Калькулювання витрат

В управлінні витратами  підприємства важливу роль відводять  способам калькулювання продукції. Всю їх сукупність можна віднести до наступних груп:

• нормативний спосіб калькулювання;
• спосіб прямого розрахунка;
• спосіб сумування витрат;
• спосіб виключення витрат на побічну продукцію;
• спосіб пропорційного розподілу витрат;
• комбінований спосіб калькулювання.

Нормативний спосіб калькулювання  є складовою частиною нормативного методу обліку витрат та калькулювання  собівартості продукції. Передпосилом застосування цього способу є:

• наявність норм та нормативів витрат;
• складання нормативної калькуляції собівартості одиниці випускаємого виробу;
• дійсне документування та облік витрат в розрізі діючих норм та по відхиленням від них.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що собівартість продукції визначається на підставі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці виробу розраховується шляхом ділення загальної величини витрат по цій продукції на її кількість.

Розрахунок собівартості цим способом досягається тоді, коли об’єкти обліку витрат співпадають  із об’єктом калькулювання.

Спосіб сумування витрат полягає  в тому, що собівартість продукції  визначається шляхом сумування витрат за окремими частинами виробу або процесам його виготовлення. Цей спосіб, як правило, застосовується у виробництвах, де для обліку витрат та калькулювання собівартості продукції використовується попередільний метод.

Спосіб виключення витрат на побічну  продукцію полягає в тому, що отримувані у виробництві продукти підрозділяються на основні, побочні та відходи. Для того, щоб визначити собівартість основної продукції, побочні продукти та відходи виключаються з загальних витрат по завчасно визначеним цінам.

Спосіб пропорційного розподілу  витрат застосовується для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, на які пряме віднесення витрат не можливе. Цей спосіб найоптимален у виробництвах співпряжених продуктів, коли одночасно отримують декілька видів продукції в одному технологічному циклі [3]. Зведений облік витрат організується по групі виготовляємих виробів, а витрати в групах розподіляються на окремі види продуктів пропорційно економічно обґрунтованій базі.

Комбінований спосіб калькулювання  представляє собою сукупність декількох перелічених вище способів, якщо застосування кожного з них окремо не можливо або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості.

 

 

 

 

2.4. Калькулювання за методом нормативних витрат

Нормативний метод обліку витрат дозволяє оцінити не тільки те, якими були витрати, але й якими вони повинні бути.

Під нормативними розуміють  поточні (діючі) норми витрат із поправками на змінення технологій та інше. В практичній діяльності використовують різні нормативи: лише за кількістю, лише за цінами, за цінами та кількістю одночасно.

При використанні нормативів лише за кількістю використовується наступна формула:

З = Ц_ф * (К_н ± О_к), (1)

де О_к – відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною кількості використаних ресурсів.

При використанні нормативів лише за ціною використаних ресурсів застосовується наступна формула:

З = (Ц_н ± О_ц) * К_ф, (2)

де О_ц – відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміненням цін.

При використанні нормативів і за кількістю і за цінами використаних ресурсів застосовується наступна формула:

З = (Ц_н ± О_ц) * (К_н ± О_к). (3)

Нормативний метод обліку витрат передбачає обов’язкове завчасне складання по кожному виробу нормативних калькуляцій, які розраховуються на базі діючих на початок звітного періоду норм витрат. По мірі застосування організаційних та науково-технічних  мір, оновлення норм та нормативів нормативні калькуляції також оновлюються.

При нормативному методі обліку витрат ведеться в рамках встановлених норм та відхилень від них. Інформація про маючі відхилення має велике значення для прийняття управлінських  рішень для цілей оперативного впливу на процес формування собівартості продукції.

При цьому методі фактична собівартість продукції визначається шляхом сумування (вилікуванням) до нормативної  собівартості частки відхилення від  норм по кожній статті за наступною  формулою:

С_ф = С_н ± О_н,        (4)

де С_ф – фактична собівартість продукції;

С_н – нормативна собівартість продукції;

О_н – відхилення фактичної собівартості продукції від її нормативної собівартості.

