Банковская система

    Звичайно, кожна інша система, що функціонує в  економіці, теж має свою певну  інфраструктуру, і в цьому розумінні  банківська система не є винятком. Проте тільки в банківській системі  інфраструктура є надзвичайно складною, багатопрофільною, життєво необхідною для функціонування окремих банків. Без деяких її елементів виконання банками окремих операцій буде вкрай неефективним, а то й просто неможливим. Так, у перші роки формування банківської системи в Україні не було єдиного механізму міжбанківських розрахунків, унаслідок чого розрахунки між підприємствами — клієнтами банків неймовірно затягувалися, а нерідко просто зривалися, внаслідок чого вони зазнавали значних збитків. Зараз у банківській системі створений і діє механізм централізованих міжбанківських розрахунків на базі електронних технологій, що дає можливість усі міжгосподарські розрахунки здійснювати негайно, в режимі реального часу.

    Гнучке  поєднання високого рівня централізованої  керованості системи з децентралізацією економічної самостійності та відповідальності банків як її окремих елементів — ще одна відмітна риса банківської системи. Звичайно, проблеми подібного поєднання централізованого управління з децентралізацією відповідальності мають місце і в інших системах. Проте ніде вони не проявляються так гостро і масштабно, як у банківській системі, де вся відповідальність перед інвесторами і вкладниками повністю покладається на банк, а можливості прийняття адекватних управлінських рішень його керівництвом істотно обмежуються нормами системного управління. Ця суперечливість постійно проявляється в реальній дійсності.

    Особливо  яскраво вона проявилася в США, які  мають високорозвинуту банківську систему. Банківське право тут виявилося  однією з найбільш складних та суперечливих сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша галузь економічної діяльності. У 80-ті роки в США почався рух за дерегулювання (послаблення регулювання і контролю) банківської діяльності, було прийнято кілька законів, які послабили банківські обмеження, спростили управління нею на рівні банківської системи.

    Подібні тенденції можна спостерігати і  в інших країнах. Сучасне банківське законодавство України, незважаючи на об’єктивні процеси консолідації банків у систему, теж усе більше уваги приділяє гарантуванню кожному банку економічної самостійності, рівних можливостей доступу на грошовий ринок, свободи конкуренції, свободи вибору клієнтів тощо. Без цього тенденції до інтеграції в систему можуть призвести до перетворення банківської системи в єдиний банк (монобанк), що монопольно обслуговуватиме грошовий ринок, підпорядкувавши його своїм інтересам. За наявності вказаних гарантій банківська система не тільки не обмежує діяльності окремих банків, а й істотно підвищує посередницький потенціал кожного з них на грошовому ринку та їх спільну роль в економіці.

    Отже, банківська система — це не механічна  сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується  з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому. 

    1. 3. Банки як провідні суб’єкти банківської системи. Види та функції банків та принципи діяльності банків

    Головними суб'єктами грошового ринку, що визначають характер динаміки його функціонування, є банки, сукупність різних видів  яких у їхньому взаємозв'язку і  взаємодії утворює банківську систему.

    Банк - установа, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені законом України «Про банки та банківську діяльність»[1].

    Банки відіграють роль фінансового посередника, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Вони виступають  одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Банки мають клієнтів (позичальників і кредиторів), а також кореспондентів (інші банки і кредитно-фінансові інститути, з якими банк підтримує постійні ділові стосунки, що базуються на взаємності надання послуг).

    Щоб забезпечити контроль за банківською  діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються  в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською системою і функціонує на підставі окремого банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю. Цим досягається урівноваженість інтересів власників банків та їх працівників, з одного боку, та інтересів їх вкладників і суспільства в цілому — з іншого. Маючи завдяки своїм функціональним особливостям явні переваги перед іншими посередниками у своїй комерційній діяльності, банки через систему контролю і нагляду ставляться в такі умови, за яких їхні можливості і становище на ринку вирівнюються з положенням інших його суб’єктів.

    Банківськими  операціями є операції, що можуть здійснювати  винятково банки й ін. кредитні організації.

