Передумови втручання держави в ругулювання монополій

 До проблеми ролі  монополій у ринкових відносинах  зверталося багато економістів,  серед них англійський економіст  Ф. Еджуорт. У своїй праці  «Чиста теорія монополії» (1897) він  пише про негативний вплив  монополії на конкуренцію та ціноутворення. Та найголовнішим його висновком був той, що монополія з часом призведе до знищення механізмів саморегулювання.

У 20—30-х рр. у межах  неокласичного підходу формується напрямок дослідження, який ревізує  класичну ринкову концепцію. Він  базується на тезі, що умови реалізації механізмів саморегулювання, в основу яких покладено цінову конкуренцію, змінились, тому виникає необхідність у створенні макроекономічної теорії, яка б відображала нові тенденції.

 Якщо Маршалл обмежувався  характеристикою недоліків ринків, то його послідовники писали про зміну умов і характеру ринкової конкуренції, про поділ ринків на ряд відособлених. Критики теорії Маршалла зазначали, що від аналізу вільної конкуренції слід перейти до аналізу конкуренції за умов монополії.

За це завдання взялися  два молоді економісти — англійка Дж. Робінсон (1903—1983) і американець  Е. Чемберлін. Робінсон 1933 р. опублікувала книжку під назвою «Економічна теорія недосконалої конкуренції», і того самого року вийшла у світ праця  Чемберліна «Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості». Обидва економісти розробляли практично ту саму проблему, щоправда, трохи з різних позицій, але дійшли близьких за змістом і значенням висновків.

  Вони переглянули  теоретичне уявлення про механізм функціонування ринку й розвитку суспільної економіки, механізм формування витрат і цін, закономірності взаємодії попиту і пропозиції та обґрунтували можливість досягнення економічної рівноваги через дію ринкових механізмів на підставі положення, що монополія не заперечує конкурентної боротьби, а лише передбачає зміну її форм.

 Основна різниця  полягає в тім, що Робінсон  у своїй праці розглядає монополію  (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну  увагу монополії продукту (товару).

 Виходячи з цього,  Дж. Робінсон формулює теорію  недосконалої конкуренції, згідно  з якою монополія впливає лише  на ринкове співвідношення попиту  і пропозиції, створює можливість  впливу на ціни з метою регулювання  рівноваги, але не в силі  зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

 І теорія недосконалої  конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги.

 Поряд із традиційними  теоріями конкуренції за умов  монополії виникають і інші, які  розглядають монополістичну конкуренцію  як явище неринкового порядку.  Їхні автори вважають, що монополізація  виробництва сприяє динамічному  розвитку суспільства, оскільки виникає конкуренція нового типу, яка проникає у всі сфери суспільного життя. Такою є наприклад теорія ефективної конкуренції Й. Шумпетера.

 Сучасне трактування  конкуренції за умов монополізації  виробництва ввібрало всі попередні  досягнення таких теоретиків, як Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, П. Самуельсон, а також інституціональну за своєю суттю теорію врівноважуючих сил Дж. Гелбрейта.[17]

Існує декілька основних теоретичних концепції монополії:

1. Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Дж. Робінсон ставить  собі за мету довести, що конкуренція  за умов монополізації виробництва  видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести  це, Робінсон користується прийомами  неокласичної школи, її основоположними  категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

 Вона виходить із  того, що категорія досконалої  конкуренції є абстрактною моделлю,  яка ідеалізує реальне становище  на ринку, але має важливе  значення для розуміння принципів  ринкової поведінки фірми.

 Її увагу привертають  інші ринкові ситуації: чиста  монополія, монопсонія, олігополія  та зв’язані з ними форми  монополізації ринку. Їхню природу  Робінсон виводить із відношення  економічних агентів до факторів  виробництва та диференціації  товарного світу.

 Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних самостійних виробників; що об’єктивними є процеси концентрації, корпоратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що монополії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Робінсон цікавлять закономірності формування ціни, прибутку й заробітної плати за цих умов порівняно з умовами досконалої конкуренції.

 Чисту (абсолютну)  монополію вона визначає, як володіння  продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (один продавець — багато покупців). Відтак фактично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкуренції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції: дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару.

 Існує ще один  суттєвий чинник, що обмежує владу  монополіста на ринку, — це  спадання попиту зі зростанням  ціни, а отже, зменшення обсягів  збуту.

 Тому чиста монополія,  на думку Робінсон, — це швидше  теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна, як і досконала конкуренція.

 Дж. Робінсон указує  також на те, що монополія не  обов’язково зв’язана з виробництвом  і власністю на окремий вид  товару. Виробники однорідних, але  неоднакових за характеристиками  товарів стають монополістами. Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один покупець — багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон показує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання  зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). На думку Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, змушений замінювати цей фактор іншим — матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася  антимонополістичної позиції, виступала  проти засилля монополій. Вона вважала  за необхідне антимонопольне втручання держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.

2."Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка  домоглась  деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У  зв'язку з цим фірма починає  мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своєрідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін  ставить по-новому. На відміну від  неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто,  ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.[8]

3. Неокласична  теорія

У неокласичній теорії остаточно  утвердилося домінування ординалістичної  теорії корисності. Англійський економіст  Джон Річард Хікс (1904-1989) у праці "Вартість і капітал" (1939) запропонував будувати криві байдужості на основі переваги (преференції) одного товару над іншим, а не на основі суб'єктивних оцінок корисності блага. Факт зменшення граничної корисності характеризував як відмову від певного товару на користь іншого. Замінив поняття граничної корисності на граничну норму заміщення одного блага іншим, принцип спадної граничної корисності блага принципом спадної граничної норми заміщення одного блага іншим. Учений писав, що економічна наука має досліджувати, які фактори і як впливають на зміну споживчих переваг. Використовуючи ідеї українського вченого Є. Слуцького, досліджував, як змінюється поведінка споживача за умови зміни його доходів і цін на товари. Було виокремлено дві функції попиту на товар: ефект заміщення (пояснює залежність попиту на товари від зміни ціни за умови, що доходи споживача не змінюються) та ефект доходу (пояснює пряму залежність попиту від збільшення або зменшення доходів споживача). Аналіз ефекту доходу був новим моментом у неокласичній теорії.

4. "Двічі  зламана крива ціна - збут"—Е. Гутенберг

Окрема фірма має  можливість здійснювати автономну  цінову політику лише в рамках дуже обмеженого інтервалу . Поза ним фірма  потрапляє у ситуацію, дуже близьку  до досконалої конкуренції.

Наявність "монополістичного відрізка" кривої попиту відбиває намагання  монополістичного конкурента створити продукт, що має відчутні відмінності  від продуктів фірм-конкурентів. Положення "монополістичного відрізка" залежить від середнього рівня цін на товари даної групи: якщо останній знижується, то відрізок зміщується вниз, отже, стає для окремої фірми все менш досяжним. Умовою досягнення максимуму прибутку є рівність граничної виручки та граничних витрат.[17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ МОНОПОЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ РИНКІВ

           2.1   Передумови втручання держави  в ругулювання монополій

Як відомо, держава  має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі  на  монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари і послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

У такій ситуації без  державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки — і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням. [18]

Адже будь-яка монополія  має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій.