Банкрутство та ліквідація підприємств

Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану включає аналітичні і прогнозні результати фундаментальної діагностики банкрутства і визначення можливих напрямків відновлення фінансової рівноваги підприємства [16, ст. 49].

Отже, в сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки, враховуючи розвиток різних форм власності, виникає необхідність більш системного підходу до аналізу фінансового стану підприємства, який визначається результатами його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Нестабільність економіки України, зумовлює потребу акцентувати увагу на оцінці схильності підприємства до банкрутства. У міжнародній практиці з цією метою використовують математичні моделі, за допомогою яких формують інтегральну оцінку фінансового стану підприємства і, зокрема, загрози банкрутства.

У вітчизняній практиці позначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманним їм форм організації бізнесу і в цілому особливостей вітчизняної економіки. Йдеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування с необ'єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені аналогічні вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Використання даних моделей на сучасних підприємствах не завжди є виправданим, адже вони дають точні результати лише для тих умов, для яких вони створені. Очевидно, що ці моделі не можуть забезпечити аналогічні результати в умовах нестабільної діяльності вітчизняних підприємств, наявності відмінностей фінансової звітності та бухгалтерського обліку від міжнародної практики. Тому на сьогодні актуальною є розробка методичного підходу, який би в оцінці фінансового стану підприємства спирався на вітчизняні стандарти обліку і звітності, використання інформаційної бази підприємств з урахуванням їх галузевої специфіки і умов національного ринку [23, ст. 49].

1.3 Наслідки ліквідації підприємства

Ліквідація підприємства є остаточним припиненням його існування з внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ліквідація підприємства є досить тривалою та складною процедурою, порядок проведення якої регламентовано законодавством України. Особа або орган, який прийняв рішення про ліквідацію, утворює ліквідаційну комісію, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строки для виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про початок ліквідаційної процедури [18, ст. 12].

Ліквідаційна комісія має виконати покладені на неї обов’язки:

                    опублікування повідомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцезнаходженням);

                    вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення кредиторів та їх претензій;

                    здійснення інвентаризації майна, проведення розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу;

                    складання ліквідаційного балансу і подання його на затвердження органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Підприємство вважається ліквідованим (припиненим) з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Ліквідація – це одна з форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (юридичної особи). Нагадаємо: згідно зі ст. 104 ЦКУ і ст. 59 ГКУ, юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації чи реорганізації. Так ось, при ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов’язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб. Отже, при ліквідації юридичної особи її права та обов’язки припиняються [3].

Реорганізація підприємства відрізняється від ліквідації тим, що під час її провадження майно, у тому числі права та зобов’язання, передаються іншому суб’єкту господарювання, який став правонаступником. Отже, при реорганізації юридичної особи її права та обов’язки переходять до іншої особи. Реорганізація може здійснюватися у вигляді: злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Внутрішній порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами. Без цього підприємству може бути відмовлено в державній реєстрації. Але, як правило, в установчих документах дублюються законодавчі норми без їх уточнення для конкретного підприємства.

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки: по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації); по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов’язки; по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута; по-четверте, припиняється нарахування пені і відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації) [6].

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу майна банкрута (склад, умови і строки придбання майна). Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку [22, ст. 103].

У разі, коли суб’єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб’єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об’єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об’єктів незавершеного будівництва або законсервованих об’єктів.

При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою [4].

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора [28, ст. 243].

Відповідальність власників підприємства

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Загалом учасники цього товариства відповідають при його банкрутстві своїми внесками до статутного фонду. При недостатності ж цього майна якраз і діє правило про «додаткову відповідальність», тобто наступає вже безпосередньо відповідальність учасників товариства їхнім майном. Ця відповідальність визначається «в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника» (ч. 1 ст. 65 Закону «Про господарські товариства») [2].

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. Це межі майнової відповідальності такого товариства.

Дещо інший механізм відповідальності повних товариств. Суть повного товариства полягає в тому, що всі його учасники «займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном» (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»). Повна відповідальність у такому разі визначається як відповідальність усім майном повних товариств, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення.

Аналогічно регулюється відповідальність повних товаришів командитного товариства (ст. 75, 77 Закону «Про господарські товариства»).

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента [21, ст. 79].

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність [24, ст. 94].

РОЗДІЛ ІІ «Практична частина»

2.1 Розрахунок показників виробничої програми підприємства машинобудівної галузі та її виконання

Таблиця 2.1

Виконання планових завдань з виробництва і реалізації продукції