Необхідність та міжнародна практика встановлення кореспондентських відносин

Для здійснення міжнародних  розрахунків уповноважені банки  використовують свій закордонний апарат (філії, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Для налагодження кореспондентських  відносин банки обмінюються листами, домовляючись про рахунки, за якими  будуть здійснюватися взаємні розрахунки (кореспондентські рахунки), тарифи та інші умови. Після досягнення згоди  банки укладають кореспондентські договори, тобто угоди між двома  або декількома банківськими установами щодо здійснення платежів і розрахунків  однією з них за дорученням і за рахунок іншої. Кредитні установи, які  уклали між собою кореспондентську угоду, називають одна одну кореспондентом. Кореспондентські договори можуть укладатися на певний термін з правом їх продовження  або без зазначення терміну закінчення їх дії (безстрокові).

У кореспондентських угодах зазначається валюта розрахунків, порядок  розрахунків, розмір комісійних за ведення (відкриття, закриття, списання коштів, направлення виписок, авізо та ін.) рахунків, методи поповнення використаних коштів, порядок переведення коштів на рахунки у треті країни та ін. Після укладення кореспондентського договору банки обмінюються зразками підписів, телеграфними ключами, тарифами та іншими документами. Для своєчасного  та раціонального здійснення міжнародних  розрахунків банки підтримують  необхідні валютні позиції у  різних валютах відповідно до структури  та термінів передбачених платежів, проводять  диверсифікацію своїх валютних резервів.

На основі укладеного кореспондентського договору відкривається кореспондентський  рахунок, тобто рахунок, на якому  відображаються розрахунки, здійснювані  однією кредитною установою за дорученням і за рахунок іншої. Платежі по цих рахунках можуть здійснюватися  в межах залишку по рахунку  або з перевищенням цього залишку  за рахунок наданого кредиту (овердрафта). За кореспондентськими рахунками можуть сплачуватися відсотки. Але в окремих країнах це заборонено законодавством, оскільки основним призначенням подібних рахунків є не накопичення та зберігання коштів, а проведення розрахункових операцій. Тому залишки коштів на кореспондентських рахунках підтримують на мінімальному рівні, необхідному для здійснення платежів.

Окрім основних кореспондентських  рахунків у банках можуть відкриватися спеціальні кореспондентські рахунки  для проведення окремих операцій як у національній, так і в іноземній  валюті. Основні кореспондентські банківські рахунки, що використовуються для міжнародних  розрахунків, поділяються на рахунки  «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto — наш рахунок) є рахунками  даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto — їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів. Рахунок «ностро» в одному банку  є одночасно рахунком «лоро» у  банку-кореспонденті. У банківській  практиці термін «лоро» вживається і  для кореспондентського рахунку  третього банку, який відкрито у банку— кореспонденті даної кредитної  установи. Рахунок банку—кореспондента  у даній кредитній установі зветься  «востро» (італ. vostro conto — ваш рахунок). Зазвичай по кореспондентських рахунках не платять відсотків (у деяких країнах це законодавчо заборонено) або рівень відсотків не дуже високий, а крім того за ведення рахунку та здійснення операцій за рахунком банки можуть стягувати комісію.Тому банки прагнуть підтримувати на своїх рахунках "Ностро" мінімальні залишки, вважаючи за краще розміщувати валютні кошти на світовому ринку позичкових капіталів, особливо на євроринку. Щоб залучити кошти, банки застосовують різні схеми розміщення залишків на кореспондентських рахунках на ринку євровалют. Наприклад, весь залишок по рахунку або кошти, що перевищують певний "робочий" залишок, можуть розміщуватися в депозит на термін "овернайт".

З іншого боку, залишок на рахунку повинен бути достатній для того, щоб задовольнити всі можливі платіжні вимоги. У разі відсутності або нестачі коштів на рахунку банк може надавати своєму кореспонденту короткостроковий кредит ("овердрафт"), проте відсотки за таким кредитом досить високі, а в деяких країнах надання овердрафту заборонено законодавчо, і банк у цьому випадку не зможе здійснити платіж до надходження необхідних коштів на рахунок.

Кореспондентські відносини – традиційна форма банківських зв'язків, використовувана в основному при обслуговуванні зовнішньої торгівлі і включає в себе сукупність всіх можливих форм співпраці між банками. Встановлення кореспондентських відносин між двома банками передбачає укладання кореспондентської угоди, що у свою чергу означає, що банки, обмінявшись контрольними документами (альбомами зразків підписів осіб, уповноважених підписувати банківську документацію і ключем для ідентифікації телеграфного листування), виконують різні операції за дорученням один одного в межах встановлених один одному лімітів на проведення тих чи інших операцій. Кореспондентське угода містить у собі всі умови та процедури на підставі яких будуть будуваться взаємини банків.

У рамках кореспондентської  угоди проводяться акцепти тратт, акредитивні операції, виплата переказів, видача та прийом гарантій, інкасування  документів і т.п. При необхідності для зручності розрахунків банки-кореспонденти  відкривають один одному кореспондентські рахунки в різних валютах. Для  торгових партнерів наявність кореспондентських  відносин між банками експортера і імпортера має важливе значення, оскільки дозволяє здійснювати без  затримок міжнародні розрахунки і уникати  включення в них третіх банків і, відповідно, додаткових витрат.

Збільшення обсягів міжнародних  банківських операцій, розширення їх видів при одночасному збільшенні ризиків за подібним операціям викликали  зміну традиційних поглядів на кореспондентські відносини. Якщо раніше банки відводили  кореспондентським відносинам другорядну, чисто технічну роль, то в даний  час вони розглядаються банками  як один з інструментів зниження ризиків  і найважливіше джерело отримання  додаткового прибутку.

Значення кореспондентських  відносин зросла у зв'язку з тим, що банки, виступаючи одночасно позичальниками і кредиторами, самі є найбільшими  споживачами банківських послуг.

У рамках роботи з розвитку кореспондентських відносин банки  розробляють і реалізують свою політику по відношенню до інших банківських  установ, визначають, з якими банками, в яких областях і на яких умовах розвивати операції.

Таким чином, поняття "кореспондентські відносини" в даний час вийшло за традиційні рамки тільки домовленості між банками про порядок вчинення взаємних операцій і поширилося практично  на всі сфери банківської діяльності, включаючи широкий комплекс міжбанківських взаємовідносин, роботу з удосконалення  практики міжнародних розрахунків, якість банківського обслуговування клієнтури.

Під кореспондентськими відносинами  в їх сучасному виразі слід розуміти відносини, що опосередковують проведення між банками взаємних операцій, які  вони здійснюють за дорученням своїх  клієнтів і від власного імені. Поняття "кореспондентські відносини" включає  форми, методи та умови здійснення операцій, порядок їх проведення.

Якщо раніше встановлення кореспондентських відносин припускало отримання чисто технічної можливості проведення розрахунків з тим чи іншим банком, забезпечувало певні гарантії чіткості та своєчасності здійснення розрахунків, зниження ризиків неплатежів, конкурентоспроможність наданих банком послуг, то тепер в рамках кореспондентських відносин стає можливим отримання додаткового прибутку, зокрема шляхом отримання оперативної інформації про рухи коштів на кореспондентських рахунках, зниження або скасування ставок комісійної винагороди з тих чи інших операціях, тощо.

Банки при встановленні кореспондентських  відносин поділяються, по відношенню один до одного, на два види – банк-кореспондент з рахунком і банк-кореспондент без рахунку.

При виборі іноземних  кореспондентів перевага віддається великим  комерційним банкам, а також відділенням  великих іноземних банків в даній  країні, за зобов'язаннями яких їхні головні  контори підтвердили свою відповідальність. При встановленні кореспондентських відносин всередині країни вибір банку-кореспондента залежить від спектру операцій які має намір здійснювати комерційний банк.

Пропозиції про встановлення кореспондентських відносин, підготовлені відповідними підрозділами банку, повинні  містити дані про фінансовий стан і кредитоспроможності банку, особливості  його діяльності та місці в кредитній  системі країни, про умови виконання  ним банківських операцій та інші відомості, необхідні для вирішення  питання про доцільність встановлення кореспондентських відносин. При підготовці пропозицій повинні бути, зокрема, вивчено та проаналізовано баланс банку, тариф комісійних ставок, дані про розмір процентних ставок по рахунках, дані друку та матеріали, отримані в необхідних випадках за запитами від інших банків-кореспондентів.

Кореспондентські відносини  оформляються укладанням міжбанківського  кореспондентської угоди у формі  двостороннього договору або обміну листами.

