Ціноутворення на міжнародному ринку

Значний вплив на ціни робить конкуренція монополій, що представляють різні галузі, які пропонують товари з різною товарознавчою характеристикою й різними фізичними властивостями, але які використаються для однієї й тієї ж мети. Як приклад може служити конкуренція між виробниками-постачальниками металу й пластмас автомобілебудівним концернам. При формуванні цін ураховується й конкуренція товарів, що замінюють традиційні. Наприклад, компанії Австралії й Англії, що традиційно поставляли на світовий ринок вовну, зіштовхуються із серйозною конкуренцією з боку виробників-постачальників хімічних волокон. Така тенденція є досить частою та з кожним роком посилюється. Основною причиною є те, що досить важко створити конкуренцію вже існуючому товару, що спонукає підприємців та науковців до пошуку та створення замінників, які матимуть такі ж самі або кращі властивості та нижчу ціну.

Ринок конкуренції деяких постачальників - олігополія - характеризується наявністю декількох великих компаній виробників-постачальників, що володіють значними сегментами ринку та майже повністю забезпечують поставку товарів на світовий ринок. Між фірмами й країнами-імпортерами, як правило, існують угоди про співробітництво (тобто розділені сфери впливу), найчастіше фірми мають ексклюзивні права на покупку стратегічно необхідної сировини. Як приклад можна назвати виробників пластикових труб газо- та водопостачання. В країні цей ринок представлений п’ятьма шістьма основними виробниками. Також існують маленькі регіональні виробники, але їх продукція значно поступається у якості, але є дешевшою. Вони займають незначне місце на ринку[9, с 130].

Практика ціноутворення на продукцію міжнародного ринку показує, що будь-яке велике рішення, прийняте експортером, - установлення ціни, визначення обсягів виробництва, закупівель, інвестицій - вимагає зважування ймовірної реакції конкурентів. Важливу роль у плані збереження компаніями статусу грають неофіційні домовленості основних конкурентів. У ході спеціальних переговорів досягаються угоди про фіксування цін, про розділ ринків збуту, про обсяги виробництва.

Потреба у відносній координації діяльності на світовому ринку привела компанії до створення спеціальних механізмів, за допомогою яких можна було б діяти з більшою часткою передбачуваності. Найбільш простою формою такого механізму є картель, у рамках якого передбачається формальна письмова угода щодо обсягів виробництва й цінової політики. Компанії домовляються про розділ ринків збуту з метою підтримки погоджених рівнів цін. Найбільш відомим картелем, що регулював донедавна світовий ринок нафти, була ОПЕК (Організація країн експортерів нафти). У плині тривалого періоду часу картелю вдавалося досить успішно координувати нафтові ринки.

Для компаній, що беруть участь у роботі подібних механізмів, характерна тенденція до максимізації прибутків, тобто їхнє поводження деякою мірою нагадує дію чистих монополій. Величина впливу суб'єктів олігополістичного ринку на рівень цін залежить головним чином від ступеня монополізації ринку, від того, наскільки сильний контроль за виробництвом і збутом товару, джерелами сировини й за іншими не менш важливими факторами. Відзначимо, що чим вище ступінь монополізації, тим вище рівень монопольних цін і тем менше амплітуда їхнього коливання[10, с 113-114].

Разом з тим процес ціноутворення на ринках машин й устаткування, наприклад, у порівнянні із сировиною й напівфабрикатами значно відрізняється, а аналіз формування цін на конкретні вироби, що поставляють на міжнародний ринок, утруднений через розходження конструктивного характеру, різноманіття устаткування та ін. Проте, постачальники аналогічної продукції на світовий ринок мають певне поняття про ціни конкурента. Як правило, рівень цін відображає конкретні виробничі витрати з додаванням певного відсотка, з урахуванням конкретного ринку збуту, партнера, регіону[11, с 132].

Державне регулювання внутрішніх цін, субсидування експорту, підтримка імпорту, проведення митно-тарифної політики та інші заходи в остаточному підсумку впливають й на ціни зовнішні, причому тим більше, чим вагомішою є присутність компаній даної країни на світовому ринку.

