Мікроекономічна теорія, як теорія цін

   З урахуванням головних завдань регулювання  економіки та з метою запобігання спаду виробництва виправданішим є збільшення монопольної частки підприємств на товарному ринку з державним регулюванням цін па продукцію не лише природних монополій, а й значно: кількості фактично чинних та інших монопольних утворень. Однак тут важливо дотримуватися відповідних пропорцій, щоб запобігти директивності у ціновій політиці. Держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт та рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган, суб'єкт економічних відносин, котрий виходить за рамки ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов слід використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворення було ринковим, а ціни не диктувалися лише самим ринковим суб'єктом.

   Обираючи  методи цінової політики, доцільно дотримуватися принципу розумної достатності  державного регулювання, щоб запобігти  виникненню можливих крайнощів, коли при встановленні державою значних цін ринкові механізми сильно блокуються та створюється небезпека втрати ринкових орієнтирів для зіставлення затрат і результатів, оскільки відчутним стає вплив неринкових факторів. Не пов'язана з конкурентним ринком і встановлена згори ціна не може достатньо змінюватися залежно від коливань попиту та пропозиції, тому створюється або дефіцит, або надлишок продукції, що не може бути реалізованим. Повне усунення держави від формування цін та їх регулювання руйнує основу економіки суспільства, залишає її без важливих засобів боротьби з монополізмом при його використанні, робить ринкові відносини та становище більшості підприємств досить нестійкими та нецивілізованими [8].

  Регулювання ціноутворення на основі обмеження норми прибутку на капітал є ефективним тільки з точки зору зменшення впливу витратного механізму на цінову політику та зацікавлення монопольних утворень в інвестиціях заради збільшення кінцевого обсягу прибутку. Перевага у витратах є наслідком зростаючої віддачі від масштабу виробничої функції. В сучасних умовах господарювання ефект від зниження витрат проявляється через ціну і сприяє розширенню спочатку виробництва, а потім і продажу товарів на вітчизняних ринках. Водночас це сприяє ефективнішому використанню діючих потужностей. Зменшення граничної ціни приводить до скорочення витрат і зниження собівартості продукції, зростання попиту на товари, що вкрай необхідно для економічної підтримки власного виробництва.

   Із  метою врахування особливостей економічного впливу цінового фактору на здійснення операцій купівлі-продажу товарів важливе місце посідає конкурентоспроможність товарної пропозиції.

   Конкурентоспроможність  на рівні підприємства характеризує здатність до стійкого зростання випуску продукції конкретних груп товарів в умовах як внутрішньої, так і зовнішньої конкуренції. На її величину впливають три основні групи факторів. Перша група — це ресурси. Тут маються на увазі фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції (матеріаломісткість). Друга група — це цінові фактори. До них слід віднести рівень і динаміку цін на всі ресурси виробництва й готову продукцію. Третя група — це фактори середовища. Основне місце серед них посідає економічна політика держави та рівень її впливу на ринкового контрагента.

2.2.  Механізм  ціноутворення за різних моделей ринку ( конкуренції).

  Сучасний  ринок є складною системою відносин обігу товарів між різними  за своєю організацією суб'єктами виробництва  і споживання та в межах різних конкурентних структур. З огляду на характер конкуренції між учасниками обміну він є сукупністю різних ринкових структур, серед яких відокремлюють ринок вільної (необмеженої) конкуренції, ринок монополії, олігополістичний ринок та монополістичну конкуренцію. Відповідно й механізм ціноутворення на цих ринках має свої особливості.

  Ціноутворення на ринку вільної (необмеженої) конкуренції. Ринок вільної (необмеженої) конкуренції є ринковою структурою, сукупністю галузей економіки, де панує вільна конкуренція, ціни на товари і послуги встановлюються незалежно від волі виробника внаслідок дії економічних законів. Теоретично і практично — це ідеальний вид ринкової структури, але, як і ринок чистої монополії, на практиці він майже не існує.

