Загальна характеристика економіки України та особливості її розвитку в перехідний період

Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом. Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах. В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв’язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид – родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв’язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об’єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті – неефективність сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому.

Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи. Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна ефективність виробництва набагато нижча. Це особливо проявилося у дев’яності роки, під час економічної кризи. Майже в два рази знизилися обсяги сільськогосподарської продукції, вітчизняні виробники втратили значну частину внутрішнього ринку продуктів харчування, знизилась участь АПК у формуванні експортного сектора. Дуже гальмує процеси відродження цього комплексу невирішення питання щодо власності на землю. Без законодавчого забезпечення її впровадження в Україні суттєвого покращання справ в АПК не відбудеться.

2.Сільське господарство: сучасні проблеми та шляхи реформування.

У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Співвідношення обсягів їх продукції дещо змінюється, і в останні роки домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу і Степу, а посівна площа складає майже половину їх загальної кількості. Головною зерновою культурою, яка займає половину посівних площ, відведених у цих зонах під зернові, є озима пшениця. У Поліссі її посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу культуру, а також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін. Вони використовуються не лише в кормовиробництві, але й частково як продовольчі культури. Особливо велика роль у рослинництві кукурудзи. Її основні посіви розміщені у лісостеповій, степовій зоні, а також у Прикарпатті і Закарпатті. Основними галузями, що перероблюють зерно, є мукомельно-круп’яна, комбікормова і хлібопекарська. У зв’язку з високою транспортабельністю зерна і муки, хлібопечення тяжіє в своєму розміщенні до споживача. Ці підприємства розташовані практично всюди, повторюючи географію великих та середніх поселень, селищ міського типу, навіть у багатьох селах. Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України. Центральне місце серед технічних культур посідають цукрові буряки. У їх розміщенні вирішальним є природний фактор. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка – лісостеповій, перш за все, в центральних її областях: Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській. До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон, конопля, а в Лісостепу і Степу – соняшник. Кормові культури представлені вівсом, ячменем, частково соєю, люпином, кукурудзою. Під ними знаходиться майже 35% посівної площі. Збалансована структура сільського господарства передбачає обов’язковий розвиток другої основної її ланки – тваринництва. В окремі роки на його частку в Україні припадало до 53% обсягу валової сільськогосподарської продукції. В основному, ця галузь поступається рослинництву (на 4-5%). Тваринництво в Україні багатогалузеве. Основними його галузями є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% – свинина. В останнє десятиліття все інтенсивніше розвивається бджільництво та рибальство, відроджується традиційне для України в минулому конярство, в т.ч., племінне (у Донбасі). Необхідною умовою розвитку тваринництва та суттєвим фактором, який визначає його структуру і спеціалізацію, є кормовиробництво. Важливим джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування кормових, зернофуражних культур (під ними в середньому знаходиться 35% посівних площ країни); 3) відходи, перш за все, харчової промисловості. Необхідно відмітити, що скотарство не лише основний постачальник м’яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. Структура і спеціалізація скотарства відіграє основну роль у структурі тваринництва. На щільність розміщення великої рогатої худоби впливає і розповсюдження в тій чи іншій природній зоні, і забезпеченість кормами як природними, так і відходами, наприклад, бурякоцукрового виробництва. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м’ясний напрям), у Поліссі, передгір’ях Карпат і достатньо забезпечених кормами областях Лісостепу. Тут переважають молочно-м’ясний та м’ясно-молочний напрями скотарства. Тваринництво забезпечує населення продуктами харчування, а харчову промисловість – сировиною.

Свинарство посідає друге місце після скотарства. Найбільша його густота на 100 га сільськогосподарських угідь у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернівецькій областях.

В Україні розвиваються численні спеціалізовані АПК:

1) рослинницькі: зернопромисловий, буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, картопле-спиртовий, виноградарський, льонопромис-ловий та ін.

2) тваринницькі: м’ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний.

Тваринництво – базова ланка великого за обсягом виробництва, широко розповсюдженого на території України тваринницько-промислового комплексу. Основою його формування є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні його ланки – молокопромисловий і м’ясо-промисловий АПК. Останній відіграє провідну роль і об’єднує тваринництво, переробку м’яса та обслуговування: спеціальне машинобудування, комбікормова промисловість.

У середньому у країні в структурі виробництва м’яса більше 45% припадає на частку яловичини і телятини, й лише близько 35% – свинини. У Лісостепу і Степу переважають м’ясний і м’ясо-молочний напрями та птахівництво. Останнє відіграє важливу роль у Криму та в структурі всіх природних АПК, де функціонують великі птахофабрики.

Вівчарство в Україні відіграє допоміжну роль і розвивається в передгір’ях Карпат і в Степу. Саме воно забезпечує сировиною, в першу чергу, текстильну і хутряну промисловість.

Більш рівномірно на території країни розміщено бджільництво, але основною зоною його зосередження є Карпати, лісостепові та степові області.