Держава регулює ціни внутрішнього ринку, в основному, за допомогою двох інструментів: гарантуючи виробникам певний рівень цін і надаючи субсидії для покриття витрат виробництва. Хрестоматійним є приклад підтримки державою сільського господарства в США й сільськогосподарська політика ЄС. У США держава надає субсидії з федерального бюджету у випадку зниження ринкових цін нижче гарантованого рівня цін. Спеціальна урядова організація за гарантованими цінами приймає в заставу у виробників сільськогосподарські продукти й у випадку, якщо ціни ринку перевищать станові, виробник викуповує свій товар і продає його на ринку. Якщо ціни нижче станових ставок, то товар залишається у власності урядової організації. Таким чином, США, будучи найбільшим експортером сільськогосподарської продукції, шляхом підтримки власних виробників вживає діючих заходів по збереженню такого зазору світових цін, у результаті яких і власний виробник не залишається в програші, і рівень світових цін залишається під контролем[11, с 156-157].

Ефективний механізм ціноутворення в ЄС, розроблений по кожному виду сільгосппродукції й для кожного регіону. Установлюються кілька категорій цін - індикативні ціни, обумовлені Співтовариством як бажані, мінімальні ціни імпорту або граничні, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробникові інтервенціями, офіційними організаціями. Існування граничної ціни захищає ринок від імпорту, ціна інтервенції гарантує мінімальний доход виробникам. У такий спосіб ЄС захищає виробників від різких поштовхів світового ринку. Продумана агрополітика ЄС дозволила протягом 10-15 років пройти шлях від імпортера сільгосппродукції до положення близького до самозабезпечення й другого світового експортера[12, с 119].

Що стосується ринку України, то тут бачимо протилежну тенденцію: експорт урожаю зернових минулого року стримувався через введення квотування, а державна політика не була спрямована на підтримку виробників та закупівлю у них продукцію по вигідним цінам. Цього ж року спостерігається наступна картина: дуже високий урожай, але великі витрати та низький рівень світових цін знов залишають вітчизняних фермерів у збитковому становищі. 

Що стосується машинобудівних і сировинних галузей, то вплив держави на рівень цін, як правило, здійснюється непрямим чином. Наприклад, держава бере на себе частину фінансування НДДКР, проводить переважно сховане фінансування експорту, веде протекціоністську митну політику. Так, надаючи експортні субсидії компаніям, держава дозволяє їм тримати експортні ціни на рівні світових і не залишати ринок. Установлюючи низький рівень імпортних мит, наприклад, на сировину, державу має своєю метою підвищення конкурентоздатності на зовнішньому ринку тих товарів, на виготовлення яких вона йде. Одним з різновидів впливу на ціни світового ринку є демпінг. Ціль демпінгу - завоювання певним товаром або групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку за цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом підвищення цін на зовнішньому ринку, а потім і за рахунок проникнення в економіку країн-імпортерів.

Є й інші механізми й інструменти, використовувані державою для проведення зовнішньоторговельної політики (квоти, добровільна обмеження експорту й т.д.), використання яких в остаточному підсумку впливає на рівень цін на світовому ринку, особливо якщо дана країна є, з економічної точки зору, великою та займає суттєву частку на міжнародному ринку. Так обмеження експорту в великій країні спричиняє появи вакантного місця на міжнародному ринку. Така ситуація спостерігалася після введення обмежень на експорт зернових в Україні, майже весь обсяг якої на світовому ринку зайняла Росія. Обмеження ж імпорту серед великих країн імпортерів призводить до скорочення виробництва в країнах експортерах, або спонукає їх до пошуку нових партнерів.

1.3. Практика й методи визначення зовнішньоторговельних цін

Для сучасного світового ринку характерна наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів і послуг, і як наслідок - множинність цін. На практиці ціна на конкретну продукцію того самого ринку може істотно розрізнятися. Тому при обґрунтуванні, визначенні й узгодженні зовнішньоторговельної ціни необхідно мати чітке поняття про характер угоди, що диктує особливість вибору ціни:

      використання цін роздільних експортних й імпортних операцій;

      ціни в умовах оплати наявними фінансовими ресурсами;

      ціни, що формуються в рамках звичайних комерційних справ.

Ціни, фіксовані в рамках довгострокових міждержавних угод, будуть істотно відрізнятися від цін в угодах, або від цін на товар, оплачуваний шляхом складних банківських операцій, в умовах певних валютних обмежень. Такі ціни можуть бути як вигідні так і невигідні для однієї зі сторін. Покупцю вигідно заключати довгостроковий контракт на певну ціну, якщо тенденція на ринку направлена на зростання, продавцю ж вигідно укладання сталої ціни при наявності протилежної тенденції. На практиці в контрактах з фіксованими цінами як правило обговорюється можливість зниження або збільшення ціни при певних умовах на ринку[13, с 42].

