Передумови втручання держави в ругулювання монополій

Головні причини збоїв  у ринковому механізмі можна  об`єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.

Зовнішні економічні ефекти – це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва, які платять за товар. Неконтрольований ринковий механізм може призвести до неефективного виробництва, коли фірма використовує такі дефіцитні ресурси, як повітря чи вода, не відшкодовуючи витрат на їх очищення.

Існує низка суспільно  необхідних напрямків діяльності, де лише держава може виступати суб’єктом  господарювання. Це – будівництво  доріг, розвиток науки, освіти, охорони  здоров`я, підтримання обороноздатності, внутрішнього порядку тощо. Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільства незалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим.

Факти неподільності. В  умовах ринку економічно і соціально  не завжди доцільно, щоб у певних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягів підприємств. Якщо ж потужності у суспільстві доцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають факти неподільності. Інакше кажучи, якщо економічно доцільно, щоб попит на певний товар чи в певній потребі задовольняв один виробник, виникає «природна монополія».

Є випадки, коли деякі  люди зберігають власність на ідеї, технологію, що породжує асиметрію  у розподілі інформації або  монополію. В результаті, з одного боку, можливе  зменшення обсягів виробництва, погіршення якості та підвищення цін, а з іншого – вихід на ринок цієї продукції конкурентів із загальноекономічної точки зору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким підприємствам надаються субсидії у вигляді компенсацій збиткових послуг або через необхідність задоволення якихось інших національних інтересів.

За таких умов, щоб  запобігти зловживанням з боку монополістів, потрібне державне втручання, а саме:

• державний контроль на відповідному ринку приватних підприємств (він стосується ціни, прибутку, якості та умов постачання);
• одержавлення, тобто перетворення таких підприємств на державні.

Монополізм або недосконала  конкуренція спотворює ринок, призводить до того, що ціни зростають при штучному зменшенні обсягів виробництва, а монополії при цьому одержують  надприбуток. У зв’язку з цим потрібне втручання уряду з метою зменшення впливу монополії, що здійснюється ліквідацією монополії або її регулюванням.

Основні важелі регулювання монополій в Україні

 Всю систему державного  регулювання поводження суб'єктів  господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, та суб'єктів природних монополій можна розглядати в трьох напрямах:

- попередження монополізації  ринків і обмеження конкуренції,  а також створення монопольних  утворень стосовно перших суб'єктів,  максимального скорочення сфер діяльності суб'єктів природних монополій і недопущення монополізації суміжних ринків;

- встановлення правил  поведінки існуючих або монопольних  структур, що створюються чи діють  на відповідних товарних ринках;

- визначення відповідних заходів державного впливу у відповідь на зроблене правопорушення: у першу чергу, зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктами господарювання, що займають як монопольне (домінуюче) становище на ринку, так і монополій, що є суб'єктами природних монополій, а також інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольно-конкурентного законодавства) і законодавства про природні монополії.[22]

Державне регулювання  діяльності суб'єктів природних  монополій здійснюється за декількома найбільш значимими напрямами, установленими законом "Про природні монополії": ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів (послуг), що виробляються (реалізовуються) суб'єктами природних монополій, а також інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством (наприклад, за допомогою введення системи ліцензування діяльності в сферах природних монополій та на суміжних ринках). Головною метою державного регулювання є недопущення протиправного поводження цих суб'єктів на товарних ринках, підтримка конкуренції на суміжних ринках і забезпечення стабільного, що відповідає інтересам усього суспільства і держави, функціонування суб'єктів природних монополій.[13]

 Цінова політики  в сфері монополістичної діяльності  повинна підкорятися як загальним  приписам законодавства про ціни  та ціноутворення, так і спеціальним  нормативно-правовим актам. Регулювання  цін на продукцію монопольних  утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом введення обов'язкового декларування зміни цін.

Застосування охоронно-правових засобів захисту, у тому числі мір юридичної відповідальності, до суб'єктів господарювання, що порушують антимонопольно-конкурентне законодавство, зокрема тих, що зловживають монопольним (домінуючим) становищем, повинне також розглядатися як корегування поведінки, яка вийшла за рамки дозволеного. При цьому монопольна структура може продовжувати свою законну діяльність, якщо не була застосована така санкція, як примусовий поділ. Тому застосовувані міри юридичної відповідальності до суб'єктів, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, або є суб'єктами природних монополій, також є мірами, здійснюваними в рамках загального контролю за діяльністю монополістів.

 Безумовно, не всі  задачі, визначені в конкурентній  політиці держави, вирішені сьогодні, вони вимагають подальшої доробки і відповідної правової регламентації. Хотілося б, щоб держава визначилася більш детально з регулюванням діяльності суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище, в єдиному законодавчому акті.

Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:

   • демонополізація  монопольних утворень;

   • регулювання  діяльності суб’єктів природних  монополій;

   • контроль  за ціновою політикою монополістів;

   • попередження, припинення та усунення порушень  законодавства.

Демонополізація економіки  — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації  ринків.

 В Україні демонополізацію  було запроваджено з метою  формування і розвитку конкурентного  середовища, яке забезпечувало б  ефективне використання суспільних  ресурсів, вільний вступ на ринок  для підприємців, свободу споживачів  у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

 Першочерговими завданнями  під час демонополізації економіки  України були:

   • збільшення  кількості господарюючих суб’єктів,  які конкурують на ринках;

   • зниження  рівня монополізації та розвиток  конкуренції на ринку;

   • захист інтересів  підприємців та споживачів від  діяльності монопольних утворень;

   • створення  структури горизонтальних ринкових  зв’язків між господарюючими  суб’єктами для забезпечення  саморегулюючих механізмів розвитку  економіки;

  • зменшення залежності господарюючих суб’єктів від державних управлінських структур;

   • адаптація  управлінських кадрів державних  підприємств та об’єднань до  роботи в нових умовах.