Банкам, з якими встановлені  кореспондентські відносини, направляється  альбом зразків підписів співробітників, уповноважених підписувати документи  і кореспонденцію від імені банку, переказний (телексний) ключ та інші необхідні контрольні документи. На кожен банк, з яким встановлені кореспондентські відносини, ведеться досьє. У ньому зберігаються справжні (перші) примірники розпоряджень про порядок розрахунків з банком-кореспондентом, угоди про встановлення кореспондентських відносин, різна фінансова звітність, що надається кореспондентами один одному на взаємній основі та інші документи і листування, що стосуються відносин з даним банком.

У разі необхідності, на підставі балансових даних, для банку-кореспондента  розраховується і встановлюється ліміт  на проведення тих чи інших операцій.

Кореспондентські відносини  з банками можуть встановлюватися  також без відкриття кореспондентських  рахунків. У цьому випадку за домовленістю між банками розрахункові операції відображаються за рахунками, відкритими в інших банках-кореспондентах даного банку або в банку на ім'я  інших банків-кореспондентів. Це як правило пов'язане з додатковими  труднощами: потрібні додаткові гарантії, розрахунки проводяться з використанням  третіх банків, що веде до затримок у  здійсненні платежів і збільшення комісійних та поштово-телеграфних витрат.

Припинення кореспондентських  відносин, а також закриття кореспондентських  рахунків оформляється розпорядженням за встановленою формою.

Основою взаємовідносин між  банками є рахунок. Здійснюючи розрахунки, банки повинні мати рахунок водному  або декількох банках. На цьому  рахунку знаходять відображення всі операції, що здійснюються між  банками за дорученням їх клієнтів і фіксуються записами в дебет  і кредит рахунку. Власник рахунку  повинен постійно знати його стан, тому по кожному дню, протягом якого  була здійснена хоча б одна проводка, складається виписка, яка висилається  власнику рахунку поштою, телексом або через систему СВІФТ. Останньому передається також і авізо  про скоєння відповідної операції, яке містить докладну інформацію про наказодавця й бенефіціара, з тим щоб банк міг правильно  віднести отримання платежу.

Види операцій та їх облік  за кореспондентськими рахунками. Неторгові операції - це операції не пов'язані з комерційною діяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом та імпортом, а також рухом капіталу.

Нижче розглядаються ті операції, які відображаються за кореспондентськими рахунками.

Грошовий акредитив (акредитивний лист, дорожній акредитив) є банківський  грошовий документ, виставлений банком-емітентом  на адресу певного іноземного банку  про виплату одержувачу (бенефіціару) грошей в межах зазначеної в акредитиві суми протягом певного терміну у  відповідності з погодженими  в акредитиві умовами.

Міжнародні розрахунки за експортно-імпортними операціями з  іноземними банками-кореспондентами  здійснюються, як правило, у формі  документарного акредитиву, інкасо та банківського переказу.

1. Інкасо.

Спрощено інкасо можна  визначити як доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від  імпортера (платника, боржника) безпосередньо  або через інший банк певну  суму або підтвердження того, що ця сума буде виплачена у встановлені  терміни.

2. Банківський переказ.

Банківський переказ являє  собою просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту  виплатити певну суму грошей на прохання і за рахунок перевододателя іноземному одержувачу (бенефіціару) із зазначенням  способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

Надаючи особливого значення кореспондентським відносинам, великі банки створюють спеціалізовані підрозділи для контролю за їх веденням і подальшим вдосконаленням з  метою досягнення такого рівня їхнього  розвитку, при якому кореспондентські відносини охоплювали б всі аспекти  банківського бізнесу і сприяли  б зростанню прибутку. Найважливішою  умовою ефективної діяльності цих підрозділів  є їх оперативну взаємодію з відділами  та управліннями банків, що займаються міжнародними розрахунками, валютними  неторговельними операціями та дилінгом, а також доступ до міжнародної  фінансової інформації. Принципом кореспондентських  відносин стає в першу чергу надання  один одному можливості проведення прибуткових  операцій. Крім того, на базі кореспондентських  відносин розширюється коло надаваних  послуг, включаючи, наприклад, навчання персоналу своїх кореспондентів, допомога в організації представництв, інформаційне забезпечення і т.п. З  метою зміцнення співпраці багато подібні послуги можуть надаватися безкоштовно.

Для банків в умовах коливання  процентних ставок і валютних курсів є необхідністю раціональне використання коштів на кореспондентських рахунках шляхом ретельного регулювання залишків на своїх рахунках в інших банків, з одного боку, і максимально вигідного  використання коштів на рахунки своїх  кореспондентів у себе, з іншого боку.