Макроекономический анализ безработици

З наведених вище даних ми бачимо, що у 2009 р. майже в усіх наведених країнах відбулося падіння ВВП, а в інших – різке зниження рівня зростання ВВП. Так, рівень зростання ВВП залишився позитивним лише в Білорусії (0,2 %) та в Польщі (1,7 %). В інших країнах цей рівень був взагалі від'ємним. В Україні він склав  -15,2 %, в Росії -7,9 %. Найбільше падіння було у Латвії (-18 %). Також значне зниження сталося у Литві (-14,8), Вірменії (-14,2).

Якщо порівняти дані цієї таблиці з таблицею  «Рівень безробіття в Україні та країнах Східної Європи», то можна побачити, що із зростанням рівня безробіття зменшується рівень зростання ВВП. Наведемо порівняльну таблицю.

Таблиця 3.10.

Відхилення рівня безробіття та рівня зростання ВВП

Тобто ми бачимо взаємозв’язок між індексом фізичного обсягу ВВП та рівнем безробіття. Цей взаємозв’язок пояснюється законом Оукена, згідно з яким перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 – 3 %.

Однак, оскільки дані країни мають або перехідну економіку або досить молоду ринкову, то дія закону Оукена  поки що простежується не чітко.

3.3. Пропозиції щодо врегулювання безробіття в Україні

              Вирішення проблем безробіття на ринку пра­ці України по регулюванню незайнятості насе­лення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1.              Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

♦ Забезпечення розробки нових проектів, пе­регляд і адаптація чинних законодавчих і нор­мативних актів і міжнародних договорів з пи­тань регулювання процесів незайнятості з ме­тою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і прин­ципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

♦ Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на осно­ві адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

♦                Розширення зв'язків підприємств і органі­зацій  з  місцевими  освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням пот­реб місцевих ринків праці.

♦ Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації ме­режі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.

♦  Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу під­вищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.

♦ Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуван­ням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктив­ність виконуваних робіт.

♦              Створення  системи  оцінки   професійних якостей працівників, що ґрунтується на визна­ченні їх компетентності і здатності гнучко реа­гувати на безперервні зміни вимог до кваліфіка­ції і професійної підготовки   відповідно до ви­мог професійних стандартів.

♦ Розроблення і затвердження на державно­му рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволен­ня поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3.              Збереження  і  створення   робочих  місць, сприяння  розвитку підприємництва та  самос­тійної зайнятості населення.

♦ Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи ува­гу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській міс­цевості, малих монофункціональних містах.

♦  Забезпечення збереження ефективно фун­кціонуючих робочих місць,  підвищення  ефек­тивності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розви­ток гнучких форм зайнятості на допоміжних ро­ботах та у сфері послуг.

♦      Створення сприятливих умов для розвитку сфери  малого  бізнесу;  самозайнятості  та  під­приємницької діяльності безробітних.

♦   Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зай­нятість в Україні з метою максимального упо­вільнення темпів скорочення чисельності зай­нятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

Вдосконалення податкової політики з ме­тою зниження податкового тиску на роботодав­ців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4.    Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

♦   Підтримка  суб'єктів  господарювання,  що створюють нові робочі місця, особливо в сіль­ській  місцевості,  регіонах  України  з   високим рівнем безробіття, через надання пільг за раху­нок місцевих бюджетів.

♦   Створення додаткових  робочих  місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості   професійної освіти.

♦   5.              Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

♦              Створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за
рахунок  коштів  Фонду  загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

♦ Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жі­нок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможнос­ті на ринку праці.

♦ Забезпечення соціального захисту грома­дян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефек­тивності їхнього використання.

6.                Регулювання соціально-трудових відносин.

♦              Розробка і впровадження механізму надан­ня першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

♦  Залучення коштів місцевих бюджетів і робо­тодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

♦              Розвиток соціального партнерства на всіх рівнях,  розробка механізмів взаємодії органів виконавчої  влади,  роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при
вирішенні проблем незайнятості населення.

♦ Посилення державного регулювання пи­тань "прихованого безробіття" і одержання до­помоги в цих умовах.

♦ Удосконалення управління процесами ви­вільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збе­реження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори.

♦ Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що ма­ють спільні кордони з Україною.

♦              Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності ро­бочої сили.

♦ Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7.   Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

♦              Вдосконалення професійної освіти безро­бітних громадян з метою підвищення їх конку­рентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування.

♦ Зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприєм­ницької діяльності.

♦ Розвиток тимчасових, сезонних та оплачу­ваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів.

♦  Надання матеріальної допомоги безробіт­ним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим    державним    соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

♦ Консолідація фінансових коштів для реалі­зації заходів по запобіганню безробіттю і підви­щенню ефективності їх використання.

♦              Координація дій державних органів вико­навчої влади, місцевих органів виконавчої вла­ди, об'єднань роботодавців і профспілок по за­лученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюван­ням ринку праці і сприянням зайнятості.

Загальний  висновок  по третьому розділу полягає  в  тому, що рівень безробіття протягом останніх 10-15 років знижувався й тільки у 2008 р. почав зростати. Це зростання пов’язано здебільшого зі світовою фінансовою кризою, яка показала, що хоча Україна вже пройшла найскладніший етап трансформації з планової до ринкової економіки, однак ще має багато невирішених проблем, зокрема й на ринку праці.

ВИСНОВКИ

Загальні висновки з першого розділу полягають в наступному:

1.Безробіття – це соціально-економічне явище,  при якому  частина  робочої сили (економічно активного населення) не має можливості використати свою робочу силу й не зайнята  у  виробництві  товарів  і  послуг.

2.За видами розрізняють фрикційне, структурне, циклічне, застійне, добровільне, сезонне й приховане безробіття.

3.Причини безробіття можна згрупувати наступним чином:

По-перше, причиною безробіття може стати відносно велика кількість населення, «зайва» в порівнянні з досягнутим рівнем національного виробництва.

По-друге, безробіття може бути результатом змін в структурі економіки, в тому числі – в технології (структурне безробіття). Це безробіття є тимчасовим, тому що на зміну старим галузям й виробництвам (технологіям) приходять нові.

По-третє, безробіття може тимчасово збільшуватись через природні бажання людей знайти роботу «до душі» і з кращими умовами праці та оплати (фрикційне безробіття).

По-четверте, особливо сильне збільшення рівня безробіття трапляється в результаті циклічного спаду в економіці (циклічне безробіття). Цей вид безробіття є найбільш небезпечним, адже виникає замкнене коло: падіння виробництва – безробіття – зменшення загального рівня доходів – зниження сукупного попиту – падіння виробництва – безробіття і т. д.

По-п’яте, в деяких випадках генератором безробіття може стати активне втручання держави та профспілок у відношення між найманими робітниками та роботодавцем, що призводить до ринкової негнучкості заробітної плати й змушує підприємців вирішувати проблему досягнення максимального прибутку шляхом скорочення зайнятості.

З другого розділу випливають такі висновки:

1.Економічні втрати від безробіття, вимірювані як ВВП-розрив, - це товари й послуги, які суспільство недовиробило внаслідок того, що частина його ресурсів не використовувалася. Із закону Оукена випливає, що за зростання безробіття на 1% порівняно з попереднім роком реальний ВВП зменшиться на 2%.