Для успішного застосування методу обліку витрат необхідно:

• суворе нормування витрат всіх видів ресурсів;
• завчасне складання нормативних калькуляцій;
• розробка первинної документації, що дозволятиме фіксувати витрати виробництва як в рамках норм, так і за відхиленнями від них в розрізі місць, причин та винуватих у їх виникненні;
• підведення підсумків та прийняття оперативних управлінських рішень за результатами контролю по формуванню собівартості продукції по кожному виробничому підрозділу та підприємстві в цілому.

Нормативний метод потребує також правильної організації складського  господарства: забезпечення ваговимірювальним обладнанням, а виробничих приміщень – лічильниками для обліку використаної води, пару, електроенергії та інше; розробки номенклатури-цінників; якісного оформлення первинної документації та інших організаційно-технічних засад.

Нормативний метод в  цілому у порівнянні з методом витрат більш ефективно вирішує задачу управління витратами. Основні переваги цього методу полягають в наступному:

• можливість контролю над витратами шляхом складання нормативних калькуляцій;
• можливість контролю витрат шляхом співвідношення фактичних значень із нормативними;
• можливість виявлення й аналізу місць, причин та винуватців виникнувши відхилень фактичних витрат від нормативних;
• можливість оперативного прийняття мір в ході виробничого процесу, а не тільки в кінці звітного періоду.

До недоліків цього  методу можна віднести збільшення трудоємності обліково-розрахункових робіт та необхідність організації обліку як в рамках норм витрат, так і по відхиленням за ними.

 

2.5. Цільове калькулювання

 

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів є різновидом ціноутворення за принципом “витрати плюс” Цей метод широко застосовують у ремонтних цехах, друкарнях та фірмах, що надають професійні послуги. При цьому:

• Ціна  = Вартість часу + Матеріальні витрати.
• Вартість часу = Пряма ЗП за годину + Накладні витрати на годину + +Вартість години для забезпечення бажаного прибутку.
• Матеріальні витрати – Прямі матеріали (за ціною придбання) = Частка витрат на транспортування і зберігання матеріальних запасів.

Встановлення ціни за принципом “витрати плюс” має певні обмеження, оскільки ігнорується попит, існують проблеми розподілу загальних витрат. Ці традиційні методи ціноутворення змушують компанію шукати нові підходи, одним з яких є цільове калькулювання. Цільове калькулювання – виробнича стратегія згідно якої компанія на основі маркетингових досліджень спочатку встановлює ціну реалізації нового виробу, потім встановлює необхідний прибуток компанії від реалізації цього виробу, визначає його допустиму собівартість і проектує сам виріб (рис.2.5.1).

Рис.2.5.1. Основні етапи формування цільового калькулювання

 

2.6. Метод калькулювання на основі діяльності

 

Калькулювання на основі діяльності — система калькулювання, що передбачає спершу групування накладних  витрат за видами діяльності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності.

Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися доволі давно. Вперше такий підхід було запроваджено у США на початку 60-х років XX століття, але сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів [2]. Поширенню цього методу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обґрунтували систему калькулювання на основі діяльності у сучасному її вигляді.

На відміну від традиційної  системи калькулювання, побудованої  за принципом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція  споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяльність споживає певні ресурси.

При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними, розглядають як довготермінові змінні витрати, зміна яких пов'язана зі зміною відповідних чинників, відмінних від обсягу виробництва.

У більшості підприємств  лише незначну частину виробничих накладних  витрат можна визначити як короткотермінові змінні витрати. Прикладом таких  витрат є енергія на технологічні цілі. Для розподілу таких витрат можна застосовувати бази, пов'язані з обсягом, зокрема машино-години.