    Діяльність банку пов'язана з трьома видами операцій:

• Приймати грошові вклади від клієнтів;
• Надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• Здійснювати розрахунки між клієнтами.

    Виконання цього комплексу операцій можна  вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі — як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

    Види  банків

    Сучасні кредитно-банківські  системи  мають  складну, багатоланкову структуру. Якщо за  основу  класифікації  прийняти характер послуг,  наданих  клієнтам,  то можна виділити  три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

• Центральний банк
• Комерційні банки
• Спеціалізовані  фінансові  заснування (страхові, ощадні)

    Визначення  сутності банку через базові його операції поширюється на всі види банків — як на комерційні, так і  на центральні. Адже центральні банки  приймають депозити, видають позички  і здійснюють розрахунки, тільки мають справу не з господарюючими суб’єктами, а з самими банками. Проте цей факт не змінює ситуації по суті — центральний банк є банком банків і в цьому розумінні підпадає під вимоги базових банківських ознак.

    Комерційні  банки  є багатофункціональними  заснуваннями, що оперують у різних секторах ринку позичкового  капіталу. Великі комерційні  банки надають клієнтам повний спектр послуг,  включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих заснувань,  що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи.

    З економічної точки зору комерційні банки  відносяться  до особливої  категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових  посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші кошти, що вивільняються в процесі  господарської  діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання,  що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання - депозит, а видаючи позичку - нова  вимога  до  позичальника.

    Центральний банк - це  єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються відповідними законами.

    Виникнення  центральних банків історично пов’язано з централізацією банкнотної емісії в руках деяких, найбільш надійних комерційних банків, які користуються загальною довірою, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного способу обігу. Такі банки стали називати емісійними.

    Наприкінці XIX – початку XX ст. у більшості  країн емісія всіх банкнот була зосереджена  в одному банку, що став називатися центральним емісійним банком, а  на сучасному етапі – просто центральним  банком. Ця назва відбиває роль банку  в кредитній системі країни. Центральний банк служить віссю, центром кредитної системи.

    З погляду власності на капітал  центральні банки бувають державні, капітал яких належить державі (Великобританія, ФРН, Франція, Канада, Росія); акціонерні (США, Італія); змішані – акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (Японія, Бельгія). Деякі центральні банки були відразу утворені в якості державних (у Німеччині, Росії); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у Великобританії, Франції).

    Центральний банк незалежно від належності його капіталу є юридично самостійним: його майно відособлене від державного майна, центральний банк розпоряджається  ним як власник. У той же час  незалежність центрального банку має  відносний характер, оскільки економічна політика уряду не може бути успішної без узгодження і тісного взаємозв’язку  її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У кінцевому рахунку будь-який центральний банк у тому чи іншому ступені поєднує риси і банку, і державного органу.

    Функції центрального та комерційних банків

    Перед будь-яким центральним банком стоїть триєдине завдання забезпечення стабільності купівельної спроможності і валютного  курсу національної грошової одиниці, стабільності і ліквідності банківської  системи, ефективності і надійності платіжної системи. Для вирішення цього питання центральний банк виконує п’ять основних функцій: монопольної емісії банкнот, грошово-кредитного регулювання, зовнішньоекономічну, функцію банку банків і банку уряду.

    Функція банку — більш складне, глибоке явище, ніж операція. Вона характеризує банк як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і впливу на все економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція — це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і стосовно лише окремого економічного суб’єкта, тобто на мікрорівні.

    Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюють внутрішні органи управління (директори, адміністративні ради), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку здебільшого визначається органами політичного типу (рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення цих органів залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонування центрального банку як основного органу державного регулювання економіки

    Отже, основними функціями центрального банку, що визначають його місце і  роль в економіці, є:

• емісія готівки й організація грошового обігу;
• функція «банку банків»;
• зовнішньоекономічна;
• функція банку уряду;
• реалізація грошово-кредитної політики.

    Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

    Емісія  готівки покладає на центральний  банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання, й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

    Слід  зазначити, що значення емісійної функції  центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

    Банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси.