Необхідність та міжнародна практика встановлення кореспондентських відносин

Міжнародний рахунок лоро (італ. loro conto – їхній рахунок) –

1) кореспондентський рахунок  з міжнародних розрахунків, який  відкривається у вітчизняному  банку на ім'я іноземного банку-кореспондента  ;

2) рахунок, який відкривається  банком-кореспондентом для захисту  сум, що видаються, або одержаних  за дорученням свого кореспондента. 

Рахунок лоро може бути також  кореспондентським рахунком третього банку, відкритим у банку-кореспонденті  даної кредитної установи. В цьому  разі він називається востро-рахунком.

Міжнародний рахунок востро (італ. vostro conto – «ваш рахунок») – рахунок банку-кореспондента у певній кредитній установі.

За своєю суттю банківська діяльність є ризикованою, тому більшість країн світу формує системи гарантування фінансової безпеки. Їх основною метою є забезпечення стійкості фінансової системи країни та її захист від зовнішніх і внутрішніх криз. Пріоритетним напрямом у питаннях запобігання використанню банків з протиправною метою є недопущення потрапляння до банківської системи коштів, одержаних злочинним шляхом. Саме з цією метою, а також в межах дій по імплементації нової редакції Сорока рекомендацій FATF, затвердженої Берлінським засіданням групи в червні 2003 року, необхідно законодавчо передбачити наступне: заборонити банкам встановлювати кореспондентські відносини збанками, іншими фінансовими установами-нерезидентами, що не мають постійного місцезнаходження та не здійснюють банківської діяльності за місцем своєї реєстрації, або не підлягають нагляду в країні свого перебування, а також банками, іншими фінансовими установами, які підтримують такі кореспондентські відносини.

 

 

 

3. Формування кореспондентських  відносин 

У процесі створення кореспондентських  відносин між банками можна виділити кілька типових етапів.

На першому етапі відбувається вибір партнера. Інформація про можливого  партнера за кордоном збирається через: публікації міжнародних фахових  журналів;  міжнародну пресу; центральні банки відповідних країн; посольства України у відповідних державах, посольства інших держав в Україні; міжнародні організації; клієнтів та їх ділових партнерів; візити представників  іноземних банків; візити іноземних  банків; річні звіти банків.

Таким чином створюється  уявлення про банки тієї чи іншої  держави.

В процесі вибору банку-кореспондента  керуються такими критеріями:

• Мережа філій цього  банку всередині країни, що дозволяє швидко і дешево здійснювати розрахунки, користуючись потенціалами банку-кореспондента  в усіх частинах його держави.

• Його представництва в  інших важливих центрах міжнародної  торгівлі за кордоном дають можливість заощадити час при створенні  кореспондентських банківських  відносин у разі, якщо обсяг зовнішньої торгівлі не високий, а також рефінансувати свої операції у валюті третьої держави.

 • Кількість банків-кореспондентів  обраного банку. 

• Спектр послуг, які банк-кореспондент може запропонувати.

• Професіоналізм персоналу.

• Творчий потенціал у пошуку рішень.

• Надійність.

• Швидкість реакції у  спільній діяльності.

• Аналіз цін на різноманітні банківські послуги.

Однак слід пам'ятати, що деякі  банки не пропонують визначеного  пакета послуг. Це не обов'язково свідчить про те, що рівень послуг банку не відповідає вищим стандартам. Обмежене коло послуг пояснюється тим, що в  тій або іншій галузі банк пропонує особливий пакет і не приділяє такої уваги іншим послугам.

Інакше кажучи, він спеціалізується  на певних сферах комерційної діяльності.

На другому етапі до обраного банку надсилається лист із пропозицією встановити кореспондентські відносини.

До листа додаються  звіт про діяльність, статут та копія ліцензії Національного банку на проведення банківських операцій. (В Україні дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління Національного банку).

На третьому етапі між  банками підписується кореспондентська угода.