Переважну частину накладних  витрати становлять довготермінові змінні витрати, які не змінюються при  зміні обсягу діяльності, але змінюються (хоча й поступово) під впливом  інших чинників.

Прикладом таких витрат є витрати на зберігання матеріалів, переналагодження устаткування, планування виробничого процесу тощо.

Такі витрати можуть змінюватися внаслідок змін у  номенклатурі продукції та складності виробництва.

Тому для розподілу  довгострокових змінних витрат слід обирати відповідні бази розподілу залежно від чинника таких витрат.

Довготермінові постійні витрати не змінюються впродовж тривалого  періоду ані під впливом обсягу, ані під впливом інших чинників. Прикладом таких витрат є платня виконавчому директору. Питома вага таких витрат зазвичай є дуже малою.

Встановлення зв'язку між витратами та їх чинниками  дає змогу об'єднати всі накладні витрати в однорідні групи  — пули.

Пул витрат — сукупність однорідних витрат, пов'язаних з певною діяльністю.

 

3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

 

Поточний стан діяльності. Підприємство засноване 1 січня 2010 р. Його статутний капітал, який повністю внесений учасниками, становить 240 000 грн. За перший рік діяльності (2010 р.) підприємство отримало чистий прибуток у розмірі 75 000 грн., який вирішено було спрямувати на розширення бізнесу. Залишок коштів на розрахунковому рахунку товариства на кінець звітного періоду (31.12.2010 р.) дорівнює 22 500 грн. Величина дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію становить 24 000 грн, при цьому немає сумнівів у її вчасному погашенні. Зобов'язання товариства перед постачальниками за придбані виробничі запаси (сировину) станом на кінець звітного року становлять 12000 грн. Підприємство звільнене від сплати податку на прибуток протягом перших трьох років своєї діяльності.

Виробнича діяльність. Товариство виготовляє два види виробів: А та В за подібною технологією. Для виготовлення одиниці кожного з них використовується однакова сировина у кількості 2 кг (вартість 1 кг сировини — за 1 грн.) та витрачається 0,5 людино-год. Ставка оплати праці основного виробничого персоналу становить 6 грн. на годину. Змінні витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу включаються до собівартості одиниці продукції у розмірі 1 грн., а постійна частина витрат на оплату праці цього персоналу становить 22 000 грн. у розрахунку на рік. Витрати на оплату спожитої у процесі виробництва електроенергії складаються з двох частин: змінні витрати, які входять до собівартості готових виробів, виходячи із розрахунку 0,2 грн. на одиницю продукції, та постійні витрати у сумі 3600 грн. Відповідно до калькуляції виробнича собівартість одиниці виробів А та В становить 7,5 грн.

Політика щодо запасів. На кінець 2010 р. на складі залишилося 500 од одиниць виробу А та 500 одиниць виробу В. Але дослідження ринку показують, що товариству слід збільшити запаси готової продукції: на кінець 2011 р. залишок виробу А на складі має становити 1200 одиниць, а виробу В — 800 одиниць. Крім того, за попередніми розрахунками, залишки сировини на складі збільшаться з 5000 до 7000 кг. Залишки незавершеного виробництва на кінець 2011 р. порівняно з початком року не зміняться і становитимуть 8000 грн.

Основні засоби. Залишкова вартість основних засобів товариства станом на кінець звітного року дорівнює 260 000 грн. При цьому сума нарахованої амортизації за період — 10 000 грн. Основні засоби застраховані, і страхові внески за рік становлять 25 000 грн. Протягом звітного періоду на плановий поточний ремонт об'єктів основних засобів було витрачено 13 500 грн. Протягом наступного року (2011 р.) товариство планує здійснити такі капітальні інвестиції: 25 000 грн для заміни верстата № 153, що дасть змогу збільшити його продуктивність та придбати додатковий верстат № 154 вартістю 10 000 грн. Усі витрати, пов'язані з капітальними інвестиціями, планується оплатити грошовими коштами.