Фіскальна політика та її ефективність в Україні

Зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень показує крива Лаффера, яка до того ж виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100 %), за якої податкові надходження до бюджету досягають максимуму (Рис. 3.4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.4. Крива Лаффера:

Т — податкові надходження;

T(Y) — податкова ставка;

Ta(Y) — податкова ставка, за якої податкові надходження максимальні.

З графіка на рис. 3.4 видно, що починаючи  з нульової ставки податку, збільшення податкової ставки [Т(У)] приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки T(Y) скорочує податкові надходження (Т) шляхом зменшення бази оподаткування.

Крива Лаффера дає відповідь  на запитання, при якій ставці податків T(Y) податкові надходження (Т) у бюджет досягнуть максимальної величини. При подальшому підвищенні податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною.

Я розглянула ліву частину бюджету (надходження). Тепер я розгляну праву його частину (витрати).

Державні витрати як економічна категорія — це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку.

Класифікація державних витрат здійснюється за такими критеріями.

За терміном використання витрати поділяють на поточні та капітальні.

Поточні витрати — це витрати бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Вони включають:

—   витрати на купівлю товарів  та послуг;

—   оплату праці працівникам  бюджетних установ;

—   нарахування на заробітну  плату;

—   витрати на відрядження;

—   оплату послуг для бюджетних  установ;

—   трансфертні платежі органам  державного управління тощо.

Капітальні витрати — це витрати бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:

—   інвестицій виробничого і  невиробничого призначення;

— фінансування структурної перебудови економіки;

—  субвенції та інші витрати, пов'язані  з розширеним відтворенням.

За напрямками використання державні витрати поділяють на чотири групи:

— витрати на споживання в державному секторі (C^G);

—  державні інвестиції (I^G);

—  трансферти приватному сектору (Тr90);

проценти за державними боргами (rD^q).

Витрати на споживання в державному секторі та витрати на придбання  інвестиційних товарів відносять до державних закупівель товарів та послуг (G_т.п.) (Рис 3.5).

Через маніпулювання державними витратами  можна впливати:

—  на сукупний попит;

—  рівень цін;

—  рівень зайнятості;

—  обсяг національного виробництва  і доходу.

Цей вплив уже розглядався при  вивченні моделі "кейнсіанський  хрест". Згадаємо його стосовно висвітлення проблеми, що розглядається зараз (Рис. 3.6).

На рис. 3.6 по осі абсцис відкладається  обсяг виробництва і доходу, а по осі ординат — сукупні витрати (Е = С + І + G).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис3.5. Структура державних витрат за напрямками використання

 

Пояснення до рис.3.6:

а) пряма Y = Е — бісектриса координатного кута, кожна точка якої віддображає рівність обсягу запланованих і фактичних витрат;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.  3.6. Вплив зміни обсягу державних закупівель на обсяг виробництва і доходу

б)  пряма E₁ — функція запланованих витрат, яка перетинає бісектрису в точці N₁;

в) рівноважній точці N₁ відповідає обсяг витрат E₁ та обсяг доходу Y₁ який є меншим за потенційний рівень;

г)  з метою наближення рівноваги  до потенційного обсягу виробництва  і доходу держава здійснює стимулюючу політику шляхом збільшення обсягу державних закупівель на величину AG , що зміщує криву запланованих витрат з E₁ = C₁ + I₁ + G₁ до Е₂ = C₁ + I₁+  G₂, де G₂ = G_l+AG;

д) точка N₂ — нова рівноважна точка, якій відповідає рівноважний обсяг витрат Е₂ та рівноважний обсяг виробництва і доходу Y₂, який наблизився, але ще не досяг потенційного рівня (У*);

є) перевищення приросту доходу порівняно  з приростом обсягу державних витрат пояснюється мультиплікатором державних витрат.[15,ст 23]

Мультиплікатор державних  витрат

Мультиплікатор державних витрат (т_G) обчислюється за формулою

 

Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових  податків (Т = T(Y)  Y), то мультиплікатор державних витрат визначатиметься за такою формулою:

 

 

 

 

 

де t — частка податків у сукупних доходах.

Мультиплікатор  державних витрат показує, на скільки  зміняться сукупні доходи (Y) при  зміні державних витрат (G) на одиницю.

Загальний ефект від зміни витрат визначається за формулою:

 

 

 

 

де  ΔY — зміна сукупних доходів;

AG — зміна державних витрат;

- мультиплікатор державних витрат.