Кореспондентська угода – договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонування кореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.

На четвертому етапі відкривається  кореспондентський рахунок.

Для відкриття рахунку  банк-кореспондент надає такі документи: 

•  дозвіл регіонального  управління Національного банку  на встановлення прямих кореспондентських  відносин;

•  заяву на відкриття  рахунку; 

•  нотаріально завірені копії статуту та банківські ліцензії;

•  картку із зразками підписів та відбитком печатки;

•  баланс та довідку про  дотримання економічних нормативів на останню звітну дату.

Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків можуть виконуватися в межах наявних  коштів; за взаємною домовленістю можливий овердрафт.

Аналогічно встановленню банківських кореспондентських  відносин один з партнерів повинен  повідомити іншому про своє бажання  відкрити в нього рахунок. У своїй  політиці відкриття рахунків, наприклад  Державний експортно-імпортний банк України, дотримується принципу: зазвичай відкривати рахунки в конкретних валютах у банках тих країн, для  яких дана валюта є національною.

Проте тут існують винятки. Наприклад, рахунки в доларах  США, крім американських банків, відкриті в банках Німеччини, Великобританії, Швейцарії, Угорщини, Австрії, Росії. Для  відкриття всіх цих рахунків і  використання в розрахунках були вагомі підстави (наприклад, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Цюрих є фінансовими центрами світу; доцільність рахунку в  Московському Міжнародному банку зумовлена  політико-економічними факторами і  т. д.).

Найчастіше встановлення кореспондентських відносин супроводжується  взаємним відкриттям рахунків. Проте  це не є правилом. Заяву про відкриття  рахунку можна зробити в усній  формі, висловивши її у ході переговорів  банку або по телефону. Однак банку, що відкриває рахунок, варто надати слідом за цим підтвердження в  письмовій формі.

На п'ятому етапі відбувається обмін контрольними документами.

Контрольні документи – документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім'ям [3, c. 110].

До них належать:

• річний звіт/баланс;

• список підписів уповноважених  осіб;

• угода щодо використання кодового ключа, кодів S.W.I.F.T. (кодів, що гарантують істинність);

 • список банків-кореспондентів  в інших країнах; 

• якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, довідку про те, що вона надана із зазначенням її номера (залежно від  законодавства даної держави). Рекомендований додатковий перелік документів:

• список філій усередині  країни з їх адресами;

• ієрархічна таблиця, заповнена  іменами посадових осіб банку, що рекомендовані для переговорів  з окремих питань;

• додаткові інформаційні публікації про банк по загальних  питаннях.

На шостому етапі банки-кореспонденти  мають дійти згоди про те, чиї  контрольні ключі використовуватимуться  при кодуванні важливих повідомлень  у майбутньому. При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження  цілісності отриманих документів, що містять контрольні ключі. З метою  не розголошення даної надзвичайно важливої інформації банк повинен довіряти свої перевірочні коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри.

Деякі банки, в тому числі  з середніх, стали спеціалізуватися на переказі коштів між своєю клієнтурою та банками-кореспондентами. Прикладом може служити французький банк "l'Europeenne de Banque", який, будучи членом організації СВІФТ, прийняв на себе перекладне обслуговування міжнародних операцій ряду французьких та італійських банків і фірм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Якщо розглядати коррахунки, то рахунок-лоро = «Ваш рахунок у нас». Рахунок-ностро = «Наш рахунок у Вас».

Основні записи здійснюються на рахунках-лоро. Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежу, для виконання, якщо йдеться про запис у кредит рахунку. Банк-респондент може давати доручення про переказування коштів зі свого рахунку. З огляду на це банк-лоро є адміністратором платіжних доручень банку-ностро. Банк-лоро, однак, визначає умови використання рахунку-ностро, а саме:

— установлює розцінки комісійних зборів за платіжні послуги, що ним  надаються;

— визначає вимоги щодо мінімального рівня залишків;

— здійснює контроль розміру  кредиту, що надається банку-ностро за рахунком, через обмеження обсягу овердрафтів протягом одного робочого дня чи до початку наступного.

