Роль продуктивності в ринковій економіці

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ....................................................................................................................5

     1.1. Погляди вчених щодо поняття продуктивності..................................5

     1.2. Сутність продуктивності.......................................................................7

     1.3. Сутність поняття «продуктивність праці»...........................................8

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ...............11

     2.1. Методи вимірювання продуктивності  праці.....................................11

     2.2. Фактори зростання продуктивності  праці.........................................14

     2.3. Резерви підвищення продуктивності  праці.......................................19

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ПРОДУКТИВНОСТІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ..............21

     3.1. Значення продуктивності в ринковій  економіці...............................21

     3.2. Методи підвищення рівня продуктивності в умовах ринкової економіки................................................................................................................26

ВИСНОВКИ...........................................................................................................31

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

       Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю.

       Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три груп:

1. робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
2. компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
3. компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

       Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності, розмірами прибутку.

     Якщо  у розрахунку ефективності результати визначаються  обсягом продукції, то одержаний показник називається продуктивністю. Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

     Національний  дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники  витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький.

     Як  свідчить зарубіжний досвід, змінити  таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства 

     Слід  зазначити, що роль продуктивності у  зростанні національного багатства  сьогодні є загальновизнаною. У кожній країні, розвиненій чи такій, що розвивається, з ринковою або централізованою  економікою головним джерелом економічного зростання є продуктивність праці  та її підвищення. Вона вимагає постійного удосконалення економічної діяльності з урахуванням мінливих умов суспільства.

     Мета  роботи – провести теоретичне дослідження  даної теми, розкрити значення і  визначити роль продуктивності в ринковій економіці. Задачі роботи випливають з її мети:

- розкрити  сутність поняття продуктивність  і продуктивність праці;

- визначити  сутність та значення продуктивності праці;

- охарактеризувати  роль продуктивності в ринковій економіці.

- зробити  висновки в рамках теми роботи.

     При написанні роботи були використанні матеріали з  навчального посібника  Бараника З.П. «Статистика праці», підручника Кельдера Т.Л. «Економіка праці», навчального посібника Завіновської Г.Т «Економіка праці» та ін.

 

      

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1. Погляди вчених щодо поняття продуктивності

 

     В економічній літературі питанням продуктивності праці присвячено багато робіт. Значний  внесок у розробку теоретичних і  методологічних питань підвищення продуктивності праці внесли С.Г.Струміліна, А.С.Кудрявцев, А.М.Омаров, Л.С.Бляхман, М.І.Бондаренко, А.Г.Євтушенко, В.В.Мазур, Д.Ю.Васильєв, І.І.Прокопенко та ін. Тією чи іншою мірою ця проблема розглядається в роботах філософів, соціологів, психологів, демографів.

     Провідні  економісти дають різні тлумачення продуктивності праці. Зокрема, С.Г.Струмілін  визнає, що продуктивність праці в загальному і в той же час точному значенні цього слова характеризується кількістю продукції, тобто сумою споживчих благ у натуральному вираженні, створюваних робітником в одиницю часу. Ця кількість, у свою чергу, визначається цілим рядом факторів, з яких одні стоять на боці самого робітника, а інші – на боці виробничої техніки і суспільної організації праці. Сукупність суб'єктивних факторів продуктивності праці, що залежать від самого робітника, визначає індивідуальну продуктивність останнього. Сукупність об'єктивних факторів продуктивності, що стоять поза волею і якостями окремого робітника, ми об‘єднуємо поняттям продуктивної сили праці.

     А.С.Кудрявцев  висловлює такий погляд: «Маса  зробленої за даний проміжок часу продукції, що характеризує продуктивність праці, може...збільшуватися за рахунок  не тільки підвищення продуктивної сили праці, але і зростання інтенсивності праці». На його думку, критерієм розмежування категорій «продуктивна сила праці» і «продуктивність праці» є інтенсивність праці. Це розмежування настільки яскраво виражене в його роботах, що він навіть виділяє фактори збільшення кожної категорії.

     А.М.Омаров розглядаючи сутність продуктивності праці, вказував, що продуктивність праці виступає як результат розвитку продуктивної сили й інтенсивності праці, породжених функціонуванням відповідно двох сторін праці (конкретної праці і праці як витрати людської енергії).

     За  твердженням Л.С.Бляхмана продуктивність праці – це реально досягнута в часі ефективність праці на основі сполучення об'єктивних і суб'єктивних умов виробництва.

     На  мою думку, визначення А.М.Омарова і Л.С.Бляхмана не дають повного уявлення про продуктивність праці, тому що на цю економічну категорію впливають не тільки умови виробництва, але і природні, організаційні та інші умови, а також соціальні, технологічні, економічні фактори.

     Польський економіст Б.Мінц у своїх працях розмежовує категорії «продуктивність праці» і «продуктивна сила праці», причому першу він розуміє як здатність праці робити споживчі вартості (продукцію чи послуги матеріального характеру), що при даній техніці й організації праці може бути визнана нормальною.

     М.І.Бондаренко і А.Г.Євтушенко стверджують, що продуктивність праці є узагальнюючим показником результативності праці,який характеризує ефективність її витрат в матеріальному  виробництві й сфері послуг і визначається кількістю зробленої продукції (виконаних робіт) в одиницю часу чи витрат праці на одиницю продукції (виконаних робіт).

     В.В.Мазур  відзначав, що продуктивність праці  є дуже складною економічною категорією, незважаючи на зовнішню простоту її визначення: під нею розуміється ступінь ефективності (результативності) праці. Іншими словами, продуктивність праці характеризується відношенням обсягу виробництва до працевтрат. Д.Ю.Васильєв уявляє продуктивність праці як складне, двоїсте за своєю природою явище, що виступає, з одного боку, як продуктивність конкретної праці, а з другого – як продуктивність абстрактної праці. Визначення В.В.Мазура і Д.Ю.Васильєва, на наш погляд, не досить широко розкривають досліджувану економічну категорію, тому що не враховують особливості трансформаційного періоду розвитку економіки України. 

     1.2. Сутність продуктивності 

      Згідно  з рекомендаціями Міжнародної організації  праці (МОП) розрізняють поняття  «продуктивність» і «продуктивність  праці. На перший погляд, вони близькі між собою, але різняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг, тобто результативність конкретної праці.

Продуктивність — це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва.

      Продуктивність  — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час  виробництва різних товарів і  надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і  ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає  змогу порівнювати виробництво  на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з  використаними ресурсами. Під час  їхньої оцінки необхідно враховувати  зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплену, а не просто вироблена. [2, c. 87]

      Продуктивність  можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

     1.3. Сутність поняття «продуктивність праці» 

     Продуктивність  праці — це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність  працівників випускати певну  кількість продукції за одиницю  часу. 
 Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої. Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця. Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. [5, c. 134]

     Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна  праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

     Абстрактна  праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно  до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. 
Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). 
Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі. Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.