Методи зовнішньоторговельної політики України

      Формування  пропозицій щодо створення вільних  економічних зон чи об'єктів потребує, насамперед, проведення інвентаризації наявних науково-технічного, промислового і гуманітарного потенціалів регіону. Україна має виключно вигідне географічне положення, пов`язане з її близькістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі, центрально - та західноєвропейського), до значних постачальників сировини (зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних комунікацій та суттєві власні природні багатства: Україна краще забезпечена найважливішими сировинними ресурсами, ніж такі великі європейські держави, як, наприклад, Німеччина, Франція, Італія. В країні  немає ані війн, ані збройних конфліктів. Україна має солідний трудовий, науковий та науково-технічний потенціал. Тобто присутні багато факторів, сприятливих для іноземних інвесторів та для розвитку міжнародного співробітництва.

     Таблиця 2.1

     Перелік СЕЗ та ТПР в  Україні [16]

     В Україні  створена певна правова база. Як вже відзначалось, Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Це були тільки перші кроки , зроблені до світового рівня [17, c.10].

     З погляду формальних критеріїв, в  якості регіонів створення СЕЗ, можуть розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська  області, Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язку з формуванням концепції зонування з погляду оптимального співвідношення регіональних умов з можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процес створення СЕЗ – список базових територій звузився. Найбільш реальні можливості для зонування властиві:

• Закарпатській, Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких поєднуються фактори сприятливого транспортно-географічного положення, розвинутого господарства, сформованого комплексу загальноекономічних зв’язків, унікальними угодами для туризму і рекреації;
• Містам Київ і Харків з кваліфікованими трудовими ресурсами і високим науково-технічним потенціалом;
• Львову, Закарпаттю, Криму, Києву з комплексом історико-культурних і архетиктурних пам’яток;
• Криму з його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід відзначити перспективні проекти будівництва “сорок п’ятої паралелі” і створення Чорноморської зони економічної співпраці.

     Цей попередній відбір дає основу констатувати про можливості створення таких зон:

1. комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на обслуговування потоку зовнішньоторгівельних вантажів – Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток виробничої (електроніка, машинобудування) і агропромислової співпраці;
2. туристичної зони Криму з ефективним режимом стимулювання вкладень у сферу рекреації і розміщення нових виробництв обмежених за екологічними критеріями;
3. науково-технічних зон Києва і Харкова, створенних на базі провідних дослідних центрів, інститутів і КБ;
4. магазинів типу “duty-free shop” у структурі міжнародних аеропортів, митниць та прикордонних переходів.

      Станом  на 1 січня 2004 р., за даними статистичного  обстеження, у дев’ятьох СЕЗ та на 57 ТПР фактично реалізуються 554 проекти, якими передбачено загальне надходження інвестицій в обсязі 2 671,4 млн. дол. США, із них 1 826,4 від вітчизняних інвесторів та 845,0 млн. дол. США від іноземних. З початку реалізації проектів залучено 1 394,4 млн. дол. США інвестицій, що становить 52,2% передбачених обсягів надходження, з них 171,0 млн. дол. США – у СЕЗ, 1 223,4 млн. дол. США – у ТПР. Резидентами України вкладено 935,1 млн. дол. США інвестицій (67,1% загального обсягу), іноземними інвесторами – 459,3 млн. дол. США (32,9%), із них у 2003 р. – відповідно 378,5 млн. дол. США та 118,6 млн. дол. США. Переважно інвестиції залучались у вигляді грошових внесків – 780,4 млн. дол. США (56,0% загального обсягу надходження) та у формі рухомого і нерухомого майна – 430,4 млн. дол. США (30,9%). Джерелами українських інвестицій в основному виступають власні кошти підприємств (72,4% їх загального обсягу) та кредити комерційних банків [16].

     Найбільш  привабливими в інвестиційному плані  є регіональні системи СЕЗ  і ТПР Донецької (256,7 млн. дол. США), Харківської (55,6 млн. дол. США), Закарпатської (48,4 млн. дол. США) областей та АР Крим (56,1 млн. дол. США). У 2003 році до них приєдналася СЕЗ Миколаїв (31,4 млн. дол. США), що вийшла на 5-е місце за сукупним обсягом залучених інвестицій. Поступово втрачає свої позиції СЕЗ Львівської області (19,3 млн. дол. США).

     З п'яти рєгіонів-лідерів два мають тенденцію до зростання впродовж 2000-2003 рр.: СЕЗ і ТПР АР Крим (8,5 млн. дол. США; 27,4 млн. дол. США; 30,5 млн. дол. США; 56,1 млн. дол. США) та ТПР Харкова (6,1 млн. дол. США,; 16,7 млн. дол. США; 40,5 млн. дол. США; 55,6 млн. дол. США) [18, c.54].

     Натомість сплеск притоку інвестицій, що спостерігався  у 2002р. у регіональних системах СЕЗ  і ТПР Житомирської, Київської, Львівської та Одеської областей, викривив поступове зростання обсягів залучених інвестицій, що формує хибне уявлення про падіння інвестиційної активності, яке в даному контексті не можна розцінювати негативно. Враховуючи це, уповільнення інвестиційних процесів відбувалося лише у ТПР Чернігівської області. В той же час у областях та адміністративно-територіальних одиницях, де безпосередньо розташовані СЕЗ і ТПР, протягом всього зазначеного періоду відбувалося зростання [17, c.12]. Виключення становить м. Славутич, м. Харків та адміністративно-територіальні одиниці Луганської області.