Після відкриття рахунків визначаються операції, які виконуватимуть банки-кореспонденти один для одного. Основною формою кореспондентських  відносин є надання послуг клієнтам банків, насамперед обслуговування їхніх  платіжних оборотів на основі документарних  операцій. Останні означають платежі, що виконуються на основі документів, які засвідчують факт перевезення товару, його оцінку, страхування і стан.

Перевагами цього виду розрахунків є обмеженість кола учасників розрахунків, оскільки два банки завжди краще і швидше домовляться про умови проведення розрахунків, ніж ширше коло учасників, а також конфіденційність, точність, акуратність виконання розрахунків. Як правило, банки не відкриють кореспондентських рахунків за відсутності взаємної довіри і без всебічного обгрунтування встановлення кореспондентських відносин. До переваг можна віднести і те, що банк бачить стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної операції. Недоліками цього виду розрахунків можна вважати велику трудомісткість і великі витрати на їх здійснення та, що найголовніше, погіршення стану ліквідності банку.

У складній банківській системі, що об'єднує велику кількість учасників, банкам невигідно встановлювати  численні двосторонні зв'язки і мати безліч рахунків-ностро. Ці рахунки поглинають великі суми ліквідних коштів. Отже, банк може відкрити обмежену кількість рахунків-ностро в банках-кореспондентах, що стимулюватиме конкуренцію між останніми. Щоправда, у країнах з розвинутою економікою великі банки нерідко відкривають значну кількість кореспондентських рахунків, деякі з них і за межами своєї країни – від 300 до 500 і більше. При цьому, звичайно, використовується найновіша комп'ютерна та організаційна техніка. Так, один з найбільших банків ФРН – Дойче Банк АГ – має 4 тис. кореспондентів у 184 країнах світу і тільки у Франкфурті-на-Майні веде близько 5 тис. поточних рахунків іноземних банків.

У країнах, де банківська система не є стабільною та збалансованою, зазначені незручності двосторонніх розрахунків посилюються зі збільшенням мережі розрахунків даного комерційного банку.

Кореспондентські відносини  визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Азаров Л. Міжнародні розрахунки і документарні операції // Юридичний журнал //Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1027.

2. Бойко Ю. Сутність, ознаки  та прояви концентрації банківського  капіталу // Теоретичні аспекти вдосконалення фінансово-кредитного механізму. – Вісник ТНЕУ № 1, 2010. – С. 7-14.

3. Михайлів З. В., Гаталяк З. П., Горбаль Н. І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посібник. – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2011. – 244с.

4. Руденко Л. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції. Видання 2-ге, перероб. і доп. Підручник – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 632 с.

5. Румянцев А., Голюк В., Тонких О. Міжнародні фінансові відносини: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 348 с.

6. Рязанова Н. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2009. – 119 с.

7. Савлук М. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2008. – 392 с.

8. Федосік І., Каднічанська  В. Роль міжбанківських розрахунків  у формуванні взаємовідносин  між банками // Фінансово-кредитна  діяльність: проблеми теорії та  практики. – Сучасне банківництво  – проблеми теорії та практики, – 2011. – С. 12-17.

9. Чернявський С. Досвід  європейських країн і США щодо  протидії злочинності у фінансовій  сфері // Протидія злочинам, які  вчиняються з використанням комп’ютерних мереж. – Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ». – 2010. – С. 189-193.

 

 

 

Для проведення міжнародних  розрахунків банки різних країн  встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують  на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних  договорів, у яких зазначаються всі  основні моменти співпраці. Зокрема, договором про встановлення кореспондентських відносин визначається застосування до нього права тієї чи тієї країни.На практиці прийнято застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки розрахунків, але не самих торговельних операцій.