Поряд з розвитком м’ясопромислового комплексу тваринництво є основою розвитку молокопромислового комплексу. До його складу входять, крім молочного, маслопереробні, молочноконсервні, сировинні й обслуговуючі виробництва. Вони широко розповсюджені на території країни. Основними виробниками масла є Київська, Вінницька і Чернігівська області.

У цілому, до основних проблем розвитку АПК України можна віднести:

– впровадження багатоукладної системи власності;

– застосування ефективних систем землекористовування;

– впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

– розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема, засобів малої механізації;

– розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;

– запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;

– розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;

– державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника.

3. Динаміка та перспективи розвитку переробних галузей.

Фінансове забезпечення є одним із складових елементів фінансового (фінансово-кредитного) механізму поряд з управлінням фінансовою діяльністю, фінансовим регулюванням, фінансовим планування і прогнозуванням та іншими. Фінансово-кредитні методи представляють собою способи впливу фінансових відносин на господарський процес, формування і використання грошових фондів. Вони діють в двох напрямах: по лінії управління рухом фінансових ресурсів і по лінії ринкових комерційних відносин, пов’язаних з порівнянням витрат і результатів, з матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання грошових фондів. Фінансово-кредитні методи включають наступне: прогнозування, планування, інвестування, кредитування, оподаткування, самофінансування, система розрахунків, матеріальне стимулювання й відповідальність, страхування, оренда, лізинг, факторинг, взаємовідносини із засновниками, суб’єктами господарювання.

Правове забезпечення функціонування механізму фінансово-кредитного забезпечення підприємства включає законодавчі акти, постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Уряду, накази та листи міністерств і відомств, циркулярні листи і інші правові документи органів управління, статут юридичної особи.

Фінансово-кредитне забезпечення – це один з важливих елементів фінансового механізму. Фінансово-кредитне забезпечення здійснюється за допомогою таких форм, як самофінансування, кредитування і бюджетне фінансування, інвестування, лізинг, страхування. Фінансово-кредитне забезпечення передбачає формування та використання фінансових ресурсів підприємств за допомогою оптимізації співвідношення всіх його форм і дає змогу створити такі обсяги фінансових ресурсів господарської діяльності, від яких підприємство мало б змогу функціонувати не тільки беззбитково, але і підвищувати ефективність діяльності та зміцнювати економіку країни загалом.

До основних шляхів удосконалення фінансово-кредитного забезпечення розвитку аграрного сектору економіки слід віднести: підвищення дієвості й ефективності державної підтримки галузі; сприяння розвитку сільської місцевості, активне використання переваг «зеленої скриньки» СОТ; якісний розвиток фінансової інфраструктури агарного сектору (створення системи корпоративних банків та Аграрного банку, розвиток кредитних спілок, лізингових, страхових та інвестиційних компаній тощо); удосконалення системи кредитування підприємств АПК ( застосування пільгового кредитування, зниження ставок по кредитах, розвиток іпотечного кредитування тощо); оптимізація оподаткування діяльності підприємств АПК.

Основою для ефективного державного регулювання механізму фінансово-кредитного забезпечення повинна стати розробка Концепції розвитку фінансово-кредитної сфери. Такий документ, окрім аналізу сучасного стану фінансово-кредитної системи, проблем, цілей та пріоритетів її розвитку, повинен містити пропозиції щодо адаптації фінансово-кредитної сфери до європейських стандартів, принципів і напрямів взаємодії з державними органами влади, здійснення інституційної реформи фінансово-кредитного сектора та вдосконалення його архітектури, розвитку фінансових інструментів на ринках капіталу, консолідації депозитарної та біржової систем, посилення надійності функціонування та створення системи розкриття інформації у фінансово-кредитній сфері, податкового стимулювання фінансово-кредитної діяльності, підвищення ефективності регулювання й нагляду у фінансово-кредитній сфері, інтеграції вітчизняної фінансово-кредитної системи у світовий простір та взаємодії з реальним сектором економіки, кадрового забезпечення фінансово-кредитних установ тощо.

Тема6.Інвестиційна політика в Україні

1. Інвестиційний процес як основа економічного зростання.

         Інвестиційна діяльність охоплює основні сфери народного господарства: матеріальне виробництво і соціальні програми. Аналіз економічної ролі держави у вирішенні цієї проблеми має принципове значення.Раніше інвестиційна діяльність поставала у вигляді відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. Уринкових умовах інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиції мають вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання добробуту населення країни, що, в свою чергу, безпосередньо пов'язано із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Аналізуючи розвиток економічної системи, виділяють три основні функції, які виконують інвестиції в процесі розширеного відтворення:

1.  Інвестиційні ресурси забезпечують економічне зростання і якісне оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі як на рівні окремого підприємства, так і національної економіки загалом.

2.  За рахунок інвестиційних ресурсів здійснюються прогресивні структурні зміни в суспільному виробництві, які торкаються найважливіших мак-роекономічних пропорцій.

3. Інвестиції реалізують досягнення науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва і на мікрорівні, і на макрорів-ні. Серед цих функцій важливе значення має опти-мізація найважливішої макроекономічної пропорції — співвідношення між нагромадженням і споживанням, від якої залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання населення і ефективність суспільного відтворення.