Податок як інструмент бюджетного регулюванн

     Рис. 2.7. Структура надходжень акцизного податку до державного бюджету за 2009-2010 роки [35; ст.76]

     Частка  митних надходжень протягом 2007-2009 років  поступово знижувалась - у 2008 році на 0,7 %, склавши 5,2 %, та на 2, 3 % у 2009 році, склавши 2,9 %. Хоча у 2008 році приріст надходжень мита склав 2,2 млрд. грн. або на 22,7 %, проте частка у структурі доходів бюджету знизилась через значно вищі прирости надходжень інших непрямих податків. В розрізі митних надходжень ввізне мито займає більшу частку у структурі доходів Державного бюджету України, аніж вивізне. Частка ввізного мита у структурі доходів бюджету за 2007-2009 роки знижувалась: на 0,6 % у 2008 році, склавши 5,2 % та у 2009 році суттєво зменшилась на 2,3 %, склавши 2,8%. При цьому, абсолютна величина ввізного мита суттєво зросла у 2008 році на 24,4 % або на 2,3 млрд. грн., а у 2009 році знизилась майже наполовину - на 47 % або 5,6 млрд. грн., склавши 6,3 млрд. грн. Частка вивізного мита у структурі доходів Державного бюджету України за 2007-2009 роки була зовсім незначною – на рівні 0,1 % із незначним підвищенням у 2008 році та незначним зниження у 2009 році. Абсолютна величина вивізного мита, на відміну від усіх непрямих податків, у 2008 році суттєво знизилась на 32,9 % або на 96,9 млн. грн., а у 2009 році значно зросла на 43,9 % або на 86,7 млн. грн.

     Таким чином, непряме оподаткування відіграє важливу роль у Державному та Зведеному  бюджетах України, передусім у Державному, формуючи половину його доходів за досліджувані 2007-2009 роки. Однак, найбільшим бюджетоутворюючим податком серед непрямих податків є податок на додану вартість. Причому, стрімке зростання доходів державного бюджету у 2008 році відбулось, насамперед, саме за рахунок збільшення надходжень непрямих податків, тоді як спад у 2009 році, був спричинений переважно зниженням надходжень прямих податків, на противагу непрямим податкам, які не зазнали такого суттєвого зниження, що свідчить про більш стійкі надходження непрямих податків [23; ст. 321].

     Дослідивши  роль непрямих податків у формуванні доходів Зведеного та Державного бюджетів України, а також вплив  зміни непрямих податкових надходжень на величину доходів цих бюджетів, варто дослідити детальніше надходження  непрямих податків в Україні. Спершу, розглянемо структуру надходжень непрямих податків протягом 2007-2009 років (рис. 2.8) [5; ст.153]. 

     Рис. 2.8. Структура непрямих податкових надходжень в Україні за 2008-2010 роки

     Як  бачимо, надходження податку на додану вартість є найбільш домінуючими серед надходжень непрямих податків за 2008-2010 роки, частка яких була на рівні 74% у структурі надходжень непрямих податків, за винятком 2009 року, коли вона склала майже 79 %, тобто підвищившись на 5 %, в той час, коли частки акцизного збору та мита знизились на 2 %, склавши 11 і 10 % відповідно. У 2010 році структура надходжень непрямих податків суттєво змінюється, адже, окрім того, що частка надходжень податку на додану вартість знизилась до рівня 2008 року, склавши 74 %, разом з тим, стрімко зростає питома вага надходжень акцизного збору до 20 % та суттєво зменшується частка митних надходжень до 6 % у структурі надходжень непрямих податків.

     Отже, найбільшими надходженнями серед  непрямих податків є надходження  податку на додану вартість, що стрімко  зросли у 2009 році порівняно з минулим роком більш, ніж на половину – на 32,7 млрд. грн. або 55,1 % та дещо знизились у 2010 році на 7,5 млрд. грн. або 8,1%.

