Загальна характеристика економіки України та особливості її розвитку в перехідний період

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

2. Пенсійне забезпечення та шляхи його реформування.

Одним із найважливіших завдань, які повинна вирішувати держава, є матеріальне забезпечення громадян у старості, в разі постійної втрати працездатності, втрати годувальника. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення виплати їм пенсій. В Україні нараховується понад 14 мільйонів пенсіонерів, до яких відносяться різні категорії громадян, зокрема ті, які досягли пенсійного віху, інвалідів, дітей-інвалідів, осіб, що втратили годувальника, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців тощо.

З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Україні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти. Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових джерелах має тенденцію до зростання,

В Україні визначено основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення, які включають збільшення мінімальних і максимальних пенсій, диференціацію пенсій залежно від стажу роботи та заробітної плати, перегляд надбавок до пенсій та пільг, пошук нових джерел та форм пенсійного забезпечення, запровадження системи особистих пенсійних рахунків, створення приватних пенсійних фондів та інші. Реалізація цих напрямків потребує великої організаційно-економічної роботи.

Згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України отримують такі види державних пенсій: а) трудові; за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Розмір пенсій за віком визначається в обсязі 55% від заробітку, але не нижче мінімальна величини, встановленої законодавством. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не менше 1 % від мінімального розміру пенсії. Для окремих пільгових категорій пенсіонерів згідно з чинним законодавством цей стаж може бути меншим.

Пенсії по інвалідності призначаються у разі настання інвалідності, що спричинило повну або часткову втрату працездатності внаслідок таких двох причин:

- трудового каліцтва або професійного захворювання;

- загального захворювання (у тому числі каліцтва, на пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Розмір пенсії по інвалідності залежить від групи, середнього заробітку та встановленого проценту від заробітку. Так, інвалідам І групи пенсія встановлюється в обсязі 70%, II групи - 60%, III групи - 40% від середньомісячного заробітку.

Пенсія у разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Пенсії у разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30% від середньомісячного заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії встановленої для відповідної категорії непрацездатних. Круглим сиротам пенсія визначається із загальної суми заробітку обох батьків і не може бути меншою двократного розміру соціальної пенсії на кожну дитину.

Пенсія за вислугу років, встановлена окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства за відсутності права на трудову пенсію.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію без поважних причин - 30% від мінімального розміру пенсії за віком;

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію з поважних причин і інвалідам Ш групи - 50% від мінімального розміру пенсії за віком;

- інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям, або одній із осіб у разі втрати годувальника -100% мінімального розміру пенсії за віком;

- інвалідам І групи, а також матерям, яким присвоено звання «Мати-героїня" - 200% мінімального розміру пенсії за віком.

Державні службовці, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку при наявності загального трудового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок - 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років мають право на отримання пенсій в розмірі 80% від суми їхнього посадового окладу з урахуванням надбавок без обмеження граничного розміру пенсій. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не більше 90% від посадового окладу з урахуванням надбавок.

Народним депутатам України при досягненні пенсійного віку призначається пенсія, яка становить 80% від місячного окладу, встановленого на той час, поли депутат працював у Верховній Рад. України.

3.Пріоритетні напрямки активної державної молодіжної політики

Державна  молодіжна політика — це  системна  діяльність  держави  щодо  конкретної  особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 15 до 28 років, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.

Державна молодіжна політика має забезпечити:

- дійсну рівність прав, обов'язків і соціальну перспективу молоді поряд з іншими соціальними групами, але не за їх рахунок;

- соціальний захист молоді, постійне вирішення різноманітних соціально-політичних, економічних проблем молоді, а також створення для юнаків та дівчат необхідних стартових можливостей для влаштування власного життя, адаптації у ньому;

-  підтримку   і   стимулювання   основних   суспільно-корисних ініціатив самої молоді, її організацій і рухів, що прагнуть внести конкретний вклад у вирішення молодіжних проблем;

-  активну участь молодіжних організацій у здійсненні усіх державних і громадських справ, вирішенні власних проблем.

Зрозуміло, що у ході розбудови України як суверенної держави  мета молодіжної політики відповідним чином уточнюється і конкретизується.

     До основних завдань державної молодіжної політики  відноситься:

-  вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

-  здійснення допомоги молодим людям у реалізації і самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі в національно-культурному відродженні українського народу, формуванні

його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

-  залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

-  надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, професійної підготовки;

- координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, які працюють з молоддю.

Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є:

-  розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

-  забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

-  створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

-  формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

-  охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вживання інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України. Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Концепція Державної молодіжної політики в Україні визначає, що вона має бути специфічним і пріоритетним напрямком у державній політиці тому, що:

а)  наявні деякі особливості молоді як своєрідної соціально-демографічної групи. Такі особливості докорінно відрізняють молодь від інших соціальних груп суспільства;

б)  лише молодь має потенційні можливості з часом при вступі в активне життя повернути державі «борги»,  витрачені на її соціалізацію, духовний і фізичний розвиток .

Державна молодіжна політика повинна розроблятися і реалізовуватися як з урахуванням інтересів самої молоді, так і суспільства, економічного, історичного, національного і культурного розвитку України, будь-якого її національного і територіального утворення. Тобто у центрі такої політики повинна бути молода людина, незалежно від її походження, національності, віросповідання тощо.

Найважливішого значення тут набуває те, що молодіжна політика повинна реалізовуватися перш за все за рахунок ініціативи і діяльності самої молоді як у її власних, так і суспільних інтересах.

Складова державної політики формується і реалізується державою для того, щоб забезпечити орієнтацію молоді та культурні цінності і інтереси, які суспільство хотіло би бачити у покоління, що займає своє повноправне місце в суспільстві і яке здатне забезпечити свій трудовий та творчий потенціал .

З урахуванням цих підходів можна визначити головні принципи державної молодіжної політики в Україні:

1.   Розвиток   основних   політичних,   економічних,   правових   і соціальних гарантій для реалізації молоддю своїх прав і свобод.

2.   Створення сприятливих умов для реалізації потенціальних можливостей молоді у праці за рахунок, найперше, власної діяльності.

3.   Надання молоді гарантій стосовно набуття освіти, певної професії, розвитку самостійності, активності і підприємництва.

4.   Розвиток молодіжної ініціативи, молодіжного руху, підвищення рівня участі молодих людей у громадсько-політичному житті.

5.   Залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики й програм, що стосується суспільства взагалі і молоді зокрема;

6.   Створення необхідних стартових можливостей для повноцінного соціального становлення і розвитку дітей та молоді;

7.   Сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна політика, як правило, здійснюється за двома основними напрямками: соціально-економічному і політичному.

Перший має охоплювати основні сфери життєдіяльності молодої людини — навчання, професійна освіта і праця, побут, дозвілля, тобто все, що сприяє соціалізації особистості. Що до другого, то він пов'язаний з формуванням громадянської позиції, активності молодих людей, їх ціннісних орієнтацій, стійких норм моралі. За таких обставин можна стверджувати, що державна молодіжна політика спрямована, з одного боку, на відтворенні робочої сили, робочих рук, а з іншого — на громадянську соціалізацію особи.

Тема8.Зовнішньоекономічна політика України та проблеми її інтеграції в світове господарство