Потреби, їх суть та класифікація. Закон зростання потреб

 Сукупність суспільних  потреб можна розглядати під  різним кутом зору. Наприклад,  професор А.С.Гальчинський виділяє  економічні та неекономічні, виробничі  та невиробничі потреби. На  його думку, структура економічних  (особистих) потреб складається із фізичних, інтелектуальних та соціальних потреб.[15]

Якщо в 1990 СРСР харчувався в основному м'ясом власного виробництва (20.006 тис. тонн проти 1.298 тис. тонн імпорту, тобто 6%), то в 2002 виробляється 4.690 тис. тонн, імпорт - 2.668 тис. тонн, тобто36%. Це говорить про руйнування свого сільського господарства й закупівлях низькоякісного мороженого м'яса (типу окороків Буша), які без нестатку не закуповує жодна поважаюча себе країна миру.

 Громадяни СРСР  мали підстави бути незадоволеними системою розподілу продуктів харчування (перебої в постачанні, черзі, нерівномірність у поставках деяких продуктів по регіонах та ін.). Крім того, після досягнення рівня харчування, що задовольняє базові потреби людини, у суспільстві виникли нові вимоги - до розмаїтості продуктів, їхній розфасовці, упакуванню й т.д.

 Однак сприйняття  цих недоліків багато в чому  залежало від ідеологічного тиску.  Наприклад, в 1989 р. молока й  молочних продуктів у середньому  по СРСР споживали 363 кг у  рік на людину, що є винятково високим показником (у США в той рік - 263 кг), але при опитуваннях 44% опитаних жителів СРСР відповіли, що споживають молока недостатньо. Більше того, у Вірменії, де велася особливо сильна антирадянська пропаганда, невдоволено своїм рівнем споживання молока й молочних продуктів було 62% населення. А тим часом їхнє споживання становило у Вірменії в 1989 р. 480 кг на людину. І самий красномовний випадок - цукор. Його споживання становило в СРСР 47,2 кг у рік на людину (у США - 28 кг), але 52% опитаних уважали, що споживають занадто мало цукру (а в Грузії незадоволених було навіть 67%).

 Отже, економічні інтереси  і потреби — рушійні сили  соціально-економічного розвитку.[4]

 Економічний інтерес  — це реальний, зумовлений відносинами  власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

 Економічні потреби  — це ставлення людей до  економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

 Кожний крок у  розвитку суспільства — це  одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

 Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.[12]

 Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише  створюють умови для задоволення  потреб, які склалися, а й стають  ґрунтом для виникнення нових  потреб. Зростання маси і різноманітності  споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Виробництво як визначальний чинник формування потреб і засіб їх задоволення

 

Взаємозв'язок потреб і  виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

 Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

 Гуманізація виробництва,  властива постіндустріальному суспільству,  зумовлює підсилення взаємовпливу  потреб і виробництва, адже  вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.[17]

 Це означає, з  одного боку, що процес праці  повинен забезпечити задоволення  потреб у творчій праці, інтелектуальній,  відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

 З другого боку, розвиток змісту і характеру  праці та виробництва обумовлює  розвиток, збагачення потреб, створює  людину, що здатна працювати по-новому  і сприймати нові продукти  виробництва.

 Як вже зазначалося,  потреби є безмежними за своєю  суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.[3]

 Безмежність потреб  обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так  і розвитком виробництва, яке  в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без дії реклами ми купували.

 Отже, якщо розглядати  систему потреб у цілому, досліджувати  зміни, що в ній відбуваються  протягом тривалого часу, тобто  досліджувати розвиток системи  потреб, то останні постають перед  нами, по-перше, як безмежні і,  по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.[27]

 Аналіз взаємодії  потреб і попиту здійснили  представники теоретичної течії,  що має назву маржиналізм [marginal - граничний). Зародилась вона в  другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

 Маржиналісти розробили  теорію споживацької поведінки,  сутність якої полягає ось  у чому:

1. В умовах стабільної  економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї  мети, покупець виключно суб'єктивно  оцінює нагальність тієї чи  іншої потреби, інтенсивність  її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних  оцінок використовують явище  спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

 Правило, за яким  можна оптимізувати задоволення  потреб, полягає в такому розподілі  грошового доходу споживача, при  якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

 Тому споживач придбає  першу пляшку молока, що має  для нього найбільшу граничну  корисність, а також другу пляшку молока і бу-ханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.

 Отже, через виведення  закону спадної граничної корисності  намагаються пояснити, чому споживачі  купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб’єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.[14]

 У чому ж полягає  дійсне практичне значення вивчення  потреб?

1. Глибоке дослідження  потреб, визначення ієрархії їх  широко

використовується в  менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б - якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В - якщо йому запропонувати відповідальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.

2. Потреби є вихідним  пунктом розробки національної  економічної, соціальної і науково-технічної  політики розвинутих країн. Так,  суспільні потреби є основою  для прийняття рішень у найважливішій  для розвитку виробництва структурно-інвестиційній  сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 - породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

 Виробництво в умовах  адміністративно-командної системи ґрунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було ґрунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на певному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.

 У кінцевому підсумку  виробництво в умовах адміністративно-командної  системи задовольняло суспільні  потреби, проте воно задовольняло:

1) лише вузьке коло  потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася;

2) лише уніфіковані  потреби, адже тільки останні,  розраховані на забезпечення  лише необхідних потреб пересічної  людини, можуть бути закладені  в централізований директивний план.

 Таким чином, виробництво  в умовах адміністративно-командної  системи гальмувало розвиток  широкого спектру потреб, обумовлювало  обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені  потреби стримували розвиток  виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

 Наслідком низького  рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.[8]

 Наприклад, в Україні  головний інтерес суспільства  полягає в здійсненні ринкових  реформ, що є передумовою подальшого  економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".