     Відтак, розглянемо структуру та динаміку надходжень іншого непрямого податку в Україні - акцизного податку. Надходження  акцизного збору 2009 року були сформовані надходженнями від акцизного збору з вироблених в Україні товарів на 84 % та акцизного збору з ввезених на територію України товарів на 16 %. Тому, спершу розглянемо детально структуру надходжень акцизного збору з вироблених в Україні товарів у 2009 році.

     Отже, майже половина надходжень акцизного  збору із вироблених в Україні  товарів (47,4 %) у 2009 році сформована акцизним збором від тютюнових виробів. Далі найбільш бюджетоутворюючими акцизами були акцизи з нафтопродуктів (22,5%) та з лікеро-горілчаних виробів (21,4 %).          Слід розглянути структуру надходжень акцизного збору із ввезених в Україну товарів за групами підакцизних товарів у 2009 році (рис. 2.9) [28; ст.68].

     Рис. 2.9. Структура надходжень акцизного збору із ввезених в Україну товарів у 2009 році

     Далі  розглядатимемо динаміку та структуру  надходження мита за 2007-2009 роки в  розрізі ввізного та вивізного мита. У 2009 році надходження мита були сформовані на 96 % ввізним (імпортним) митом та на 4 % - вивізним (експортним). Отже, спершу детально дослідимо надходження ввізного мита (табл. 2.3) [15; ст.87].

     Таблиця 2.3

     Динаміка  складу та структури ввізного мита в Україні за 2008-2010 роки

     Наразі  дослідимо динаміку надходжень вивізного мита в Україні протягом 2008-2010 років (табл. 2.4).

     Таблиця 2.4

     Динаміка  надходжень вивізного мита в Україні за 2007-2009 роки

     Таким чином, сукупні надходження вивізного  мита протягом досліджуваних років мали змінний характер: у 2009 році значно знизились на 32,9 % або 97 млн. грн., що за даними Митної служби України, відбулось через зменшення фізичних обсягів вивезення насіння олійних культур у понад 4 рази, що спричинило зниження вивізного мита на насіння і плоди олійних рослин на 72,2 % або 78 млн. грн. та природного газу майже у 2 рази, що знизило надходження вивізного мита на інші енергетичні матеріали на 39,3 % або 11 млн. грн. Проте, у 2009 році надходження вивізного мита стрімко збільшились на 43,9 % або 87 млн. грн. завдяки різкому зростанню вивізного мита на насіння і плоди олійних рослин більш, ніж у 4 рази - на 492 % або 147 млн. грн., тоді як надходження інших вивізних мит суттєво знизились: на відходи та брухт чорних металів на 38 % або 48 млн. грн., на інші енергетичні матеріали на 23,2 % або 4 млн. грн. та на інші товари на 34,8 % або 9 млн. грн.

     Підсумовуючи  дослідження динаміки та структури  непрямих податків протягом 2008-2010 років слід відмітити такі тенденції: найбільші надходження серед непрямих податків приносить податок на додану вартість, що у структурі надходжень непрямих податків в середньому займав 76 %; у 2009 році зросли надходження від усіх непрямих податків, проте найбільшого зросту серед них набув податок на додану вартість; останнього досліджуваного року надходження непрямих податків дещо знижуються через помітне зменшення податку на додану вартість та різке зниження митних надходжень, натомість надходження акцизного збору стрімко зросли, як за виробленими товарами, так і за ввезеними товарами завдяки підвищенню ставок цього податку. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ 
 

     3.1. Зарубіжний досвід здійснення бюджетного регулювання

     На  сучасному етапі державний бюджет зарубіжних країн базується на балансовому  методі, згідно з яким видатки дорівнюють доходам. Структура державного бюджету  має свої особливості в кожній країні наприклад, державний бюджет в Англії включає дві частини: консолідований фонд, по якому проходять поточні доходи і видатки та національний фонд позичок, по якому показуються видатки по капітальних вкладеннях.