2.2   Аналіз  монополізму Українських ринків

Рівень монополізації  ринку - сукупна частка монопольних утворень на ринку.

На сьогодні монополістами  в Україні є: «Нафтогаз України», «Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо .

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в  умовах динамічного розвитку НТП  з’являються нові прогресивні технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-конкурентів та створенню нових підприємств.

Сьoгодні до природних  монополій відносять електромережи, трубопровідний транспорт, гірничодобувні підприємства унікальних родовищ корисних копалин (нафта, газ, вугілля та ін.), комунальні підприємства .

В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить  на послуги зв’язку і житлово-комунальної  сфери, ще 10% - на обсяг виробництва  «Нафтогаз України» . Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі.

 «Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному (вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо)  ринках.

За даними Антимонопольного комітету можна виділити найбільш монополізовані галузі України.

     1. Паливно-енергетичний  комплекс належить до найважливіших  стратегічних галузей національної  економіки. Разом із тим, на  його ринках існують об’єктивні передумови для порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

     2. Також спостерігається  монопольне становище на ринку  реалізації світлих нафтопродуктів. Сюди можна віднести ТОВ „Оптіма  Трейд” та ВАТ „Укрнафта”, які  займали монопольне становище на ринках роздрібної торгівлі бензином та дизельним пальним.

     3. Ринок послуг із  реалізації авіаційного пального. На цьому ринку існують такі  підприємства – монополісти:  АТ “Укртатнафта” (м. Кременчук,  Полтавська обл.), ЗАТ “Спільне  українсько-голландське підприємство “КРЕБО” (м. Кременчук, Полтавська обл.).

     4. Вугільна галузь. У  2009 році була прийнята постанова  “Про особливості закупівлі вугілля  кам’яного”, яка надала статус  єдиного продавця вугілля для  потреб металургійного комплексу, коксохімічної промисловості  підприємству ДП „Вугілля України”. А це фактично усуває конкуренцію на ринку вугілля.

     5. Окрема проблема  – це діяльність суб’єктів  природних монополій. Сьогодні  в Україні налічується 10 загальнодержавних  і понад 2300 регіональних природно монопольних ринків.

Антимонопольний комітет України  визначив десять суб'єктів природних  монополій: Національна енергетична  компанія Укренерго, Державна адміністрація  залізничного транспорту України (Укрзалізниця), НАК Нафтогаз України в особі ВАТ Укртранснафта, НАК Нафтогаз в особі дочірньої компанії Укртрансгаз, українське державне підприємство Укрхімтрансаміак, Украерорух, ВАТ Одеський припортовий завод, Укрпошта,  ВАТ Укртелеком.

Рівень монополізації  основних галузей економіки (розрахований як частка всіх суб’єктів господарювання, що діють на монополізованих ринках, в обсязі реалізованої продукції галузі) на початок 2011 року порівняно з 2010 роком зменшився у 29 галузях. Зокрема, позитивні тенденції спостерігалися на ринках металевих руд, харчової та хімічної промисловості, металургії, коксу, паперу тощо. При цьому у 14 галузях все ж таки спостерігалося  зростання рівня монополізації. Це галузі будівництва, роздрібної торгівлі побутовими товарами, торгівлі транспортними засобами та їх ремонту, оброблення відходів тощо.

Всього за рік частка ринків з конкурентною структурою зменшилася на 6%. Частка ж ринків «чистої монополії» збільшилася на 2%, а ринків з ознаками домінування - на 8%.

Рис. 1. Структурні передумови конкуренції в економіці України

на початок 2011 року

Оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці  дозволяє співвідношення сукупних часток підприємств, що діють на ринках з  різними структурними передумовами конкуренції, у загальному обсязі реалізованої продукції. На початок 2011 року на ринках, де структурні передумови конкуренції повністю відсутні, – реалізувалося 7,2 відсотка продукції (8,5 відсотка – на початок 2010 року), на ринках з домінуванням однієї фірми – 27,6 відсотка (30,7 відсотка – на початок 2010 року), на олігопольних ринках – 15,4 відсотка продукції (12,5 – на початок 2010 року). Водночас 49,8 відсотка продукції (48,3 відсотка – на початок 2010 року) реалізується суб’єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні.

Рис. 2. Динаміка структурних передумов конкуренції в економіці України на початок 2011 року порівняно з початком 2010 року, %

Динаміка структурних  передумов конкуренції свідчить, що частка підприємств, які діють  на ринках з конкурентною структурою, в обсязі реалізації збільшилась  у 2010 році на 1,5 відсотка, на ринках з «жорсткою олігополією» – на 2,9 відсотка. При цьому частка ринків «чистої» монополії зменшилась на 1,3 відсотка, та частка ринків з ознаками домінування – на 3,1 відсотка.

Найбільш монополізованими залишаються окремі галузі паливно-енергетичного комплексу, галузі транспорту та зв’язку, житлово-комунального господарства. Насамперед, мова йде про сфери природних монополій. Найбільш конкурентними є ринки торгівлі і посередницьких послуг (82,0 відсотки від загального обсягу реалізації продукції у галузі) та агропромислового комплексу (68,1 відсотка від загального обсягу реалізації продукції у галузі).

ЖКГ теж є  представниками монополій , які розвиваються за законами конкурентного господарства. Характерною  особливістю ЖКГ є те,що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури. Друга особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст, готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства тощо. Внаслідок функціонування і розвитку окремих підгалузей житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії.