Основи інвестиційної діяльності підприємства

Для інвестування, зазвичай, не вистачає власних коштів інвестора, і тому він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто викори­стати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел фінан­сування (інвестиційних ресурсів), обґрунтування їх структури передує інве­стуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення фінан­сових та реальних активів. Введенням в експлуатацію не закінчується реалі­зація інвестиційного проекту. В процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, таким чином, знову починається процес передінвестиційних досліджень.

Строк інвестиційного процесу (від вибору об'єкта інвестування до отримання прибутку) залежить від виду інвестування та стратегічних цілей інвестора і може становити від декількох хвилин (купівля та продаж цінних паперів на електронних торгах через систему Інтернет) до десятків років (інноваційні інвестиції).

Інвестиції фірм, або корпоративні інвестиції, мають на меті одержання та збільшення прибутків, які можна було б знову перетворити на інвестиції.

Інвестиційна діяльність у тім чи іншому ступені притаманна будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення неможливо без врахування наступних факторів:

-      вид інвестиції;

-      вартість інвестиційного проекту;

-      кількість доступних проектів;

-      обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування;

-      ризик, зв'язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

Промислове підприємство робить інвестиції, з метою  збереження чи збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити,  чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат.[7]

1.2. Класифікація і структура інвестиційної діяльності

У системі забезпечення ефективного функціонування підприємства інвестиції відіграють важливу роль. Здійснення інвестицій – найважливіша умова вирішення практично всіх стратегічних і значної частини потокових завдань розвитку і забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, що є одним із самостійних видів його господарчої діяльності і найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій, їх класифіку­ють за такими ознаками:

За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції ре­альні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення кош­тів (майна) у реальні активи - матеріальні та нематеріальні (інновації). Фі­нансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Пряма інвестиція - це господарська операція, яка пе­редбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу (фонду) юридич­ної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною осо­бою. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих належать такі інвес­тиції, що формують більше 10-25 % капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції - це господарська опера­ція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансо­вих активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною ознакою порт­фельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні під­приємством, а такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором диві­дендів на акції підприємства або інші цінні папери.

За відтворювальною спрямованістю розрізняють валові, реноваційні та чисті інвестиції. Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді. В економічній теорії поняття валових інвестицій пов'язується, як правило, із вкладенням капіталу в реальний сектор економіки. На рівні підприємства під цим терміном часто розуміють загальний обсяг інвестованого капіталу в тому або іншому періоді. Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних коштів і нематеріальних активів, що амортизуються. У кількісному вираженні реноваційні інвестиції прирівнюються звичайно до суми амортизаційних відрахувань у певному періоді. Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних коштів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань за всіма видами капітальних активів, що амортизуються підприємством у певному періоді.

За ступенем залежності від доходів розрізняють похідні і автономні інвестиції. Похідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання і заощадження. Автономні інвестиції характеризують вкладення капіталу, ініційоване дією факторів, не пов'язаних з формуванням і розподілом чистого доходу (прибутку), наприклад, технологічним прогресом, природоохоронними заходами тощо.

За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові інвестиції - це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції в короткострокові депозитні вкла­ди, державні та корпоративні облігації із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, іннова­ційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року тощо.

За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні осо­би або юридичні особи недержавної форми власності, державні - державні та місцеві органи влади, державні підприємства, установи з бюджетних фо­ндів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - інве­стиції реалізовані спільно приватними та державними вітчизняними й іноземними суб'єктами інвестиційної діяльності.

Стосовно підприємства-інвестора виділяють внутрішні і зовнішні. Внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу в розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора. Зовнішні інвестиції являють собою вкладення капіталу в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, що імітуються іншими суб'єктами господарювання. [8]

За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвес­тиції, які здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а за необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприєм­ницької або дослідницької мети (табл. 1)

Таблиця 1.1 Класифікація інвестицій за додатковими ознаками

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. У сучасних умовах господарювання  дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.  [13]        

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:
     -   обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу  включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності  фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

-         інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед  створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування;   

-         інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для  раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;

-         інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою  чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

Можна зробити висновок, що у процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами:

-         по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми;

-         по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі;

-         по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і можливістю залучення позикових ресурсів. [5]
1.3. Методика оцінки ефективності інвестиційних проектів

У практиці господарювання розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капіталовкладень. Абсолютна ефективність характеризує загальну віддачу капітальних витрат на підприємстві за певний період. Порівняльна ефективність капіталовкладень визначається тоді, коли необхідно з декількох варіантів капіталовкладень обрати найкращій.

Для оцінки абсолютної ефективності використовують показники:

1. Коефіцієнт економічної ефективності (К), який розраховується:

                                                                        (1.1)

де ΔП – приріст прибутку(зниження собівартості);

ΣКВ – кошторисна вартість проекту.

Розрахункові значення коефіцієнту (К) порівнюються з нормативним коефіцієнтом (Кн). Для визнання проекту капіталовкладень доцільним необхідно, щоб К>Кн.

2. Термін окупності (Т).

                                                                        (1.2)

              3. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу (Кконц) показує частку позичених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства:

Кконц =                 (1.3)

Визначальною метою і мотивацією інвестування є отримання прибутку. Його економічна природа, закономірності створення і розподілу обумовлюють важливість цього показника як у всій економічній ринковій системі, так і в інвестиційній складовій. Рівень прибутку дозволяє встановити ступінь відповідності результатів здійснення інвестиції цілям й інтересам учасників проекту, які вступають в економічні відносини. Сутність прибутку як співвідношення результатів і витрат дозволяє виконувати важливі функції, серед яких характеристика узагальнюючого результату, можливостей відтворення, стимулювання. Це обумовлює його використання для формування оцінок рівня економічної ефективності інвестицій. Прибуток виступає в якості базового параметру, який свідчить про прийнятність для інвестора розміру перевищення сукупних результатів над витратами.[11]

Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш важливих етапів у процесі керування реальними інвестиціями; від того, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність ухвалення остаточного рішення про прийнятність конкретного інвестиційного проекту для підприємницької фірми. Цінність результатів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів залежить, по-перше, від повноти і вірогідності  вихідних даних і, по-друге, від коректності методів, використовуваних при їхній обробці й аналізі.

              Методи, використовувані в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи: а) засновані на дисконтованих оцінках; б) засновані на облікових оцінках.

Метод чистої дисконтованної вартості

Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (ІC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом  прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів  розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він  хоче чи може мати на капітал, що їм інвестується.