Банковская система

    Окрім виконання базових функцій, банк пропонує клієнтам безліч інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного роду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, зв'язаних з передачею майна в управління банку на довірчій основі, покупкою для клієнтів цінних паперів, управлени нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційним випускам.

    Також виділяють розрахункові функції комерційних банків.

    Платіжний механізм - структура економіки, що опосредует 'обмін речовин' в господарській системі. Засоби платежу діляться на наявні і безготівкові. В великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміна основна маса правочинів опосредуется наявними грошами, незважаючи на те, що в останні десятиріччя активно впроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика різноманітність виглядів безготівкових розрахунків:

• Переказний вексель

    Це безумовний письмовий наказ, що адресувався однією особою (векселедавцем) іншій особі (платнику) і підписаний особою, що видавали вексель, про виплату на вимогу або на певну дату суми грошей третьому учаснику (бенефіціару), його наказу або подавцю. Головне застосування векселя сьогодні - зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих достоїнств, виступаючи елементом кредитування і як засіб врегулювання боргів. Покупець, видавши вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З Іншого Боку, продавець, одержавши вексель в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення терміну, або сплатити цим векселем своїм контрагентам за постачання товару, або продати вексель банку і отримати по ньому суму достроково за винятком певного відсотка.

• Банківська тратта - це переказний вексель, де векселедавцем і платником виступає один і той же банк.

    Це  дуже надійний документ розрахунків, що по ступеню ліквідності рівнозначний наявним грошам.

• Простий вексель

    Письмове  зобов'язання однієї особи перед  іншою сплатити договірну суму грошей на вимогу або на фіксовану дату позичальникові.

• Чек - це безумовний наказ клієнта банку, ведучому його поточний рахунок, сплатити певну суму подавцю чека, його наказу або іншому означеному в чекові особі.

    Власник рахунку одержує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку засобів на рахунку (або понад цей залишок, якщо є договір про овердрафт). Чекове звернення породжує взаємні претензії банків один до одного. Тому створюються клірингові, або розрахункові, палати, що виробляють взаємні розрахунки вимог банків один до одного. Можливо декілька засобів клірингу:

• Всередині одного банку;
• Через місцеві розрахункові палати;
• Через мережу банків-кореспондентів;
• Через розрахункову мережу центрального банку.

    При використанні місцевого клірингу банки  обмінюються чеками через розрахункову палату і роблять один остаточний платіж за підсумками балансу розрахунків за день, щоб покрити різницю між сумою чеків, поданими до оплати іншим банкам, і сумою чеків, отриманих від інших банків і що підлягають оплаті клієнтами даного банку. Остаточний платіж виготовляється також безготівковим шляхом - через центральний банк.

    Комп'ютерна революція виявила глибокий вплив  на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток отримали дві  системи автоматизованих розрахунків: 'роздрібні' системи електронних  розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів. В США в нинішній час є чотири системи роздрібних платежів:

• Автоматичні розрахункові палати.

    АРП виконують функції розрахункових  палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для скоростной обробки на ЕОМ. АРП особливо ефективні при здійсненні масових, регулярно платежів ,що повторюються.

• Банківські автомати.

    Банківські  автомати встановлюються в приміщеннях  готелів, супермаркетів, університетів, вокзалів і т.д. Автомати нинішньої генерації дозволяють виконувати наступні операції:

• Зняття грошей з поточного або ощадного рахунків банку;
• Отримання позички в межах відкритого ліміту;
• Депонування грошей на рахунку з одночасним отриманням депозитної квитанції;
• Отримання в будь-який момент інформації про стан рахунку клієнта в банку;
• Переказ засобів з одного рахунка на інший;
• Обмін валют на місцеві кошти;

    Банківські  автомати є дуже вигідними для клієнтів банку, бо зменшують кількість візитів в банк для здійснення повсякденних операцій.

    Банки як фінансові посередники реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андерайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії — з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

    Принципи діяльності банку

    Першим  і основним принципом діяльності банку є робота в межах реально  наявних ресурсів.

    Робота  в межах реально наявних ресурсів означає, що банк повинен забезпечувати  не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Так якщо банк залучає засоби, головним чином, на короткі терміни, а вкладає їх переважно в довгострокові позики, то його ліквідність опиняється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком потребує від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальному обсязі його ресурсів.

    Другим  найважливішим принципом, на якому базується діяльність банків, є економічна самостійність, що передбачає й економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності.

    Чинне законодавство надає всім банкам економічну свободу в розпорядженні  своїми фондами і доходами. Прибуток банку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлює норми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.

    За  своїми обов'язками банк відповідає всіма приналежними йому способами і майном, на які може бути накладене стягнення. Весь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

    Третій  принцип полягає в тім, що взаємини банку зі своїми клієнтами будуються  як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить насамперед з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності.

    Четвертий принцип роботи банку полягає  в тім, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими  економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає лише "правила гри" для банків, але не може давати їм наказів.

    Висновок: варто мати на увазі, що банки не просто сховища грошей і каси для їхньої видачі і надання в кредит. Вони представляють могутній інструмент структурної політики і регуляції економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробничих і соціальних об'єктів. Банки можуть направляти кошти, фінансові ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, ефективне застосування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  2. СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

    Формування  банківської системи України  розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру. [4]. Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, уже в 1990 р. розпочалося розроблення проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але найімовірніше малося на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці.

    Початок формуванню в Україні власної  банківської системи ринкового  типу був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

• дворівнева побудова;
• чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;
• функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;
• ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;
• організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;
• незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;
• формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.

    На  сформованій цим Законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий строк  пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.

    За  час свого існування банківська система пройшла два етапи

    І етап - (1991-1993 рр.) - етап активного становлення  та розвитку банківської системи;

    II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації  та зростання банківської кризи.

    Негативні наслідки 1-го етапу:

• реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок - тіньові обороти капіталу, відплив капіталу за кордон;
• призупинено створення законодавчої бази щодо банківської системи;
• Національний банк України не створив системи страхування депозитів і кредитів.

    Негативні наслідки ІІ-го етапу — етапу  стагнації і кризи.

• скорочення кількості банків;
• гальмування зростання банківського капіталу;
• погіршення фінансового стану банків.