Калькулювання витрат

Індивідуальні калькуляції  складаються після завершення виробництва  окремого замовлення (при позамовному  методі).

Проміжні калькуляції  складаються на окремі етапи робіт  довготермінових контрактів (будівництво, наука).

Директивні калькуляції (попередні) складаються до початку робіт.

Стандартні калькуляції  застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції  на основі науково - обґрунтованих норм.

Планова калькуляція  складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити витрати виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління техніки, технології.

Кошторисна калькуляція  застосовується в організаціях, які  виконують довготермінові контракти. Вона дає можливість встановити ціну контракту (будівництво, наука тощо).

Звітні калькуляції  складаються на основі даних бухгалтерського  обліку про фактичні витрати на виробництво.

Галузеві калькуляції  показують рівень собівартості однойменної  продукції в конкретній галузі. Складаються  вище стоячою організацією.

Повні калькуляції показують витрати на виробництво та збут продукції (застосовуються для встановлення ціни на продукцію, визначення беззбитковості виробництва тощо).

Виробничі калькуляції  показують виробничу собівартість продукції.

Внутрішньогосподарські  калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництва. Застосовуються для визначення вартості наданих послуг одного цеху іншому.

Калькуляції змінних  витрат включають лише змінні витрати  на виробництво. Такі калькуляції допомагають  визначити маржинальний прибуток.

Технологічні калькуляції  складаються на окремі види продукції, вузли, деталі тощо. Вони не включають  вартість послуг сторонніх організацій, вартість купованих напівфабрикатів  і комплектуючих виробів тощо (визначається технологічна собівартість – власними силами).

Загальні калькуляції  показують собівартість певного  виду продукції по підприємству.

Параметричні калькуляції  дають уяву про собівартість продукції  в розрахунку на одиницю певного  параметра (наприклад, собівартість однієї кінської сили, собівартість однієї машино-години роботи обладнання).

За центрами витрат показують  собівартість продукції певного  підрозділу підприємства (наприклад, собівартість хлібопекарного цеху).

На підприємствах застосовують напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат.

Напівфабрикат – це продукт, який пройшов технологічну обробку  на певному переділі і для нього  він є готовою продукцією.

Напівфабрикат може бути реалізований на сторону або переданий  в обробку на наступний переділ  на підприємстві. В бухгалтерському обліку відкривають рахунок напівфабрикату.

Безнапівфабрикатний варіант  обліку витрат не передбачає міжцехове  переміщення напівфабрикатів у  бухгалтерському обліку.

 

 

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

 

2.1. Позаказний метод калькулювання

 

Система позаказного калькулювання використовується в тих виробництвах, де витрати матеріалів на технологічні цілі, основну заробітну плату виробничих працівників та загальновиробничі витрати легко співвіднести із випуском конкретної продукції або виконанням будь-яких послуг.

Організація системи  позаказного обліку виробничих витрат можлива при визначених умовах виробництвах. Головною умовою є можливість виділити та індивілізувати виготовлення унікального  або виготовляємого за спеціальним замовленням виробу чи незначної партії виробів та отримати інформацію не про середню, а про індивідуальну собівартість одиниці продукції.

Індивідуальне виробництво  характеризується довгим циклом виробництва  на узкоспеціалізованих та широкоспеціалізованих підрозділах по відношенню до випускаємої продукції. При цьому випускаються не повторюючі або повторюючі вироби різних розмірів – крупні, середні та малі. Продукція в багатьох випадках складна, складена з великої кількості операцій.

Одиничному та малосерійному виробництву притаманні найбільш складні системи оперативного планування й управління виробництвом із використанням укрупнених планово-облікових одиниць: виробничий заказ, товарокомплект, вузловий комплект. Зв’язок між окремими етапами забеспечується цикловими (сітьовими) графіками, зведеними графіками запуску – випуску заказів [9].

Виробничий заказ як планово-облікова одиниця включає  весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результата –  виконання заказу.

При продовженості циклу зборки більш ніж одного місяця деталі подають до зборочних цехів та дільниці партіями у відповідності з графіком виконання зборочних робіт; до оброблюваних цехів вони постачаються в комплекті, необхідному для зборки вузла або групи вузлів, що належать до наступної обробки у виробництві. Планово-обліковою одиницею для заготовельних та оброблюваних цехів буде комплект деталей на вузел або групу вузлів, для зборочних цехів – етапи загальної зборки або виробничий заказ.

Відпуск матеріальних цінностей  зі складів оформлюється різними первинними документами в залежності від використовуючи систем матеріального забезпечення робочих місць. В любому випадку відпуск здійснюється по завчасно запланованими лімітами на підставі набору норм витрат матеріалів, відповідним спеціалізації та організаційній самостійності виробничих підрозділів. При децентралізованій системі відпуска матеріалів використовуються лімітні відомості повного переліку матеріалів, використованих цехом, при централізованій системі – лімітні відомості для бригади.

