КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    КУРСОВА РОБОТА

    _{Тема «Банківська система. Суть, функції, ознаки»}

    _{Київ 2010}

 

    ЗМІСТ

    ВСТУП 3

    РОЗДІЛ 1

    Теоретичні  положення банківської системи                                                           

    1.1. Сутність банківської системи, її  цілі, та рівні 5

    1.2. Функції та ознаки банківської системи,  їх взаємозв’язок 9

    1.3. Банки як провідні суб’єкти банківської системи, види та функції банк 18

    РОЗДІЛ 2

    Стан  банківської системи в Україні                                                                  

    2.1. Особливості банківської системи  в Україні

    2.2 Напрями розвитку банківської  системи в Україні

    2.3 Проблеми розвитку банківської системи в Україні

    РОЗДІЛ 3

    Шляхи вдосконалення банківської системи в Україні

    ВИСНОВКИ                                   

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    

    ДОДАТКИ                                                
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    Банківська система відіграє надзвичайно важливу роль в становленні ринкової економіки України. Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи. Кредитування населення України в сучасних умовах є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

    Проблема  розвитку банківської системи України має не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р. — році проголошення курсу на незалежність — Україну охопила глибока інфляція, наслідки якої мають вплив на перебіг економічних процесів й сьогодні.

    Актуальність  теми: ефективно діюча банківська система здатна закумулювати значні фінансові ресурси і за сприятливих умов інвестувати їх у виробничий сектор економіки, який є матеріальною базою економічного зростання суспільства і підвищення добробуту народу. З іншого боку, ця система несе в собі небезпеку підвищеного ризику, зумовленого специфікою банківської діяльності. Враховуючи особливу роль банків у системі економічних відносин, особливого значення набуває проблема забезпечення їх фінансової стійкості, що можливо лише за умови ефективного комплексного регулювання їх діяльності.

     Комплексний підхід передбачає своєчасне об’єктивне визначення рівня фінансової стійкості  комерційних банків на певному етапі, а також вжиття відповідних заходів,  як з боку самого банку так і Національним  банком України.

    Метою курсової роботи є висвітлення складових банківської системи, їх взаємозв’язку, проблеми як банківської системи в цілому, так і її складових.

    Відповідно  до мети роботи постають такі завдання:

• проаналізувати сучасний стан банківської системи, визначити недоліки структури банківської системи;
• визначити шляхи вдосконалення та виробити рекомендації щодо створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської системи;
• визначити сучасний стан та перспективи розвитку банківської системи.
• визначити перспективи розвитку банківської системи України ;

    Банком  є установа, створена для притягнення  грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості.

    Банки приймають і розміщують грошові  вклади, привертають і надають  кредити, здійснюють розрахунки по дорученню  клієнтів і банків-кореспондентів і  їхнє касове обслуговування, вчиняють інші, не суперечні законодавству і передбачені їхніми статутами операції, починаючи від ведення рахівниці і кінчаючи наданням консультаційних послуг. Ці операції можуть проводитися як в карбованцях, так і в іноземній валюті. В той же час необхідно мати на увазі, що закон забороняє банкам здійснювати діяльність в сфері матеріального виробництва, торгівлі матеріальними цінностями, всіх виглядів страхування.

    Як  і в інших країнах, банки на Україні не відповідають по зобов'язанням  держави, а держава по зобов'язанням  банків, окрім випадків, передбачених законодавством, або коли банки і держава приймають на себе таку відповідальність.

    Об’єктом дослідження є банківська система в цілому, а також банківська система в Україні.

    Предметом дослідження є роль банківської системи в національній економіці.

    Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні та зарубіжні  публікації з питань банківської  системи та банківської діяльності, періодичні видання, а також Закони України з питань банківської  діяльності, законодавчі правові акти, статистичні відомості Національного Банку України, законопроекти України щодо правового забезпечення банківської діяльності, статистичні матеріали.

    Структурно  робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел та додатків. В першому розділі висвітлено теоретичні основи банківської системи, у другому – особливості банківської системи в Україні, у третій- шляхи вдосконалення банківської системи в україні. Загальний обсяг роботи – сторінки. Список літератури містить –   найменування

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

    1.1. Сутність банківської системи, її цілі та рівні

    Функціонування  національної економіки як ринкової системи тісно пов’язане з  таким  поняттям, як банківська система. 

    Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.

    Банківську  систему в літературі часто трактують  як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни[1]. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

    Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

    Так, прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

    Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру.

    Самостійність банківської системи як економічної  структури має подвійне спрямування:

• відносно окремих банків як її структурних елементів;
• відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

    Відносно  окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

    Головною  ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської  системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

• забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами.

      Ця ціль вступає в певну  суперечність із забезпеченням  прибутковості як ключовою ціллю  комерційних банків;

• забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

    Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він  не був. Тільки скоординоване об’єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені  цілі, робить досягнення їх реальним.

    Рівні банківської системи

    Дворівнева  побудова — ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій — і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових. Там були або механічна сукупність слабо пов’язаних між собою окремих банків (у докапіталістичні епохи), або єдиний монобанк, що являє собою замкнуту систему, адекватну загальноекономічній системі (як у СРСР). Такий монобанк повністю позбавлений суто ринкових принципів функціонування — рівноправності сторін, взаємовигідності їх співробітництва, конкуренції на грошовому ринку, самофінансування, комерційного розрахунку, ринкових методів формування процента, валютного курсу тощо. У таких умовах справді не було потреби в центральному банку як органу, що поєднує решту банків у систему.

    При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються з участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.

    На  другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні заведено називати комерційними банками[3].

    На  відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати  економічних суб’єктів — учасників  грошового обороту: фірми, сімейні  господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк (рис. 1.1).

    

    Рис. 1.1. Схема побудови банківської системи

    Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридично й економічно відокремлені і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

    Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням  прав і обов’язків кожної ланки  системи.

    У багатьох країнах центральному банку  надано право ліцензування банківської  діяльності, право встановлювати економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати тією чи іншою мірою нагляд і контроль за банками. З іншого боку, закони обмежують права центральних банків у комерційній діяльності, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного — центрального — банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня.