Фіскальна політика та її ефективність в Україні

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської  кон?юктури.

2.Перерозподіл національного  доходу.

3.Нагромадження необхідних  ресурсів для фінансування державних  програм.

Основні джерела доходів.

1.Податки

2.Власні доходи держави  від виробничої та інших форм  діяльності.

3.Платежі за ресурси  згідно діючим законодавствам  належать державі.

4.Позики у формі облігацій.

 

 

Цілі фіскальної політики.

Фіскальна політика і стратегія  регулювання економіки скеровані  на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора  в економічному рості.         

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки.  Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.         

Заходи фіскальної політики базуються  на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних  суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів  на поведінку економічних суб'єктів  низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.[7, ст 421]

 

 

 

 

 

2. Нормативно-правова база функціонування фіскальної політики

 

Функціонування бюджетно-податкової політики (фіскальної) в Україні  здійснюється на основі як правової, так  і нормативної бази :

Проведемо аналіз правової бази здісн. фіск. пол.. Основними інституціями які здійсн. заходи щодо фіск. пол.. є :

1. Конституція України.

2.  Бюджетний кодекс України.

3.  Закон про державний бюджет  України.

4.  Інші закони, що регулюють  бюджетно-податкові правовідносини.

5.  Нормативно-правові акти Кабінету  Міністрів України.

6.  Нормативно-правові акти центральних  органів виконавчої влади.

7.  Рішення органів АРК, місцевих  державних адміністрацій, органів  місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетно-податкових відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України.

Тепер проведемо аналіз нормат бази. У підручн. висвітл.

Конституція України –  це основний документ країни, який визначає основні завдання, напрями діяльності органів влади, які здійсненюють вплив на економіку країни. Конституції України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.

Законом про Державний бюджет України  визначаються будь-які видатки держави  на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості  бюджету України, який на сьогоднішній день є в дуже критичному стані  та його дефіцит складає млрд. грн.

Регулярні звіти про доходи і  видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Проте, такий орган державної влади, як Державне казначейство, не оприлюднює звітів куди і в якій кількості витрачаються бюджетні кошти.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України  на період з 1 січня до 31 грудня, а  за особливих обставин — на інший  період. Проте, через вибори Президента України, Закон України «Про державний бюджет України  на 2010 рік» був прийнятий лише 27 квітня 2010 року.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає  до Верховної Ради України проект Закону про Державний бюджет України  на наступний рік, в якому також  зазначені основні напрями діяльності органів влади, що здійснюють фіскальну  політику.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.

Розглянемо повноваження державних  органів влади.

Повноваження  Верховної Ради України:

1.  Прийняття законів.

2.  Затвердження Державного бюджету  України та внесення змін до  нього; контроль за виконанням  Державного бюджету України, прийняття  рішення щодо звіту про його  виконання.

3. Затвердження загальнодержавних  програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

4.  Розгляд і прийняття рішення  щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

5.  Затвердження рішень про  надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

6.  Призначення на посади та  звільнення з посад Голови  та інших членів Рахункової  палати.

 

Повноваження  Кабінету Міністрів та інших органів  виконавчої влади:

1.  Кабінет Міністрів України  є вищим органом у системі  органів виконавчої влади. Кабінет  Міністрів України відповідальний  перед Президентом України та  підконтрольний і підзвітний  Верховній Раді України у межах,  передбачених у статтях 85, 87 Конституції  України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

2.  До складу Кабінету Міністрів  України входять Прем'єр-міністр  України, Перший віце-прем'єр-міністр,  три віце-прем'єр-міністри. Прем'єр-міністр  України призначається Президентом  України за згодою більше ніж  половини від конституційного  складу Верховної Ради України.  Персональний склад Кабінету  Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

3.  Забезпечує державний суверенітет  і економічну самостійність України,  здійснення внутрішньої і зовнішньої  політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

4.  Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової  політики; політики у сферах праці  й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

5.  Розробляє і здійснює загальнодержавні  програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку  України.

6.  Розробляє проект Закону  про Державний бюджет України  і забезпечує виконання затвердженого  Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

7.  Спрямовує і координує роботу  міністерств, інших органів виконавчої влади.

8.  Кабінет Міністрів України  в межах своєї компетенції  видає постанови і розпорядження,  які є обов'язковими до виконання.  Акти Кабінету Міністрів України  підписує Прем'єр-міністр України.  Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

9.  Виконавчу владу в областях  і районах, містах Києві та  Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади  у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій  формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні  й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

 

Бюджетний кодекс України. Був опублікований 25 липня 2001 р. Набрав чинності з дня його опублікування, а окремі статті, які регламентують поточні бюджетні процедури, — зі січня 2002 р.

Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі  таємні видатки за основними напрямами  їх витрачання, детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особлива увага приділена ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказані конкретні його стадії. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

Визначені повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Конкретизовано поняття бюджетного правопорушення, визначено критерії, за якими використання бюджетних коштів визнається нецільовим, і передбачена відповідальність за порушення законодавства, а також описано порядок накладення стягнення та оскарження рішення про накладення стягнення. Форма, порядок складання та передання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.

Аналогічно, у  сфері фіскальної політики (бюджетно-податкової) функціонує нищенаведена  законодавча  база :

1. Закон України „Про  податок на додану вартість”,  Верховна Рада України, 03.04.1997, №  167/97-ВР;

2. Закон України „Про  податок з доходів фізичних  осіб”, Верховна Рада України, 23.05.2003, № 889;

3. Декрет Кабінету Міністрів  України „Про податок на прибуток  підприємств і організацій”, КМУ, 26.12.1992, № 12-92;

4. Закон України „Про  акцизний збір на алкогольні  напої та тютюнові вироби”,  Верховна Рада України, 15.09.1995, №  329/95-ВР;

5. Закон України „Про  державний внутрішній борг України”, Верховна Рада України, 16.09.1992, №  2604;

 

3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку держави.

 

Бюджетна система — це сукупність бюджетів різних рівнів, врегульованих  певними нормами, що формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального  поділу країни.

Бюджетна система має дворівневу структуру для унітарних держав (вона включає державний та місцевий бюджети) та трирівневу для федеральних держав (включає ще й третю ланку — бюджети членів федерації).