Джерела коштів на заробітну плату

Зміст                                                                                                                       стор.

Вступ.                                                                                                                           3

Розділ I.   Джерела коштів на заробітну плату

1.1. в державних підприємствах                                                                              7

1.2. комерційної діяльності підприємств (Організації)                                      8

1.3. джерела грошових доходів населення:                                                         10

Розділ II. Економічна сутність оплати праці

2.1. сутність, поняття та функції  оплати праці                                                 13

2.2. фонди оплати праці на підприємстві, їх структура                                   15

2.3. види, форми та система індивідуального розподілу оплати праці         19

Розділ Ш. Ефективність використання оплати праці як джерела  впливу на фінансовий стан підприємства

3.1. чинники які впливають на оплату праці                                                    22

3.2. заробітна платня  в умовах ринкової економіки                                         25

Висновок                                                                                                                    28

Список використаних джерел                                                                               32

 

Вступ

Метою роботи є аналіз і узагальнення теоретичних, методологічних і практичних проблем знаходження з джерел коштів на заробітну плату. Поставлена мета вимагає рішення наступних задач:

- вивчення економічного єства заробітної плати;

- дослідження теоретичних  основ організації обліку і  матеріального стимулювання в  умовах переходу до ринкових відносин;

- проведення аналізу  організації обліку і оплати  праці на підприємстві;

- розробка економічно  обгрунтованих пропозицій по  вдосконаленню організації обліку  і оплати праці працівників  підприємства.

Теоретичні і методичні  аспекти вдосконалення оплати праці і матеріального стимулювання, аналіз тенденцій його подальшого розвитку представлені в багатьох публікаціях учених-економістів України і інших держав. Серед них особливу увагу звертають на себе А. Бугуцкого, М.Х. Вдовіченко, В.С. Дієсперова, В.Н. Поліщука, В.В. Сопко, Ц.Р. Струміліна, Г.З. Слізенгера, В.Н. Завгороднього, Н.І. Маліка, Н.Н. Павлівської, Р.Н. Яковлева і інших. В їх публікаціях широко розглядаються питання, пов'язані з організацією оплати праці, його продуктивності і ефективності. Проте, є ще багато недозволених питань теоретичного, методологічного і практичного характеру.

Основною на території  України є грошова форма оплати праці. Виплата заробітної плати  може проводитись грошовими знаками, які законно обертаються на території України.

Відповідно до cт.1 Закону України «Про оплату праці», який введено в дію 1 травня 1995 року ( зі змінами та доповненнями) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професіонально-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Цей закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення “заробітна плата”, “основна заробітна плата”, “додаткова заробітна плата”.

Дія установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних  бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об’єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Організація заробітної плати будується на принципах  поєднання правового регулювання, що здійснюється державними органами в централізованому порядку з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах.      

Суб'єктами організації  оплати праці є органи державної  влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок та їх представницькі органи; працівники.

Держава здійснює правове регулювання праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Це регулювання проводиться на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної угоди на державному, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету,затверджуються одночасно з бюджетом.

Заробітна плата –  як елемент собівартості продукції ( робіт чи послуг) – займає одне з головних місць в системі  бухгалтерського обліку

В сучасних умах розмір заробітної плати залежить, в основному, від  фінансових можливостей підприємства і принципу матеріального заохочення кожного робітника . і (згідно ст..94 Кодексу  законів про працю) максимальним розміром не обмежується.

Державою встановлені мінімальні гарантії на оплату праці. Згідно ст.95 Кодексу законів про працю і ст.3 Закону Про оплату праці мінімальна заробітна плата являється обов’язковою соціальною гарантією на всій території України для підприємств всіх форм власності і господарювання.

Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну  норму праці.

Мінімальні розміри  ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

Фінансування здійснюється із різних джерел - бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної  форм власності. Останні поділяються  на такі, що фінансуються з бюджету повністю або частково.

В залежності від суб'єктів  можна виділити і дві форми проведення фінансування:

- при першій формі - з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, установ та організацій. Решта - більша частина - видатків покривається за рахунок їх власних або кредитних коштів. Отже, основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну та фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (тобто для них бюджет не є основним джерелом покриття видатків. Яскравим прикладом є госпрозрахункові підприємства), а також при фінансуванні державних програм.

