Аналіз фінансової звітністі підприємства

    Доцільно  передбачити в пояснювальній записці такі розділи:

1. Коротка характеристика виробничої і фінансової діяльності підприємства.
2. Основні  фінансово-економічні показники.
3. Склад і структура персоналу.
4. Склад і використання матеріальної бази.
5. Реалізація продукції, робіт та послуг. Фактори які впливають на реалізацію.
6. Облікова політика в звітному періоді.
7. Витрати виробництва (витрати обігу).
8. Збереження оборотних засобів і виробничих запасів.
9. Капітальні вкладення.
10. Оцінка і аналіз прибутку, рентабельності.
11. Підсумки аналізу звіту і розподілу прибутку.
12. Перспективи розвитку підприємства.

    Річна звітніст підприємства  про результати його господарської діяльності і  фінансовий стан відкрита для публікації для зацікавлених споживачів (бірж, покупців, постачальників та ін.)

    Достовірність звітності підтверджує незалежна  аудиторська організація.

 

 
 

Розділ 2 

Фінансова звітність: методии  і прийоми аналізу 
 
 

2.1. Аналіз форм звітності та їх  взаємозв’язок 

    Фінансова звітність — комплекс взаємопов’язаних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв’язок. Суть логічного зв’язку полягає у  взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів і статей. Деякі найбільш важливі балансові статі розшифровуються в відповідних формах. Розшифровку інших показників при необхідності можна знайти в аналітичному обліці.

    Логічні зв’язки доповнюються інформаційними, які виражаються в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками форм.

    Пряме контрольне співвідношення значить, що один і той же показник наводиться одночасно в декількох звітних формах. Так, фонди споживання на початок (кінець) року приводяться в формах № 1, № 5.

    Непряме контрольне співвідношення означає, що декілька показників однієї і ряду інших звітних форм зв’язані міх собою простими арифметичними розрахунками.

    Наприклад, показник “Використання  прибутку”, подається в балансі загальною сумою, а в формі №2 розшифровується по напрямку використання.

    Знання  контрольних співвідношень важиве не тільки з позиції аналізу, але  й контролю,  допомагає краще розібратися в структурі звітності, перевірити правильність її складання шляхом візуальної перевірки показників.

    Для використання в аналізі даних бухгалтерської звітності, необхідно перш за все перевірити узгодження даних котрі використовуються в різних формах звітності.

    Кожне підприємство потребує додоаткових  джерел фінансування. Їх можна знайти на ринку капіталів, залучаючи поненційних інвесторів і кредиторів шляхом об’єктивного інформування їх про свою фінансову діяльність, в основномму за допомогою фінансової звітністі. Наскільки привабливі фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність одержання додаткових джерел фінансування.

    Виділяють 3 групи користувачів бухгалтерської інформації:

• користувачі зовнішні, по відношенню до конкретного підпри- ємства;
• самі підприємства (управлінський персонал);
• бухгалтери, як представники цієї професії (рис. 1).

    Отже, відповідно схемі, кожна з груп має  власні інтереси: тільки область 1 відображає сукупність інтересів, загальних для всіх груп.

    Призначення ж бухгалтерської звітністі, як раз  і полягає в тому, щоб в максимально можливій мірі нівелювати протиріччя між інтересами різних груп користувачівю.

    В найбільш загальному вигляді взаємоз’язок і взаєморозвиток основних категорій, які визначають основи бухгалтерського обліку, можна записати у такому вигляді:

     I ® O ® Q ® A ® P ® T,

    де   I — інтерес споживачів облікової інформації;

        O — мета бухгалтерської звітністі;

        Q — характеристика облікової інформації;

        A — постулати обліку;

        P — принципи обліку;

        T — техніка обліку. 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.1. Схема взаємозв’язку інтересів різних груп користувачів       бухгалтерської інформації.

 

    Всі ці категорії в тій чи іншій  мірі відображають управлінську природу обліково-аналітичної роботи.

    Частково, одним з найважливіших принципів  обліку є принцип достатньої аналітичності  даних, які генеруються в системі і відображаються в звітністі.

    Очевидно, що далеко не кожна інформація може бути відображена безпосередньо в звітності, часто її приходиться давати додатково у вигляді додатків і приміток звітністі, аналітичних записок, графіків, схем. Це актуалізує проблему змісту і структурування бухгалтерської звітністі.

    В теперішній час вітчизняна бухгалтерська  звітність за основними параметрами прагне до відповідності з вимогами міжнародних облікових стандартів.

    Заповнені форми вітчизняної фінансової звітності  приведені в додатках до даної роботи.

    Основні відмінності між вітчизняною  і зарубіжною звітністю:

1. Звітність західних компаній може складатися виходячи з різних методологічних посилок.

Так, європейськими директивами по бухгалтерському  обліку рекомендується  4 формати звітності: про прибутки, збитки і два формати бухгалтерського балансу, які визначаються такими балансовими рівняннями:

перший  формат  —   A = CL + E;

другий  формат   —    A - CL = E,

де  A    — активи;

CL — поточна кредиторська заборгованість;

E   — інші джерела засобів.