     Рис. 2.3 Галузева структура інвестицій [19]

     З метою поліпшення організації СЕЗ  та залучення до них іноземного капіталу створюється державна структура  – Агенство з питань СЕЗ.

     У режимі “porto franko”, з перспективою наступного ускладнення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічевська, Ізмаїла, Ялти, об’єдниних проектом Чорноморської зони економічної співпраці з портами інших держав цього регіону – Болгарії, Румунії, Турції, Грузії, Росії: Туапсе, Поті, Батумі, Констанца, Бургас, Варна, Трабзон, Самсун [17, c.34].

     В даний час в Україні простежується  орієнтація на залучення в створення  СЕЗ іноземних інвестицій транснаціональних  корпорацій. ТНК, які володіють потужною виробничо-збутовою структурою, практично необмеженими фінансовими ресурсами, можливістю гнучкої географічної переоріентації і достатньо стійким до змін становищем на ринку, не будуть потребувати специфічного економічного і організаційного режиму СЕЗ. Тому, акцентуючи увагу на ТНК, необхідно, щоб СЕЗ володіла вагомими перевагами (транспорт, система комунікацій; географічне розміщення стосовно ринків постачяння і збуту, тощо), які вписуються у вже сформовану стратегію корпорацій та не створювала труднощів організаційно-правового характеру. Необхідність виконання цих умов при повній (або майже повній) індиферентності до інших – характерна риса мотиваційного механізму інвестування капіталу транснаціональними корпораціями в СЕЗ [18, c.38].

     СЕЗ і ТПР займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції підприємств, розташованих у СЕЗ, 2002 року становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності, - 7,7%.

     За  даними Мінекономіки, сума наданих «зонам» пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн грн. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів [16].

     СЕЗ перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Особливо гостро це питання стоїть щодо продовольчих товарів. Для створення ефективних вільних економічних зон уряду необхідно розробити комплексну стратегію їхнього розвитку та передбачити якісний регуляторний режим. В іншому випадку, ВЕЗ перетворюються на механізм для оптимізації податків і завдають економіці країни значний збиток, оскільки знижуються митні та податкові надходження в бюджет.  

     2.3. Антидемпінгове регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків

     Антидемпінгові  процедури стали важливим питанням у торговельних та політичних відносинах України з її основними партнерами, включаючи ЄС. У зв’язку з початком економічних реформ та ліквідацією  монополії на зовнішню торгівлю в Україні, що привело до виходу на зовнішні ринки великої кількості незалежних економічних операторів, питання щодо застосування загальноприйнятих правил та інструментів міжнародної торгівлі стало особливо актуальним [20].

     Україна може застосовувати антидемпінгові заходи, лише коли в ході проведеного нею розслідування було встановлено, що демпінговий імпорт завдає шкоди національному товаровиробнику. Окрім того, повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом та шкодою галузі вітчизняної промисловості.

     За  Законом України "Про захист національного  товаровиробника від демпінгового імпорту" антидемпінгові розслідування  здійснюють Міністерство економіки, Дермитслужба та Міжвідомча комісія з міжнародної  торгівлі. Розслідування розпочинає Мінекономіки на підставі скарги, поданої національним товаровиробником або від його імені іншою особою.

     У більшості випадків антидемпінгові розслідування, що були проведені   проти наших експортерів у  США, Канаді, Мексиці, Індонезії та в  деяких країнах ЄС, були викликані не порушеннями правил міжнародної торгівлі з боку українських підприємств-виробників продукції металургї і текстилю, а в основному політичними причинами і недостатньою правовою захищеністю вітчизняних експортерів на зарубіжних ринках [21, с.189].

     Процес  приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Воно набуло ще більшого значення з набуттям чинності 1 березня 1998 року Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС [8].

     Євросоюз  нині є найбільшим торговим блоком світу, на який припадає п’ята частина світової торгівлі, а для України – другим за значенням торговельним партнером, на долю якого припадає близько 20% українського зовнішньоторговельного обороту (частка Росії – 35%, СНД – близько 40%). Середньозважена імпортна митна ставка ЄС, яка застосовується до промислових товарів, становить близько 4%. Та, беручи до уваги структуру українського експорту і застосування Генеральної системи преференції ЄС, реальна ставка мита на український експорт може бути меншою. ЄС не застосовує жодних кількісних обмежень до українських товарів, за виключенням обмежень у торгівлі деякими видами сталеливарної продукції. Крім існуючих взаємних вимог щодо сертифікації товарів в Україні та ЄС (так звані технічні бар’єри), можливі проблеми в торгівлі можуть спричинятись недостатнім розумінням того, як працює інструмент антидемпінгової політики. Відповідно до правил СОТ він спрямований проти недобросовісної демпінгової торговельної практики. За період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2008-го на ЄС припадали 8 із 48 (17%) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21%) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3% ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4% є надзвичайно високим показником. На сучасному етапі лише шість видів українських товарів підлягають дії антидемпінгових заходів при імпорті в ЄС.