань, шо посилює вплив на їх геополітичне положення. Аналіз геополітичного положення передбачає також розгляд природних об'єктів (морів, океанів, гірських масивів, річок тошо). Такі об'єкти можуть поліпшувати або ускладнювати взаємодію країн.

Геополітичне положення — дуже важливий резерв економічного, соціального та політичного розвитку країни. Від його використа

ння значною мірою залежать раціональність структури та ефективність матеріального виробництва країни, її економічна, політична, екологічна та воєнна безпека. ГПП країни пов'язане з іншими видами географічного положення: природно-географічним, економіко-географічним. еколого-географіч-ним тошо.

Природно-географічне положення — розміщення географічного об'єкта (у даному разі країни) на поверхні Землі, а також серед інших об'єктів, з якими він перебуває у взаємодії. На поверхні Землі географічне положення визначається географічними координатами об'єкта. По відношенню до інших об'єктів розрізняють: положення країни щодо материків чи частин світу, океанів, морів, великих озер. річок тощо.

Економіко-географічне положення (ЕГП) — це відношення певної країни до інших країн, що розташовані поза нею і мають вплив на Гі економічний розвиток. В еколого-географічному положенні, як вже зазначалося. слід враховувати близькість, характер взаєморозташування і відстань до великих забруднювачів навколишнього середовища.

У ГПП країни можна виділити такі рівні: регіонально-субконтинен-тальний. континентальний, міжконтинентальний, світовий. У дослідженні геополітичних проблем для стислого, точного визначення наукових категорій і понять доцільно застосовувати логіко-математичні методи. Значна увага має приділятися картографічному методу досліджень із залученням уже існуючих і розробленням нових картографічних матеріалів для вивчення країн, їх груп та взаємозв'язків між ними. Найбільша річка України — Дніпро, що поділяє територію країни на Правобережжя і Лівобереж-жя, віддавна була важливою транспортною магістраллю: вона сполучає балтійські країни з Причорномор'ям і східним Середземномор'ям («шлях із варягів у греки»). Відкритість України до широких степових просторів Поволжя й Казахстану була тією її особливістю геополітичного положення, яка вкрай згубно позначилася на всій історії українського народу. Впродовж тривалого часу Україна зазнавала навал кочівників зі сходу й, по суті, була щитом для країн Центральної та Західної Європи. Така роль випала на долю всіх державних утворень українського етносу — Київської Русі, Галиць-ко-Волинського князівства, а згодом — Запорозької Січі. Ця особливість геополітичного положення України позначилася й на розвитку державності українського народу, даючи змогу державам, розташованим поблизу на захід і південь від неї, а в новітні часи — й на північний схід, зазіхати на її територію. Західна частина України тривалий час перебувала у володінні Польщі, південна (Причорномор'я і Крим) — під протекторатом Туреччини. З XVII ст. на територію України вже претендувала Росія. Суперництво між Польщею. Росією та Туреччиною призвело до того. шо наприкінці XVIII ст. основна частина України, за винятком Галичини. Буковини й Закарпатської України, а також значна територія Польщі потрапили до складу Російської імперії. Однак і після цього такі геополітичні особливості України, як рівнинність її рельєфу, розташування між могутніми державами — Німеччиною і Австро-Угорщиною на заході та Росією на сході, спричинилися до того. що під час Першої світової війни територія сучасної України стала театром активних воєнних дій. Під час Другої світової війни Україна зазнала величезних руйнувань і людських втрат. Вся її територія була окупована військами гітлерівської Німеччини та боярської Румунії.

Геополітнчне положення України сприятливе для перетворення її на потужну базу продовольства міжнародного значення. Вона має великі природні ресурси для розвитку сільського господарства, зручні шляхи для вивезення продовольства до Росії та інших країн. Через чорноморські порти сільськогосподарську продукцію зручно вивозити до країн Близького Сходу і Середземномор'я, залізницями — до балтійських портів.

Виробничий потенціал – це всі об’єкти, споруди , машини, підприємства ,які визначають могутність країни. Виробничий потенціал суспільства є сукупністю виробничих ресурсів, тобто чинників виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).
Не кожна країна світу може мати надзвичайно великого потенціалу і розвинутої виробничої інфраструктури. Для того щоб бути розвиненою державою потрібно щоб всі галузі економіки мали найвищий розвиток, а суспільство мало національну ідею та гідність  за свою країну.
Україна як одна з найбільших країн Європи за територією володіє великим виробничим потенціалом.  Загальна частка промисловості у структурі виробничих відносин складає понад 50 %,  23 % - це сільське господарство,   16% - транспорт і зв'язок, 3% - будівництво, решта 8 % - інші галузі.  Сьогодні Україна недостатньо використовує свої виробничі фонди. Українські заводи є надтоенергомісткі, а значить собівартість виробництва продукції є вищою ніж в інших країнах, а це призводить до того. Що українські товари є неконкурентоспроможними на світовому ринку.

Технічне переоснащення і реконструкція підприємств є основним джерелом нарощування виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. Оскільки віддача капіталовкладень у технічне переозброєння і реконструкцію приблизно вдвоє більша за нове будівництво, сюди спрямовується не менше ніж половина загальної суми їх.

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об’єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічне постачання і збут продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.
Одним із головних показників розвитку інфраструктури країни є загальна кількість інформації по ній, яка наводиться у довідниках. Дослідження свідчать про тісний зв’язок між рівнем розвитку інфраструктури країни та її рівнем соціально-економічного розвитку.  

2. Особливості економіки України як частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР                                                                                              Народногосподарський комплекс України протягом останнього десятиріччя ХХ ст. перебував у стані затяжної економічної кризи. Серед причин цього є й те, що він був частиною так званого єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформованого свого часу не на ринкових, а на соціалістичних господарських відносинах. Багато виробництв, що знаходяться на території України, мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами, які залишилися поза Україною і є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані й втрачені. Господарство України здебільшого розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що збільшення обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її.