     У цілому бюджет сучасних зарубіжних країн  виконує такі функції:

перерозподіл національного доходу;  державне регулювання і стимулювання економіки;  фінансове забезпечення соціальної політики; контроль за утворенням і використанням централізованого фонду державних коштів [31; ст. 186].

     У західних країнах при поданні  річного бюджету в законодавчі органи, мають бути обнародувані також макроекономічні і мікроекономічні оцінки та припущення. Так, у США та Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців та підприємців) [31; ст. 272].

     У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває  сили науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х  років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Growth Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у cфері фіскальної політики, яке має на меті також сприяти підвищенню бюджетному механізму економічного зростання завдяки зростанню контролю за виконанням стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки та прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).

     Створення політично стабільного суспільства  та стійко зростаючої національної економіки  неможливо без вирішення проблем  вирівнювання міжрегіональних розходжень, подолання кризових явищ і відставання  в розвитку окремих територій. Накопичений світовий досвід застосування з цією метою бюджетних механізмів може виявитися корисним і для України. Основними причинами нерівномірного розвитку й економічної відсталості окремих регіонів служать: тривалі циклічні кризи надвиробництва, ламання виробничої й господарської структур, низький рівень галузевої диверсифікованості й залежність від зовнішніх ринків, у тому числі зарубіжних, невідповідність факторів виробництва вимогам сучасного науково-технічного розвитку, несприятливі природні й кліматичні умови, екологічні катастрофи й стихійні лиха, історичні й соціокультурні особливості, пов’язані, зокрема, з концентрацією корінного населення, несприятливі демографічні тенденції.

     Найважливішим елементом нормативнорозрахункових  методів служать міжбюджетні трансферти. Відповідно до визначення, прийнятого в міжнародній практиці (яке використовується, зокрема, Постійним комітетом Ради Європи по справах регіональних і місцевих органів влади), трансферти (гранти) – це надходження фінансових засобів з бюджетів одного рівня в бюджети іншого, крім надходжень, виражених у формі спільних (часткових) податків і звичайних позичок. Як приклад виділення частини загального трансферного фонду для надання підтримки “проблемним” територіям може служити досвід Японії, де у формулі трансферту, який вирівнює, робиться спроба максимально враховувати об’єктивні бюджетні потреби територій [34; ст. 56]. Трансферт, що вирівнює, одержує більшість японських префектур і муніципалітетів. Його величина визначається різницею між розрахунковими величинами їх бюджетних потреб і податкового потенціалу. Максимальне наближення до реальних об’єктивних потреб територій досягається шляхом складання модельних бюджетів (окремо для префектури й муніципалітету) та їх наступного коректування за допомогою коефіцієнтів модифікації, які відображають економічну, соціальну, природно-кліматичну і також інституціональну специфіку регіонального розвитку. Для розрахунку величини трансферту, який вирівнює, більшість країн застосовує менш складні математичні конструкції.

     Стимулювати економічний розвиток регіонів можливо  шляхом вивчення та розповсюдження зарубіжного  досвіду застосування моделей фіскального  федералізму. Загальна ідея фіскального федералізму полягає у фінансуванні витрат адміністративно-територіальних одиниць за рахунок власних ресурсів. В цьому випадку необхідно надати можливість на регіональному рівні формувати перелік та розмір місцевих податків, які забезпечать бажаний рівень соціально-економічного розвитку відповідного регіону. Безперечно, неефективна діяльність регіональної влади може привести до збільшення розбіжностей у соціально-економічному розвитку регіонів. Але позитивний досвід регіонів, які зможуть використати надані можливості для забезпечення суттєвих зрушень у якості життя населення, приведе до активізації діяльності влади, бізнесу, громадськості усіх регіонів заради поліпшення умов свого життя. Слід відзначити, що в США саме у період бюджетного дефіциту та економічного спаду акцентували увагу на забезпеченні фінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків, які тепер складають майже 88,6% доходів місцевих бюджетів[26;ст. 78].