Ліміт по кожному найменуванню матеріалів розраховується спеціальною  службою на базі плануємого запуску  заготовок, деталей та напівфабрикатів, а також єдиних норм запасів ресурсів в цехових складах, на робочих  місцях та норм витрат згрупованих  за планово-обліковим одиницям.

Для цілей визначення фактичних матеріальних та трудових витрат, що відносяться до конкретного  замовлення, деякі підприємства використовують комбіновані первинні документи, відображаючи рух сировини та матеріалів в цеху. Облік розпочинається з нульового рівня управління, тобто з місця виникнення інформації. Калькуляцію заказу здійснюють по мірі його закінчення.

Система позаказного калькулювання характеризується:

• концентрацією даних про витрати та віднесення витрат на окремі види робіт або серії готової продукції;
• зміненням величини витрат по кожній закінченої партії, а не за проміжок часу.

 

2.2. Попроцесний (попередільний) метод калькулювання

 

Попроцесний метод обліку витрат використовується на підприємствах  із такими виробництвами, де готова продукція отримується в результаті послідовної обробки вихідного матеріалу на окремих технологічних відокремлених стадіях, фазах або переділах [14].

Переділом називається  така сукупність технологічних операцій, яка закінчується виготовленням  проміжного продукту (напівфабрикату) або отриманням кінцевого готового продукту.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що облік  витрат ведеться за переділами, а в  переділах – за статтями калькуляції  та видами продукції. При цьому прямі  витрати обліковуються за кожним переділом, а другорядні – за цехом, виробництвом, підприємства в цілому із наступним розподілом між собівартістю продукції переділів відповідно прийнятим базам розподілу (рис. 2.2.1).

Існують два варіанта попередільного методу обліку витрат: напівфабрикатний та безнапівфабрикатний. При напівфабрикатному варіанті продукція кожного переділу є напівфабрикатом для наступних переділів або може реалізовуватися на сторону. Це визначає необхідність оцінки напівфабрикатів за фактичною, нормативною або планової собівартості, чи за розрахунковими або відпускними цінами. При цьому варіанті собівартість напівфабрикатів відображається на відповідній статті – „Напівфабрикати власного виробництва”.

При безнапівфабрикатному варіанті по кожному переділу обліковуються, головним чином, лише витрати на обрабку. Собівартість готової продукції розраховується сумуванням витрат на сировину та вихідні матеріали, витрат всіх переділів на обробку та загальновиробничих витрат. При цьому калькулюють лише собівартість готової продукції.

 

 

 

 

Рис. 2.2.1. Схема попроцесного методу калькулювання

 

2.3. Калькулювання за методом “директ-кост”

 

Директ-кост - застосовується для прийняття управлінських  рішень, щодо фактичної рентабельності продукції (рис.2.3.1). В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

Система калькулювання  “Директ-кост” є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах. У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

 

 

 

Рис.2.3.1. Калькулювання за методом “Директ-кост”

“Директ-кост” - це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції.

“Директ-кост” дозволяє реалізувати продукцію за маржинальною собівартістю, що найбільше актуально в даний час при неповному завантаженні виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати [7]. При цьому рентабельність продукції, розрахована на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

Однак необхідно відзначити, що границі застосування “директ-кост” на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

Переваги використання системи “директ-кост” можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

Характеризуючи перший напрямок переважного використання “директ-кост”, слід зазначити те, що його реалізація виправдана на підприємствах з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).

Другий напрямок припускає створення самостійної системи внутрішнього обліку і звітності на середніх і великих підприємствах зі складною організаційною структурою і здійснюючих масове виробництво. Організація обліково-аналітичної системи керування витратами є справою досить витратною, а тому під силу лише стійким у фінансовому відношенні і перспективним (розширення виробничих потужностей, ринків збуту і т.д.) підприємствам.

Головна перевага методу “директ-кост” полягає в розділенні постійних та змінних витрат. Це дозволяє вирішити найважливіші задачі управління витратами:

• визначення нижньої границі ціни продукції або замовлення (відповідає змінним витратам);
• проведення порівнювального аналізу доходності різних видів продукції;
• визначення оптимальної програми випуску та реалізації продукції;
• вибір між власним виробництвом продукції або послуг та їх покупки на стороні;
• вибір оптимальної з економічної точки зору технології виробництва;
• визначення точки беззбитковості та запасу стійкості підприємства та інше.

З огляду на недоліки застосування системи “директ-кост”, необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства.

Найбільш типовими недоліками є наступні:

•   складності в розподілі витрат на прямі постійні і прямі перемінні і як наслідок — неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);
•   складності калькулювання, і як наслідок — необхідність додаткового навчання персоналу підприємства.