На даний час існуюча багатоланкова структура управління вугільною промисловістю не виправдовує себе. Галузь втратила керованість і зазнала великих втрат внаслідок недосконалості цієї структури. Крім цього, кам'яновугільна галузь дуже капіталоємна. Зокрема, Донбаське вугілля через складні гірничо-геологічні умови досить дороге, тим більше, що підприємства давно не реконструювалися. Багато проблем виникає у нашій країні із забезпеченням народного господарства вуглеводневими ресурсами власного видобутку з урахуванням збереження навколишнього середовища та вирішення соціальних питань, адже забезпечення ресурсами нафти і газу – основа енергетичної безпеки країни. Не приділено серйозної уваги формуванню ринкової інфраструктури агропромислового комплексу. АПК, як галузь з сезонним циклом виробництва й реалізації продукції, без сучасного ефективного середньо- й довгострокового кредитування просто не має перспективи. Неабияк впливає на фінансові результати господарств нерозвинутість у цілому аграрного ринку та відсутність чіткої стратегії розвитку сільського господарства, яка б спрямовувалась на формування справді ринкового середовища в АПК. У харчовій промисловості є низка нерозв'язаних проблем. Найболючіша – неповне завантаження потужностей. Населення України дедалі більше надає перевагу продуктам вітчизняного виробництва, які вигідно відрізняються своїми споживчими і смаковими якостями та виготовлені на натуральній основі. Проблеми виховання, формування духовно-моральних якостей особистості, її соціалізації в суспільстві завжди були і залишаються одними з головних у виборі поступу суспільства. Складною проблемою залишається питання освітньої галузі. Як відомо, сотні тисяч наших спеціалістів з вищою освітою виїжджають за кордон у найрозвиненіші країни світу (США, Канаду, Німеччину, Ізраїль, Англію, Іспанію, Італію) і там, коли можна так сказати, або повноцінно „продають” свої знання, які отримали в Україні, або ж „закопують” цю вищу освіту, миючи в ресторанах посуд чи прибираючи квартири іноземців. Оновлення змісту освіти вимагає створення сучасних засобів навчання, побудованих на новій елементній базі, з широким використанням комп'ютерної техніки та інформаційно-комунікативних технологій. Також причиною більшості сучасних гострих проблем вітчизняної економіки є неуважне ставлення до питань створення і захисту конкурентного середовища у відповідних сферах.На народногосподарський комплекс України має великий вплив рівень розвитку продуктивних сил. Адже, від рівня розвитку продуктивних сил – факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці, - залежать виробництво товарів та послуг, їх якість, оплата праці. Тому народногосподарський комплекс України і його галузі потребують компетентного втручання та визначення перспективних завдань їх розвитку.

Тема2.Економічна структура і проблеми реструктуризації

1. Особливості структури економіки України.

За визначенням колективу авторів під керівництвом А.А.Чухна, національна економіка - це система економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Галузева структура національної економіки представляє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарських одиниць з особливими умовами функціонування (випуск однорідної продукції чи використання однорідних ресурсів, однаковий функціональним змістом виконуваних операцій). Галузями є: промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля, управління. При віднесенні підприємства, виду виробництва чи послуг до певної галузі економіки враховується в першу чергу така ознака, як призначення продукту чи послуги (взуттєва- виробництво предметів споживання взуття), а також вид використаної сировини, або матеріалу (шкіра) і особливий характер технологічного процесу.

Кожна галузь економіки поділяється на комплексні підгалузі та види виробництва, які характеризуються різним ступенем диференціації виробництва. Так, у складі харчової промисловості нараховується більше 20 підгалузей, які також поділяються на окремі види виробництва і види продукції. Територіальна структура економіки передбачає події економіки на економічні райони та регіони за їх спеціалізацією та економічним потенціалом. Тому в рамках національної економіки можуть формуватись територіально-виробничі комплекси як сукупність підприємств річних галузей виробництва, які перебувають на певній визначеній території, пов'язані між собою використанням природних і економічних ресурсів, що дозволяє підвищити ефективність цього використання та виконувати різноманітні функції, важливі для розвитку економіки в цілому. В Україні в процесі природно-історичного та економічного розвитку склалося декілька індустріально-територіальних та аграрно-територіальних комплексів, які в своїй сукупності створюють природно-економічні системи, що виконують різноманітні функції. Сучасна наука пропонує багато принципів раціоналізації і відповідно декілька варіантів групування регіонів України. Так, за одним з підходів виділено вісім таких комплексів: Карпати, Полісся, Поділля, Донбас, Придніпровський, Харківський, Прикарпаття, Причорноморсько-Азовське узбережжя. Спеціалізація цих комплексів на тих чи інших галузях виробництва не означає, що всі інші галузі не розвиваються. Кожний територіально-виробничий комплекс, як правило, мас свою виробничу і соціальну інфраструктуру, забезпечуючи свої потреби в основних видах продукції. Західна економічна наука пропонує технічну структуру, де поділ здійснюється на групи галузей за участю в стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: сільське господарство, гірничодобувну промисловість, рибний промисел тощо. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - обробна, металургійна, харчова та інша промисловість. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого відноситься оптова і роздрібна торгівля, кредитні установи, страхові контори, транспортні організації та інше. Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто певні кількісні співвідношення, спів розмірність окремих елементів економічної системи. На мікрорівні саме структура виробництва, як правило, відображає найважливіші народногосподарські пропорції. Макроекономічні пропорції це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Це єдина система, окремі елементи якої взаємопов'язані між собою.