- при другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкту фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Діяльність бюджетних  установ має свою особливість. Вони належать до невиробничої сфери і  не приймають безпосередньої участі у створенні матеріальних цінностей. Основне їх призначення полягає у задоволенні соціально-культурних потреб населення та здійсненні загальнодержавних функцій. Бюджетні установи можуть отримувати власні доходи й витрачати їх як додаткове джерело на покриття власних видатків. Але обсяги таких позабюджетних доходів є незначними у порівнянні з бюджетним фінансуванням.

Принцип цільового спрямування  фінансування державних витрат полягає  у тому, що кошти плануються, відпускаються  та використовуються на чітко визначені  нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

При дефіциті бюджету  та інфляції коштів додержання перелічених  принципів фінансування є складною задачею, а відступ від них  веде до таких тяжких наслідків, як безсистемне й нерегулярне використання державних коштів, виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат (зарплат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої важливості набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Сьогодні вже не допускається повне бюджетне фінансування для  підприємств з державною та комунальною  формою власності (окрім тих, яким надано статус казенних). Тому суттєво зростає роль кредитування, яке використовується для формування значної частки оборотних коштів державних та комунальних підприємств, а також фінансування капіталовкладень.

Контроль за дотриманням  законодавства про оплату праці  на підприємствах здійснюється Міністерством праці України та його органами, фінансовими органами та органами Державної податкової інспекції, профспілками та іншими організаціями, що представляють інтереси найманих працівників.

Розділ 1. Джерела коштів на заробітну плату

1.1 в державних підприємствах

Доходи грають дуже значну роль у кожної людини, оскільки є  безпосереднім джерелом задоволення  його необмежених потреб. Заробітна плата - їхнє основне джерело. Але часто її величина не достатня щодо дотримання навіть найбільш необхідних умов людей. Тому  виникає необхідність державі регулювати зарплатню, а населенню шукати інші джерела доходів. Нерідко доходи більшості населення бувають дуже низькими проти доходами незначній їх частині населення. У зв'язку з цим виникає соціальна напруженість у суспільстві, подоланню якої також доводиться піклуватися державі. Чим більший дохід, то вище попит продукції і житлово-комунальні послуги, вироблені різними галузями, тим більша якість продукції, виникає мотив задля досягнення кращих кінцевих результатів, її конкурентоспроможність, вище ефективність виробництва, отже, краще економічна ситуація у країні. Тому регулювання доходів, зарплати є частиною політики кожної держави. Отже, доходи населення і побудову джерел формування заслуговують пильної уваги, проте проблеми, із нею пов'язані, вимагають якнайшвидшого дозволу.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності, тоді як працівникам державних установ і організацій основна частина коштів на оплату праці виділяється з відповідних бюджетів - бюджетні асигнування і частина їх доходів від господарської діяльності.

Кращі підприємства країни розробляють і застосовують нетрадиційні способи спонукання людей до високопродуктивної праці. Сюди входять: додаткова оплачувана відпустка, оплата послуг в медичних закладах, дотація на оплату житла та комунальних послуг, оплата послуг на утримання дітей в дошкільних та учбових закладах, допомога при виході на пенсію (крім вихідної, передбаченої законодавством), надбавки до пенсії, підвищення кваліфікації за рахунок підприємства, надання безпроцентної ссуди, дотація на харчування і пільгові ціни в їдальні, дотації на транспортні витрати і ін. Крім того, приділяється увага усуненню антистимулів (від'ємних мотивів), що знижують стимулюючу силу позитивних стимулів (незадовільні санітарно-гігієнічні умови на виробництві, важка праця через низький рівень механізації виробничих процесів, слабкий розвиток соціальної сфери та ін. - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності таких організацій, та з інших джерел.

1.2. комерційної  діяльності підприємств (Організації).

Джерелом коштів, що використовуються на оплату праці працівників комерційних  підприємств, є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх господарської  діяльності.

Джерелами формування коштів Організації являється:

- безповоротна фінансова  допомога, добровільні пожертвування  або гранти від членів Організації,  громадян України, громадян інших  країн, інших українських та  зарубіжних об’єднань громадян  і благодійних організацій, підприємств, установ і організацій;

- дотації або субсидії з державного або місцевих бюджетів, державних цільових фондів;

- доходи, отримані у  вигляді коштів від проведення  статутної діяльності, у тому  числі доходи від продажу товарів  (послуг), які пропагують принципи  та ідеї Організації;

- кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених Організацією госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств;

- дотації, субсидії, гранти, надані в межах гуманітарної  допомоги, що надається Організації  відповідно до законодавства України та міжнародних договорів;