Джерела коштів на заробітну плату

- будь-які пасивні  доходи.

Об'єднання громадян оплачують  працю найманих працівників з  тих коштів, які сформовані в згоді  зі статутами. Оплата роботи повинна бути організована таким чином, щоб забезпечити функції, на неї покладені.

Основним джерелом доходів  найманих працівників (на їх частку припадає понад 90% зайнятого працездатного  населення) є і надалі залишатиметься заробітна плата. Нині саме заробітній платі належить переважаюче значення в мотиваційному механізмі.

Одним із ключових напрямів ринкової реформи оплати праці є  зміна порядку формування і використання фонду оплати праці на підприємстві.

Нові підходи до цієї проблеми припускають розгляд фонду  оплати праці крізь призму комерційної  діяльності підприємств.

Фонд оплати праці  підприємства безпосередньо входить  до системи комерційних і підприємницьких  відносин, що значно підвищує його стимулюючу роль. Посилення стимулюючої функції  оплати праці неможливо забезпечити  без проведення кожним підприємством самостійної політики в галузі оплати праці. У зв'язку з цим відзначимо, що в теорії і практиці на сьогодні тривають інтенсивні пошуки таких форм організації оплати праці, які найбільшою мірою враховували б специфічні особливості виробничого процесу, його техніко-технологічний устрій, а також своєрідність зовнішнього ринкового середовища, в якому функціонує підприємство.

На підприємстві можуть використовуватися два варіанти формування оплати праці:

- по-перше, як фіксованої  величини, що встановлюється за визначеними нормами (нормативами), при цьому форма участі робітників у прибутку визначається окремо;

- по-друге, як частини  валового доходу підприємства  за винятком податків, частка  працівників у прибутку при  цьому не встановлюється; інша  ж частина валового доходу розподіляється між власниками - акціонерами. Ці варіанти прийнято розглядати в нашій економічній літературі як нормативний і залишковий методи формування фонду оплати праці.

Оплата праці від  валового доходу - реалізованого чистого  продукту - адекватна умовам ринкової економіки. Цей варіант формування фонду оплати праці вимагає достовірних цін, тобто прямо спирається на ринкові принципи вільного ціноутворення. Найбільш перспективним методом розподілу валового доходу на підприємстві після сплати податків є вільний безнормативний метод. Йдеться про самостійне використання товаровиробниками отриманого доходу, що є його повною власністю на цілі споживання і накопичення, виходячи з власної виробничої стратегії і перспективної оптимальної моделі розподілу ресурсів.

1.3. джерела  грошових доходів населення:

Істотно впливає формування доходів населення. За програмами держави  надають соціальну допомогу, з  допомогою самих джерел здійснюються:

- пенсійне забезпечення;

- виплати  тимчасово  непрацездатним  громадянам;

-  виплати  малозабезпеченим  сім'ям на дітей;

-  виплати допомоги  безробітним.

Попри розмаїття джерел надходження доходів (надходження  з фінансово-кредитної системи - виграші за кредитами і лотереям, страхові відшкодування, відсотки за вкладами в ощадкаси тощо; 

інші надходження від продажу приватних речей організаціям - скупні пункти, комісійні магазини і їдальні), все-таки головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, прибутки від підприємницької роботи і власності.

Отже, грошові доходи населення формуються за допомогою зарплати, виплаченої найманців, соціальних трансфертів (пенсій, посібників, стипендій, страхових відшкодувань та інші виплат), доходів осіб, зайнятих підприємницької діяльності, доходів від власності як відсотків з вкладах, цінних паперів, дивідендів та інших доходів. Оплата праці залишається основними видами грошових доходів населення,

Номінальні доходи населення  містять у собі, крім чистих доходів  населення, та обов'язкові платежі. Обов'язкові платежі населення здійснює через фінансову систему як різноманітних податків і зборів. З метою захисту національних інтересів малозабезпечених громадян, і недопущення зниження рівня добробуту нижче гранично припустимого у цих умовах держава встановлює граничний мінімум у доходах, неоподатковуваних. У той самий час для високих доходів встановлюються прогресивно вищі ставки податків.

Податки розділені на три рівня:

1. державні (лише на рівні України) податки  та збори, встановлені справжнім Кодексом обов'язкові до сплати по всій території України.;

2. регіональні (лише  на рівні регіонального органу);

3. місцеві (лише на  рівні органу місцевого самоврядування).

До загальнодержавних податків і зборів ставляться:

-  податок на додану  вартість;

-  акцизи;

- податок на  доходи  фізичних осіб;

- єдиний соціальний  податок;

-  податок  з прибутку  організацій;

- податок на видобування  корисних копалин;

- водний податок;

- податок на збори  користування об'єктами тваринного  світу і поза користування  об'єктами водних біологічними  ресурсами;

 - податок на державне мито.

Справжнім Кодексом встановлюються спеціальні податкові режими, що визначають порядок встановлення таких податків, і навіть порядок набрання чинності застосування зазначених спеціальних  податкових режимів.