     Вільна (необмежена) конкуренція, тобто класичний ринок, характерна для високоорганізованого ринку, на якому реалізується однорідна продукція, внаслідок чого відсутня основа для нецінової конкуренції. Витрати абсолютно конкурентної фірми — фірми, яка не впливає на формування ринкової ціни, рекламу, є зайвими, оскільки не сприяють суттєвому зростанню рівня доходів або збільшенню попиту на її товари. Економічне суперництво відбувається між багатьма дрібними та середніми фірмами. Будь-яка нова фірма (підприємство) може легко приєднатися до галузі, а ті, що в ній функціонують, мають змогу без перешкод покинути ринок. Щодо цього не існує жодних законодавчих, фінансових, технологічних обмежень, а також обмежень, пов'язаних з дією патентів або ліцензій, наявністю економічних таємниць, існуванням таємних змов конкурентів. На кожного суб'єкта ринку вільної (необмеженої) конкуренції поширюються однакові умови доступу до інформації про ціни. Ніхто з них не може впливати на ринкову ціну, оскільки частка кожного в загальному обсязі виробництва настільки мала, що зміна кількості продажу не впливає на сукупну ринкову пропозицію, а отже, й на ринкову ціну, яка визначається сукупним попитом і пропозицією у конкурентній галузі. Вони сприймають ціну на свою продукцію як задану ринком через попит і пропозицію, тобто не здійснюють власної цінової політики, а лише пристосовуються до ринкової кон'юнктури. Галузь, тобто всі підприємства, що виробляють однаковий продукт, можуть збільшити обсяг продажу, тільки знизивши ціни на продукцію. Як правило, ринок необмеженої конкуренції зорієнтований на середні ринкові ціни товарів. Оскільки товаровиробники не впливають на ринкову ціну, вона залишається постійною незалежно від індивідуальних витрат і обсягів випуску окремої фірми, підприємства. Максимізувати свій прибуток чи мінімізувати свої витрати вони можуть, лише змінивши величину змінних ресурсів, які вони використовують [9].

  За  вільної конкуренції виробники  досягають оптимального обсягу продукції тоді, коли ринкова ціна (Р) дорівнює додатковим витратам виробництва (mС), перевищуючи мінімальне значення середніх змінних витрат виробництва (АVС). Падіння ринкової ціни нижче мінімального рівня (АVС) є підставою для закриття підприємства, оскільки виробництво продукції за вільної конкуренції не може відбуватися, якщо її ціна нижча рівня середніх змінних витрат. Ефективність роботи фірми на ринку вільної (необмеженої) конкуренції значною мірою залежить від її додаткових витрат, які обумовлюються не ринковими цінами, а обсягами виробництва фірми.

  На  практиці необмежена конкуренція є  досить рідкісним явищем. Переважно вона існує на ринках сільськогосподарської продукції, деяких фінансових послуг.

  Ціноутворення на ринку монополії. Економічно панування монополії реалізується в отриманні нею монопольного прибутку. Якщо за домонополістичного капіталізму основний економічний закон капіталізму діяв у формі закону середнього прибутку, то за монополістичного капіталізму він постає у формі закону монопольного прибутку. Якісно цей закон відображає зміни у виробничих відносинах на вищій стадії капіталізму, а кількісно (за своєю величиною) монопольний прибуток перевищує середній прибуток на величину монопольного надприбутку.

  Монопольний прибуток ґрунтується на монополізації  всіх сфер економіки. За структурою він є сумою середнього (нормального) прибутку  і  монопольного  надприбутку,  який також  має свою структуру, обумовлену такими його джерелами:

• отримання монополією надлишку над середнім прибутком (надлишкової додаткової вартості). Це зумовлене тим, що монополія володіє найкращими умовами виробництва: на її підприємствах вищі продуктивність та інтенсивність праці, тому індивідуальна вартість товарів є нижчою за суспільну (ринкову) їх вартість;
• залучення до монопольного надприбутку через сферу обігу частини додаткової вартості, що виробляється на немонополізованих підприємствах. Передумовою цього є те, що монополія не задовольняється отриманням звичайного і надлишкового прибутків як форм додаткової вартості, створеної на своїх підприємствах;
• використання монополіями як джерела надприбутку вартості частини необхідного продукту дрібних виробників;
• нееквівалентний обмін зі слаборозвинутими країнами;
• використання монополіями, крім реального, фіктивного капіталу (акцій та інших цінних паперів).

  Система ринкових цін за розвинутого капіталізму складається з немонопольних і монопольних цін. Механізмом установлення немонопольних цін є взаємодія попиту і пропозиції на товари не-монополізованих підприємств, їх основою є ціна виробництва.

  Засобом привласнення монопольного прибутку є монопольна ціна — грошова форма суспільної (ринкової) вартості товару, встановлена монополією на рівні вище або нижче рівноважної ціни з метою отримання монопольного прибутку, її структурними складовими є витрати постійного і змінного капіталу на виробництво товарів (С + V), середній прибуток (Р серед.), монопольний надприбуток (Р_мон.). Якщо монопольну ціну позначити символом Р_мон,, то    

              Р_{мон =} (С + V) + Р серед.+ Р_мон.             ( 2.1)

       Монопольні ціни утворюють складну підсистему цін, яка характеризує відносини монополії з іншими монополіями, немонополістичними підприємствами, найманими працівниками і державою. Серед них відокремлюють монопольно високі та монопольно низькі ціни.

