Потреби, їх суть та класифікація. Закон зростання потреб

 Такі загальні теоретичні  основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

 Наукове обгрунтування економічних потреб дозволяє обґрунтувати показники розвину тості соціальної сфери, рівня реальних доходів, умов праці та побуту, рівнів професійної підготовки та освіти І різних соціальних груп населення.

 Структура економіки  України на сучасному етапі  значною мірою зорієнтована на  низькі потреби. Рівень споживання  у більшості населення є настільки  низьким, що не забезпечує відтворення  навіть тих потреб, які були сформульовані і задовольнялися раніше.

 Все це завдає  шкоди і людині, і виробництву,  і суспільству в цілому.[16]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Потреби і споживання. Корисність продукту

 

Термін корисність економісти використовують для позначення того стану задоволення або насолоди, який отримують люди від споживання товарів або послуг. Вперше цей термін ввів англійський філософ і соціолог І.Бентам (1748-1832), який вважав, що такі слова, як задоволення, задоволеність або щастя дуже маловиразні для того, щоб передати усю силу його власного бачення максимального блаженства.

Справа в тому, що І.Бентам вивчаючи англійське законодавство, став його противником  і захопився ідеєю його реформування за принципом "найбільше благо  для найбільшого числа". Ним  був організований суспільний рух утилітаризм, який мав сприяти розповсюдженню цієї ідеї. Через сторіччя термін "корисність" втратив свою містичну окрасу, яку він мав для І. Бентама та його однодумців, але економісти продовжують його використовувати для позначення мети, яку переслідують споживачі, коли вибирають товари і послуги для свого користування.

 Таким чином, корисність є метою споживання. Але корисність поняття індивідуальне - суб'єктивне і не має єдиного кількісного виміру.

 Корисність - це властивість товару задовольняти потреби споживача. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.[9]

Корисність товару має дві властивості:

1) вона є різною для різних  людей, оскільки залежить від  смаків і вподобань. Наприклад,  конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати  неоднакове задоволення чи корисність  для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

2) корисність від певних благ  є різною для однієї і тієї  ж людини в різний час і  за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Існують такі види корисностей:

· Ординальна корисність - це впорядкованість наборів благ за ступенем привабливості для людини.

· Кардинальна корисність – вимірність корисності числом.

· Тактична корисність –  корисність, яка отримується відразу  ж, в даний момент. Вона вимірюється  жертвою, на яку здатна особа заради отримання певного набору благ заради поліпшення самопочуття у даний момент.

· Стратегічна корисність – корисність з урахуванням наслідків  довготривалого споживання, можливо  систематичного, певного набору благ.

Благом з прямою корисністю називаються благо, яке безпосередньо  впливає на умови життя людини. З’їдене яблуко має пряму корисність. Воно приносить людні задоволення. Благо має непряму корисність, якщо воно безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення благ, які мають пряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Теорія корисності має  певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники  цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів, або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку.[14]

 У мікроекономіці  склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з  того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної  одиниці – „ютиля”. Наприклад, споживання однієї склянки мінеральної води дає споживачу 10 ютилів, тощо. Представники цієї теорії – видатні економісти ХІХ ст У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон, Л. Вальрас. Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

TU = f(X,Y,…),

де Х, Y . – кількості  споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Корисність характеризує принциповий момент у поведінці  споживача, який вибирає для себе той чи інший набір благ. Вона є критерієм відбору, показує, наскільки  потрібний той чи інший об'єкт  вибору цьому економічному суб'єкту за даних умов, тобто показує до чого прагне споживач у кожній ситуації. Таким чином, корисність можна розглядати як цільову функцію дій споживача в процесі вибору, кількісне значення якої він прагне максимізувати. По суті функція корисності - це деяка форма вираження упорядкованості переваг споживача.

 Отже, функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Корисність продукту та її види. Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

   Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на  два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.[18]

   Розглянемо спочатку  явище корисності блага. Його  корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

   Потреби людини  є індивідуальними і суб’єктивними.  Те, що може бути корисним одній  особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців.

   Корисність багатьох  речей перебуває у прямій залежності  від їх природних властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші  харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

   В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.

   З іншого боку, корисність  речі є фактором суб’єктивного  характеру. Саме це пояснює,  чому в загальному плані потреби  людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

 Гранична корисність та її сутність. Тепер розглянемо проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.[20]

   Розглядаючи проблему корисності  додаткової одиниці блага, варто  звернути увагу на таке відоме  явище, характерне для людської  натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного  моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність — у неприємність і огиду.

   Конкретні часткові потреби,  на які можна розкласти наші  відчуття незадоволеності, і послідовні  часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

   Сто двадцять років тому  австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній Бем-Баверк і Фридрих  фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Це можна продемонструвати на прикладі такої корисної речі, як зошит для конспекту лекцій. Потреба студента в зошиті, якщо він його не має, може бути дуже значною; бажання мати другий (запасний) зошит менш інтенсивне; що стосується третього зошита, то потреба в ньому дуже слабка. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Сутність граничної  корисності. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною  з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (ОК). Для визначення “додаткової корисності”, що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін “гранична корисність”. Тоді зі споживанням нових порцій продукту (див. табл. 2.3) сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

 

Таблиця 2.3

 

Закон спадної граничної корисності

Кількість продукту, що споживається	Гранична корисність (ОК)	Сукупна корисність (ОК)
1	2	3
0 1 2 3 4 5 6	0 4 3 2 1 0 -1	- 4 7 9 10 10 9

 

Хоча загальна корисність зростає в міру споживання, темпи  зростання весь час знижуються. Це тому, що гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується.

   Стовпець 1 табл. 2.3 показує кількість спожитого  продукту, стовпець 2 — динаміку  граничної корисності продукту. З неї видно, що граничні  корисності зменшуються. Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4 ОК, то п’ятої одиниці — 0.

А корисність шостої одиниці  є негативною (від’ємною), вона дорівнює –1 ОК. Стовпець 3 показує, що сукупна  корисність спожитих продуктів забезпечується під час споживання чотирьох одиниць продукту. При споживанні шести одиниць сукупна корисність продукції абсолютно зменшується на 1 ОК.

 Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

   Закон спадної  граничної корисності має велике  значення як для організації  виробництва того чи іншого  товару, так і в споживацькій  поведінці людей. Уявлення про  спадну граничну корисність лежить  в основі пояснення закону  попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

   Теорія граничної  корисності пов’язує корисність  кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.