2. Склад статей в західній звітності не деталізується, в стандартах показують лише найменування найбільш великих розділів, які обов’язково повинні бути включені в звітність. Компанії мають право самостійно вибирати структуру розділів, а також об’єм приведених в додатках до звітністі аналітичних розшифровок і коментарів до баланосових статей. Цим пояснюється той факт, що на Заході практично не можливо зустріти два однакових баланси.
3. На відміну від вітчизняної облікової тенденції, яка виділяє баланс як основну звітну форму, в західній практиці деякий приорітет віддається звіту про прибутки і збитки. Саме ця  форма наводиться першою  в річному звіті фірми. Прибуток є важливим показником діяльності західної фірми, тому його прагнуть продемонструвати в першу чергу зовнішнім споживачам.
4. Методологія подання звітності в економічно розвинутих країнах вдало поєднує наочність звітної інформації та її аналітичніть. Звітність може бути достатньо агрегованою, разом з тим для більшості статей подається детальна розшифровка в додатках, включаючи дані в динаміці.
5. В західному балансі передбачена інша послідовність розділів і статей: актив — по зиеншенню ліквідності, пасив — по зростанню терміну виплат.
6. Фонди і резерви, створені за рахунок прибутку, в західному балансі не виділяються і відображаються рядком “Нерозподілений прибуток”, який може становити досить велику питому вагу в загальній сумі джерел засобів. Таким чином в пасиві виділяють частіше три джерела власних засобів: акціонерной капітал; емісійний прибуток (доход); нерозподілений прибуток.
7. Дебіторська заборгованість відображається за мінусом резервів по сумнівним боргам. В основу цього підходу закладено один з  основних принципів бухгалтерського обліку на Заході — принцип консерватизму, суть якого стосовно даної ситуації можна виразити так: вартісну оцінку активів, як джерел можливих доходів, краще занизити ніж завищити.

    Основною  формою звітності у вітчизняній  практиці, як вже зазначалось є  баланс (форма № 1). З точки зору підвищення ефективності роботи підприємства і ведення облікової політики, ознаками “хорошого” балансу є:

1. коефіцієнт поточної ліквідності ³ 2;
2. забеспечення власним оборотним капіталом підприємства ³ 0,1;
3. має місце ріст власного капіталу;
4. немає різких змін в окремих статтях;
5. дебіторська заборгованість знаходиться в співвідношенні (рівновазі) з розмірами кредиторськоєї заборгованості;
6. в балансі відсутні “хворі” статі (збитки,прострочені заборгованості кредиторам і бюджету);
7. у підприємчства запаси і витрати не перевищують величину мінімальних джерел їх формування (власних оборотних коштів, довго- і короткострокових кредитів і позик).

    Аналізуючи  тенденції основних показників фінансової  звітністі, необхідно взяти до уваги вплив  деяких спотворюючих факторів, зокрема інфляцію.

    Не  можна забувати, що сам баланс, будучи основною звітною і аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Найбільш істотні з них наведені нижче:

1. Баланс фіксує зформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарської діяльності.
2. Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов’язаннях підприємства, іншими словами відповідає на питання, що являє  собою підприємство в даний момент згідно використовуваної облікової політики, але не відповідає на питання, в результаті чого склалось така ситуація. Для відповіді на це питання потрібний більш глибокий аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмислені багатьох факторів, які не знаходять відображення в звітності (інформація, науково-технічнеий прогрес, фінансові ускладнення у суміжників та інше).
3. За даними звітності можна розраховувати цілий ряд аналітичних показників, однак всі вони будуть не користі, якщо нема з чим порівнювати. Баланс, який  розглядається ізольовано, не забезпечить просторового і часового порівняння. Тому його аналіз повинен проводитись в динаміці і по можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників по спорідненим підприємствам та  середньопрогресивними значеннями.
4. Інтерпритація балансових показників  можлива лише  при залученні даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми по тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних  з відповідними сумами оборотів.
5. Баланс — це сукупність моментних даних на кінець звітного періоду і в силу цього не відображує адевкатно стан засобів підприємства на протязі звітного періоду. Це відноситься перш за все до найбільш динамічних статей балансу. Тому, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не значить, що таке положення було на протязі року постійно, хоча сама по собі така можливість не виключаєтся.
6. Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох інших факторів, які зовсім не мають вартісної оцінки. В їх числі:

• можливі політичні та суспільно-економічні зміни;
• перебудова організаційної структури управляння підприємством;
• зміна форми власності;
• професійна чи загальноосвітня  підготовка персоналу і т.д.

Тому  аналіз бухгалтерської звітності є  лише одним з розділів комплесного аналізу, який використовує не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

7. Одне з істотних обмежень балансу — закладений в йому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировину і обладнання, низького оновлення основних засобів деякі статті відобрахають сукупність однакових  за функціональним призначенням, але різних за вартістю, облікових об’єктів. Таким чином, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, “ціни” підприємства в цілому.
8. Одна з головних цілей функціонування  будь-якого підприємства — одержання прибутку. Про те цей показник відображений в балансі недостатньо повно. Подана в ньому абсолютна величина нагромадженого прибутку у відриві від витрат і об’єму реалізації не показує в результаті чого склалась така  ситуація. Поданий, наприклад, в балансі прибуток в розмірі 100 тис. грн. може, в принципі, бути прибутком зовсім різновеликих, по розміру оборотуі використовуваних ресурсів, підприємств.
9. Варто підкреслити, що підсумок балансу не відображує тієї суми засобів, якими реально володіє підприємство, його “вартісної оцінки”. Основна причина полягає в можливій не відповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам  внаслідок інфляції, коньюктури ринку, використовуваних методів обліку та інше.

Баланс  дає лише облікову оцінку активів  підприємства і джерел їх покриття, поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому чим довший термін експлуатації  і відображення в балансі даного активу, тим більша різниця між його обліковими і поточними цінами.

Навіть  якщо припустити, що активи наведені в  балансі по їх поточній вартості, валюта балансу не буде відображати точної “вартісної оцінки” підприємства, оскільки “ціна” підприємства в цілому, як правило, вища сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу.  Крім того, в балансі залишились статті які носять по суті характер регуляторів, завищуючих валюту балансу. На сам перед це відноситься до статей “Збитки” (регулятор до джерел власних коштів) і “Резерви по сумнівним боргам” (регулятор до статті “Розрахунки  з дебіторами”.