Банковская система

    Функція «банку банків» передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.  3 метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.  Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією).

    Центральний банк також виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах.

    Як  банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко- як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів, які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку. [10,417-424]

    На  центральний банк можуть покладатися  всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому, ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях  з державними борговими зобов'язаннями.

    Операції  центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання. Як  банк  уряду  центральний  банк  зберігає  офіційні   золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для під тримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

    При регулюванні своєї дільності  Центральний банк виконує такі методи:

• зміна процентних ставок, за якими центральний банк надає кредити комерційним банкам (офіційної дисконтної ставки, ставки рефінансування, ломбардної ставки);
• зміна норм обов'язкових резервів банків;
• операції на відкритому ринку, тобто операції по купівлі-продажу державних облігацій, векселів і інших цінних паперів;
• політика валютного  курсу або курсова політика.

    Традиційним методом регулювання є зміна  процентних ставок центрального банку. Підвищення офіційної ставки зменшує  можливості комерційних банків в  одержанні кредиту для поповнення своїх резервів, що у свою чергу приводить до скорочення їхніх позичок, а значить, грошової маси і збільшення ринкових процентних ставок. 3міна офіційних ставок відіграє роль сигналу для всього ринку позичкових капіталів: підвищення ставок означає початок проведення політики кредитної рестрикції, зниження - кредитної експансії. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів найбільш розповсюдженим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку (ОВР).

    Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний банк створює їм кредитну підтримку. Він є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок.[14,123]

    На  центральний банк можуть покладатися  всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому, ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.

    Основним  об'єктом грошово-кредитного регулювання  з боку центрального банку є сукупна  грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв'язку з цим залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси

    Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку  є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунках уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.

    Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду.  Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть становити незначну частку активів.

    Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків різниться у різних країнах залежно від національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.[ 11,138].

    Зогляду на те, що функція — це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент, а операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і стосовно лише окремого економічного суб’єкта, тобто на макрорівні, функції банків також поділяють на такі:

• трансформаційну;
• емісійну.

    Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

    У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

• трансформація ризиків;
• трансформація строків;
• трансформація обсягів;
• просторова трансформація.

    Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків неповернення вкладень (кредитних, інвестиційних).

    Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків — одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

    Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

    Просторова  трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

    Емісійна  функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

    В економічній літературі називають  й інші функції банків, наприклад  функцію акумуляції коштів, функцію  регулювання грошового обороту[7].       Та я підтримую думку, що акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів[3]. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві дані функції — трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу — кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей.

    Свої  функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які  може здійснювати сучасний комерційний  банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис. 1.2.

    Рис. 1.2. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку (на прикладі Німеччини)

    Сьогодні  комерційний банк здатний запропонувати  клієнту до 200 виглядів різноманітних  банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарській кон’юнктурі. Слідує враховувати, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретної банківської установи ( наприклад, виконання міжнародних розрахунків або трастові операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що відносять:

• Прийом депозитів;
• Здійснення грошових платежів і розрахунків;
• Видавання кредитів.

    Систематичне  виконання означених функцій  і створює той фундамент, на якому  здійснюється робота банку. І хоча виконання кожного виду операцій зосереджене в спеціальних відділах банка і здійснюється особливою командою співробітників, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною можливістю створювати засоби платежу, що використовується в виробництві для організації товарного звернення і розрахунків. Йдеться про відкриття і ведення чекової і іншої рахівниці, що служить основою безготівкового обороту. Господарство не може існувати і розвиватися без добре розвинутої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення банків, як організаторів цих розрахунків.

    Створення платіжних засобів тісно пов’язано з депозитною функцією кредитування банківських клієнтів. Депозит може виникнути двома шляхами: в результаті внесення клієнтом наявних грошей в банк або же в процесі банківського кредитування. Ці операції по-різному відіб'ються на величині грошової маси в країні. Якщо клієнт вніс гроші до затребування, те вони перетворилися з наявних в безготівкові. Загальна сума грошей в господарстві не змінилася. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, що через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

    Друга простора функціональна сфера діяльності банків - посередництво в кредиті. Комерційні банки виконують роль посередників між господарськими одиницями, що накопичують і потребувати грошових засобів. Вони надають власникам вільних капіталів зручну форму зберігання грошей в вигляді різноманітних депозитів, що забезпечує цілість грошових засобів і задовольняє потребу клієнта в ліквідності. Для багатьох клієнтів така форма зберігання грошей більш прийнятна, ніж вкладення в облігації або акції. Банківський кредит - теж надто зручна і в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і послаблювати умови отримання позички.