 

Причина мультиплікативного впливу державних  закупівель на приріст доходу пояснюється  тим, що на величину ΔG збільшується дохід тих економічних суб'єктів, у яких уряд закупив у певному обсязі товари та послуги. Частину доходу, пропорційну граничній схильності до споживання, названі вище суб'єкти споживуть, тобто придбають для себе на цю суму нові товари і послуги, а частину — заощадять. Ті суб'єкти, у яких будуть куплені товари і послуги, отримають дохід, який теж розподілиться на споживання та заощадження і т. д. Це означає, що збільшення державних закупівель збільшує обсяг споживання і доходу з мультиплікативним уповільнюючим ефектом, як і при мультиплікації інвестицій.

На стимулювання сукупного попиту (сукупних витрат) держава може впливати і шляхом зміни обсягу податків.

Вплив зміни податків на рівноважний  обсяг виробництва і доходу розглянемо за допомогою графіка (рис. 3.7).

На рис. 3.7 зображено ситуацію, за якої крива сукупних витрат Е₁ відображає їх рівень до скорочення податків, а крива Е₂ — після скорочення податків. Як видно із графіка, зменшення податків зміщує криву сукупних витрат вгору, що веде до зростання обсягу виробництва і доходу Y₁ до Y₂.

Зіставляючи приріст доходу (ΔY) та зменшення податків (-ΔT), не можна не помітити, що приріст доходу перевищує зменшення податків, що також пояснюється мультиплікативним впливом зміни величини податків на зміну обсягу доходу.

Згадаймо, що податковий мультиплікатор визначається за формулою

 

 

 

 

 

де знак „мінус” означає зворотну залежність зміни обсягу національного  виробництва і доходу від розміру  податків на дохід.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.7. Вплив зменшення податків на обсяг національного виробництва і доходу

Крім розглянутих засобів впливу, держава може впливати на макроекономічну  ситуацію, використовуючи ще один інструмент — трансферти приватному сектору (соціальні трансферти).

Соціальні трансферти (Тr) теж породжують мультиплікативний ефект, який діє так, як і податковий, і має такий самий спосіб визначення, але зі знаком "плюс". [1, ст 696]

Мультиплікатор соціальних трансфертів (Тr) визначається за формулою:

 

4. Характеристика фіскальної  політики держави на сучасному  етапі економічного розвитку.

 

На сучасному етапі економічного розвитку України існує низка  проблем щодо застосування фіскальної політики. Насамперед це стосується системи  оподаткування.

Податковий механізм в Україні  потребує деякої корекції і змін. Якщо намагатися збалансувати бюджет фіскальними  заходами, то потрібно підвищити податки  або скоротити державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто викличуть ще більше падіння виробництва.    

Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність  за кордоном. 

Фіскальна політика і стратегія  регулювання економіки скеровані  на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора  в економічному рості.       

Обмеження надмірного попиту проходить  через обмеження розмірів державних  позик. Парламенту потрібно визначити  верхню межу урядових кредитів через  Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки  на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.   

Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.    

У розвинутих ринкових країнах, де є  значні доходи, податки від зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.

Розглянувши теоретичну базу фіскальної політики, на мою думку прийшла  черга проаналізувати практичну (статистичну) частину.

Для даного аналізу я  використовував такі показники :

1. Доходи Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
2. Видатки Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
3. Дефіцит Державного бюджету України за 2007-2009рр. та січень 2010р.
4. Стан державного боргу України за 2007-2009рр..

За допомогою даних показників (за період 2007-2009рр. та січень 2010р.) ми зможемо  побачити усю структуру фіскальної політики України у цифровому  відображенні.

Доходи Державного бюджету України станом на 2007-2009рр. та січень 2010р..

Доходи Державного бюджету  України включають:

•   доходи (за винятком тих, які  згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються  відповідно до законодавства про  податки, збори й обов'язкові платежі  та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також  від плати за послуги, що надаються  бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств.

Класифікація доходів Державного бюджету наведена у Таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація доходів  Державного бюджету

 

На рис. 4.1 ми можемо побачити зміни  в доходах держави за 2007-2009рр. (див. Додаток А, Б, В, Г)

Рисунок 4.1

Далі на Рис.4.2 та 4.3.(станом на січень 2010 рік) буде показано динаміку податкових надходжень до Державного бюджету за показниками : податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємства, ПДВ, акцизний збір, ввізне мито. (див. Додаток А, Б, В, Г)

Рисунок 4.2.

 

Рисунок 4.3.

Видатки Державного бюджету  України станом на 2007-2009 рр. та січень 2010р.

Видатки Державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

До видатків, що здійснюються з  Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

•    законодавчу владу;

•    виконавчу владу;

•    Президента України;

2)  судову владу;

3)  міжнародну діяльність;

4)  фундаментальні та прикладні  дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5)  національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та  забезпечення безпеки держави;