Постачальники товару на зовнішній ринок зустрічаються з істотними коливаннями цін, наданням різних знижок, додатком надбавок. Крім того, практично завжди ціни на аналогічну продукцію відрізняються, тому що різні постачальники поставляють товари різної якості, комплектації та ін. Значну частку в кінцевій ціні становлять транспортні витрати[14, с 83].

У сучасній міжнародній торгівлі, особливо в торгівлі сировинними товарами й напівфабрикатами помітне місце займають посередницькі фірми, що також мають свій прибуток у результаті здійснення продажів. Що ж стосується торгівлі машинно-технічною продукцією, технічно складними товарами, то тут ціни, як правило, формуються тільки при безпосередньому контакті між продавцем-виробником і покупцем-споживачем. При цьому в ціну включаються всілякі складові - надбавки за гарантію, обслуговування підчас експлуатації, пакування та ін. Наявність великої кількості посередників суттєво впливає на ціну, так на шляху від виробника до споживача ціна може зрости в декілька раз. Як правило в такій схемі усі учасники-посередники старанно приховані, а вихід на виробника ускладнюється через певні умови. Наявність достовірних інформаційних джерел може допомогти оминути частину посередників, що допоможе скоротити витрати на закупівлю продукції.

У наш час створені спеціальні банки даних практично для всіх товарів і товарних груп по регіонах і тимчасових періодах (для товарів сезонних). Величезні можливості надає система комп'ютерних телекомунікацій, що дозволяє в лічені хвилини одержати інформацію практично на всі товари, що поставляють на світовий ринок. Однак це будуть ціни орієнтовні, що дозволяють експортерові й імпортерові мати базу для переговорів за цінами поставки. Механізм же ціноутворення залишився старим: аналіз попиту та пропозиції, проект ціни виходячи із ситуації на ринку, формування контрактної ціни в ході безпосередніх переговорів постачальника й покупця[.

Інформацію про ціни світових товарних ринків прийнято підрозділяти на кілька груп.

Контрактна ціна - це конкретна ціна, що погодили між собою продавець й покупець у ході переговорів, що, як правило, нижче ціни пропозиції інших постачальників. Контрактна ціна дійсна на весь період дії контракту, якщо її не піддали перегляду в ході виконання поставок. Контрактні ціни ніде не публікуються, тому що вони представляють комерційну таємницю. Контрактні ціни на певний товар у певному регіоні й при наявності невеликого кола продавців і покупців можуть бути відомими.

Довідкові ціни - це ціни продавця, опубліковані в спеціалізованих виданнях, бюлетенях, а також у періодичній літературі, у газетах, журналах, у різноманітних джерелах інтернету. Коло товарів, що потрапляють у цінові довідники, в основному охоплює небіржові сировинні товари й напівфабрикати (нафта й нафтопродукти, чорні метали, добрива й т.д.). У цей час довідкова література за цінами на небіржові товари одержала дуже велике поширення. Так, експортер нафтопродуктів орієнтується на щоденні котирування цін потоварні та регіональні, що публікуються в довідниках, які можна одержувати щодня через систему комп'ютерного зв'язку. Однак варто мати на увазі, що між цінами в довідкових виданнях і фактичними цінами угод існує певна різниця. Як правило, довідкові ціни трохи завищені. Довідкові ціни не реагують швидко на зміни кон'юнктури або на які-небудь політичні події, за винятком цін на нафту. Разом з тим, вони відображають динаміку цін на даному ринку й тенденції.

Біржові ціни - це ціни на товари, торгівля якими провадиться на товарних біржах. До біржових товарів відносяться в основному сировина й напівфабрикати. Ціни на біржові товари оперативно відображають всі зміни, що відбуваються на ринку даного товару. Найменші зміни в ту або іншу сторону кон'юнктури ринку моментально позначаються на біржових котируваннях. Це пояснюється тим, що самі біржові котирування є фактичними цінами угод саме в цей момент. Слід зазначити, що біржові котирування не відображають у собі інші інструменти міжнародної торгівлі, такі як умови поставки, платежу та ін. Існує певний регламент роботи біржі й участі в її роботі. Біржі функціонують щодня, і котирувальна комісія реєструє й публікує котирувальні ціни в спеціальних бюлетенях. Котирування бувають двох видів: термінові котирування (ф'ючерси) на товари, відсутні на даний момент, з умовами поставки через певний час і котирування на реалізовані товари. Як показує практика, біржові котирування, досить гостро реагуючи на різні зовнішні подразники, все-таки не можуть відображати дійсні тенденції в русі цін. Найчастіше на біржах проводяться операції, що носять відверто спекулятивний характер[15, с 142].