      Монопольно високі ціни. За ними монополії реалізують свої товари. Вони завжди вищі за ціни виробництва і вартість товарів. Особливу роль у встановленні й підтриманні таких цін відіграє держава, встановлюючи, нерідко за участю зацікавлених монополій, ціни на велику кількість їх товарів і послуг. Монопольно високими є ціни на продукцію монополій, що поставляється за державними контрактами. Як правило, точкою їх відліку є найвищі витрати виробництва галузі.

     Монопольно низькі ціни. За ними монополії купують товари інших товаровиробників. Вони завжди нижчі вартості, а іноді й витрат виробництва відповідних товарів. Здебільшого нижчою за свою вартість є й ціна робочої сили, оскільки постійне перевищення її пропозиції над попитом знижує ціну робочої сили відносно величини ЇЇ вартості. Монопольно низькі ціни встановлюють на товари, які виробляють державні підприємства і продають великим монополіям. Збитки від продажу монополіям палива, електроенергії, надання товарних послуг і послуг зв'язку за низькими цінами держава покриває за рахунок коштів державного бюджету.

  Комплексний прояв монопольного ціноутворення  відбувається під час впливу на дрібних виробників монополії і монопсонії, внаслідок чого виникають «ножиці цін» — встановлення монополіями одних галузей монопольно високих цін на свою продукцію та монопольно низьких цін на продукцію інших галузей. Як правило, такими є відносини машинобудівної галузі із добувною та сільськогосподарською. У другій половині XX ст. із цих причин збанкрутувало багато дрібних і середніх фермерських господарств. Цей метод широко використовували в колишньому СРСР у період індустріалізації, коли держава, перебравши на себе роль і монополії, і монопсонії, встановлювала відносно високі ціни на промислові вироби і дуже низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину. Значною мірою ці процеси зберігаються і в сучасній Україні [10].

  Порівнявши  ринкову ситуацію зі своїми витратами на виробництво товарів, монополія встановлює ціни на них, маючи на меті отримати максимальний прибуток. Якщо на ринку вільної конкуренції ціна дорівнює додатковим (граничним) витратам (Р = mR = mС), то монополія встановлює ціну, яка перевищує додаткові (граничні) витрати на величину, обернено пропорційну величині еластичності попиту. Монопольна ціна визначає вигідний для монополії рівень виробництва, а тому не може бути оптимальною умовою ринкових відносин.

  Як  відомо, за способом формування розрізняють  природну і штучну монополії. Кожна  з них має свої особливості.

  Особливості ціноутворення на ринку природної монополії. Кількість випуску продукції природною монополією наближається до обсягу виробництва галузі загалом. Тому покупець змушений купувати лише пропонований нею товар або його потреби будуть незадоволеними. За цих умов монополіям не потрібна рекламна та інша діяльність зі стимулювання збуту продукції. Ефект від нарощування масштабу виробництва природною монополією майже необмежений, тому спадаючі граничні витрати у довгостроковому періоді весь час будуть нижчими від середніх витрат. Це та обмежені обсяги виробництва дають змогу природним монополіям установлювати ціну, яка завжди перевищує ціни конкурентного, рівноважного ринку (Р > mR > mС).

  Попит на продукцію монополії змінюється відповідно до динаміки її цін: чим вища ціна, тим менший показник продажу, і навпаки. Підприємство, яке функціонує за природної монополії, не може збільшити обсяг виробництва, не знижуючи ціну одиниці товару, яка в такому разі вже не дорівнюватиме додатковому (граничному) доходу. Це спричинює швидше зменшення грошового доходу монополії від кожної наступної одиниці товару, ніж зниження монопольної ціни, що підтверджують гіпотетичні дані табл. 2.1.

       Як свідчать дані таблиці, додатковий (граничний) дохід монополії дорів-нює ціні, за якою реалізується додаткова одиниця продукції, за мінусом   ве- личини збитків від продажу початкового випуску продукції за зниженою ціною.

       Якщо знизити ціну з 6 до 5 гр. од., то сукупний дохід, який є сумою індивідуальних цін (6 + 5), дорівнюватиме не 11 гр. од., а добутку двох товарів на ціну граничного (останнього) товару, тобто 5 • 2 = 10. З огляду на це приріст сукупного доходу від виробництва і реалізації кожного граничного продукту зменшується. 

          Залежність доходу монополії від ціни товару