До регіональних податків ставляться:

- податок на майно  організацій;

- податок на ігорний  бізнес;

- транспортний податок.

Місцевими податками  зізнаються податки, встановлені справжнім  Кодексом і нормативними правовими  актами представницьких органів  муніципальних утворень про податки обов'язкові до сплати територій відповідних муніципальних утворень.

- податок на майно  фізичних осіб;

- земельний податок  (порядок зарахування надходжень  з податку в відповідний бюджет  визначається законодавством про  землю),

Прибуток та рівень споживання більшості дорослого населення (робітників і службовців), є ще і базою на формування доходів значній своїй частині непрацюючого населення (пенсіонерів, тимчасово непрацюючих через хворобу, безробітних) через механізми соціального страхування.

Отже, багатство держави визначається найвищим рівнем добробуту основної маси населення і ще приростає з допомогою заощаджень у секторі домашніх господарств. Тому основою антикризової програми повинно бути підтримку насамперед суб'єктів господарювання, що формують фінанси громадян, зокрема приватне підприємництво малий бізнес шляхом надання податкових та інших пільг, і навіть прямим інвестуванням.

Розділ П. Економічна сутність оплати праці

2.1. сутність, поняття та функції  оплати праці

Оплата праці –  це виражена в грошовій формі частина валового внутрішнього продукту, яка виплачується працівникові відповідно до затраченої ним праці.

Оплата праці як елемент  ринку праці є ціною робочої  сили, а також статтею витрат на виробництво, що входить до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Заробітна плата є  найбільш дійовим інструментом активізації  людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною  мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється.

Як важлива соціально-економічна категорія, оплата праці в ринковій економіці має виконувати такі функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну.

Кожна з функцій оплати праці має своє призначення. Наприклад, реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворювання робочої сили відповідної кваліфікації і одночасно дозволяє застосовувати  обгрунтовані норми праці, які гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності. Вона  полягає в тому, що розмір зарплати тісно взаємопов'язаний з рівнем життя людини, а також соціальним  стандартом у вигляді прожиткового мінімуму, що характеризується мінімально допустимі умови по відновленню активного фізичного стану людини.

Функція стимулювання зводиться  до того, що можливий рівень оплати праці повинен спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує принцип, що загально вживається диференціації рівня заробітку відповідно до спеціальності і кваліфікації персоналу, важливістю і складністю трудових витрат.

Соціальна функція заробітної плати направлена на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона повинна поєднувати державне і договірне її регулювання, а також реалізувати принципи соціальної справедливості по відношенню до отримання власного доходу.

Повна і ефективна  реалізація цих головних функцій  оплати праці можлива тільки за умови  формування і послідовного здійснення науково обгрунтованої політики такої оплати, як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їх підрозділи) .

Для реалізації функцій заробітної плати необхідне дотримання наступних найважливіших принципів:

- підвищення реальної  заробітної платні у міру зростання  ефективності виробництва і праці;

- забезпечення випереджаючих  темпів зростання продуктивності  праці над темпами зростання  середньої заробітної платні;

- рівна оплата за  рівну працю;

- державне регулювання  оплати праці;

- простота, логічність  і доступність форм і систем  оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх єство.

Принципи організації заробітної плати - це об'єктивні, науково обгрунтовані положення, що відображають дії економічних законів і направлені на більш повну реалізацію функцій заробітної плати. Тому найбільш доцільно класифікувати принципи організації заробітної плати відповідно до функцій, на реалізацію яких вони направлені.

Заробітну плату з  практичної точки зору можна охарактеризувати як плату, яка надається за використання праці, або як ціну затраченої праці. Вона може набирати форм премій, гонорарів, місячних окладів тощо.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату:

- номінальна заробітна плата являє собою суму коштів, отриману працівником за певний розрахунковий період (день, рік, місяць).

- реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Звідси видно, що заробітна плата залежить від номінальної та рівня цін на товари і послуги. Цю залежність можна виразити так: I р.з.п = I н.з.п / I ц; де I р.з.п ; I н.з.п – відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати; I ц – індекс цін;

Якщо ціни на товари зростають  швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується. Така сама ситуація має місце сьогодні в Україні.

2.2. Фонди оплати праці на підприємствах, їх структура

За своєю структурою плата неоднорідна, кожний її елемент  виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв`язку і взаємозумовленості всіх її частин.

Згідно із Кодексом законів про  працю України основою організації  оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Тарифна система оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Фонд оплати праці відповідно до Інструкції за статистикою заробітної плати, затвердженої Міністерством  статистики України за № 465/1001 від 11.12.95 року, складається з основної (постійної), додаткової (змінної), стимулюючих і компенсаційних виплат, вона являє собою суттєвий елемент собівартості:.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно встановлених норм (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) в відпускних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

До фонду основної заробітної плати  відносяться:

- заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) за відпускними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників і посадовими окладами, незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві.