Калькулювання витрат

ЗМІСТ

 

ВСТУП................................................................................................................4

1. Методологічні основи  калькулювання витрат............................................5

1.1.Сутність калькулювання  витрат..........................................................5

1.2.Ситема калькулювання  життєвого циклу виробу.............................7

2. Характеристика основних  методів калькулювання..................................13

2.1. Позаказний метод  калькулювання...................................................13

2.2. Попроцесний (попередільний) метод калькулювання...................15

2.3. Калькулювання за методом “директ-кост”.....................................17

2.4. Калькулювання за методом нормативних витрат..........................21

2.5. Цільове калькулювання.....................................................................23

2.6. Метод калькулювання на основі діяльності...................................24

3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА....................................................................26

ЗАКЛЮЧЕННЯ................................................................................................36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................38

 

 

 

ВСТУП

Ринкові перетворення, що відбулись у соціально-економічному житті нашої країни, зумовили потребу більш предметно зайнятися стратегічним управлінням. Якщо раніше стратегічне управління було прерогативою держави, її планових служб, то сьогодні — це важлива умова ефективної діяльності підприємства.

Управління підриємницькою діяльністю неможливе без планування витрат, які необхідно понести для отримання бажаного результату своєї діяльності. Саме тому калькуляція є об’єктом дослідженя та логічним продовженням планування.

Актуальність теми полягає  в тому, що калькуляція допомагає суб’єктам підприємницької діяльності приймати оперативні управлінські рішення в поточному режимі роботи підприємства для оптимізації використання власних ресурсів. Калькуляція передує встановленню ціни реалізації товарів, робіт та послуг.

Крім того, калькуляція  допомагає поступовим та еволюційним  шляхом знаходити оптимальні вирішення  використання матеріальних та трудових ресурсів підприємства.

Вдосконалення обліку витрат i калькулювання собівартості завжди знаходиться в центрі дослідження науковців. Питания щодо вивчення методів калькулювання витрат знайшли своє відображення в працях вітчизняних i закордонних вчених: Р.Купера, Р.Каплана, К. Вілсона, С. Голова, Дж. Гаррісона, Г. Емерсона, К. Ларіонової, I. Білоусової, С.Ніколаєвої, Л. Нападовської, М. Чумаченка та інших.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань:

• визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;
• визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.

 

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ

 

1.1.Сутність калькулювання  витрат

 

У системі техніко-економічних  розрахунків на підприємстві важливе  місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних  завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових  виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові  та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі  за їх фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій в тому, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази [2].

Об’єкт калькулювання - це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об’єкту  калькулювання вибирається калькуляційна  одиниця – одиниця його кількісного  виміру.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління (рис.1.1.1).

 

 

 

 

Рис.1.1.1. Спосіб калькулювання за повними виробничими витратами

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно  широко застосовують калькулювання  за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання на продуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

Під час калькулювання  витрати групують за калькуляційними  статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись  таких вимог :

• максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби;
• статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

• сировина та матеріали;
• енергія технологічна;
• основна заробітна плата виробників;
• додаткова заробітна плата виробників;
• відрахування на соціальні потреби виробників;
• утримання та експлуатація машин і устаткування;
• загальногосподарські витрати;
• підготовка та освоєння виробництва;
• позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти –  виробничу і всіх статей – повну  собівартість.

В окремих галузях  економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті „закупівельні вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств організацій”, „спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення”, „утрати від браку”, у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття” напівфабрикати власного виробництва” (чорна й кольорова металургія).

 

1.2.Ситема калькулювання  життєвого циклу виробу

 

Калькулювання життєвого циклу виробу (Life-Cycle Costing) – це вимірювання й накопичення всіх фактичних витрат, пов’язаних із певним виробом упродовж його життєвого циклу [12].

Калькуляція дозволяє вирішити основні завдання:

• на її підставі визначається ціна на продукцію;
• дані про собівартість використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Предмет калькуляції  – собівартість продукції (робіт, послуг) по підприємству та його структурних  підрозділах.

Методом калькулювання є система науково-обґрунтованих прийомів розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг).

Завдання калькулювання  – забезпечити інформацією апарат управління про собівартість окремих видів продукції та виробів.

Система калькулювання  передбачає виконання ряду робіт, що забезпечують складання калькуляції:

1. Ознайомлення з нормативною  та законодавчою базою.

2. Визначення переліку  витрат, що включаються в собівартість  продукції.

3. Визначення статей  витрат (за видами виробництв  та видами продукції) – облікова  політика підприємства.

4. Обґрунтування методики відображення витрат і їх оцінка по кожній статті калькуляції.

5. Встановлення принципів  розподілу витрат між готовою  продукцією та незавершеним виробництвом.

6. Розробка обґрунтованих  способів розподілу непрямих  витрат між виробництвами та  видами продукції.

7. Оцінка незавершеного  виробництва та готової продукції.

8. Визначення переліку  об’єктів калькуляції та калькуляційних  одиниць.

9. Розробка форми калькуляційного  листа.

10. Встановлення періодичності  калькулювання.

Дана система зародилася на початку 80-х рр.. ХХ ст. В країнах США та європейських країнах. Суть системи полягає в тому, що розробляється новий підхід до поняття повних витрат. Традиційна система калькулювання побудована за принципом “продукція споживає ресурси, а система калькулювання діяльності передбачає, що продукція споживає процеси, а процеси споживають ресурси”.

Суть системи полягає  в тому, що на певні види продукції  списуються прямі витрати, а непрямі  витрати групуються і відносяться  тільки на ті види продукції, що споживають відповідні виробничі процеси. Для кожного виду непрямих витрат може бути обрана своя база розподілу (заробітна плата, площа цеху, машино-години роботи обладнання).

В вітчизняній практиці ці витрати (непрямі) списуються:

• витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання;
• витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції;
• загальновиробничі витрати.

Дані витрати можуть розподілятися на конкретні види продукції.

Особливості калькулювання собівартості продукції комплексних виробництв.

Виробництво вважається комплексним, якщо в одному технологічному процесі одночасно виготовляється декілька (або один) основних продуктів та побічна продукція і відходи.

Калькулюється тільки основна продукція, побічна продукція та відходи  оцінюються за встановленими методами (оцінка відходів більше 2 видів).

Розрізняють багатопродуктове комплексне виробництво та одно продуктове.

Процес калькулювання в комплексних  виробництвах потребує вирішення ряду методологічних питань, пов’язаних з  розрахунком собівартості, а саме:

• методи оцінки попутних продуктів;
• методи оцінки відходів;
• розподіл загально виробничих витрат (між основною та побічною продукцією або між основними продуктами);

З метою ефективного  управління собівартістю застосовують різні види калькуляцій (таб.1.2.1).

    Таблиця1.2.1.

Класифікація калькуляцій  з метою управління собівартістю

Ознака класифікації	Види калькуляцій
За характером виробництва	масові (періодичні) індивідуальні проміжні
За часом складаня	директивні стандартні (нормативні) планові звітні
За рівнем охоплення	галузеві повні виробничі внутрішньогосподарські змінних витрат технологічні
За властивостями калькуляційного  об’єкту	загальні параметричні за центрами витрат

 

Масові калькуляції  складаються за певний період з метою  розрахунку собівартості одиниці виробу.