Роль продуктивності в ринковій економіці

     б) техніко-технологічного рівня виробництва;

     в) рівня підготовки кадрів, їх кваліфікації, якості трудових ресурсів;

     г) умов праці;

     д) рівня вирішення соціальних проблем  у суспільстві (рівень і якість життя);

     ж) рівня загальної і трудової та корпоративної культури працівників.

     Однак на рівні держави, в умовах формування ринкових відносин, продуктивність праці (П) взаємопов'язана з такими економічними проблемами: А — антимонопольна політика, Τ — приватизація, Д  — державне регулювання, Η — податкова  система, Γ — грошова система, С — соціальне партнерство, К  — конкуренція, У — управління виробництвом, 3 — заробітна плата, Ц — ціноутворення, Ρ — зростання  обсягів виробництва, Б — підвищення добробуту народу. Взаємозв'язок усіх вказаних економічних проблем учений В. П. Чирков зобразив у вигляді схеми (рис. 3.1.)

                      Рис. 3.1. Взаємозвязок макроекономічних проблем 

Стрілки з номерами показують вплив вирішення  одних проблем на розв'язання інших: 1 — антимонопольні заходи сприяють формуванню ринкової конкуренції; 2 —  приватизація шляхом створення суб'єктів  ринку ще більшою мірою сприяє розвитку конкуренції; З — якщо налагоджено  ефективну систему управління державними підприємствами, то останні також  включаються в ринкову конкуренцію  — хоч ще не повноцінними учасниками (порівняно з приватними підприємствами), але все ж учасниками; 4 — цей  же фактор позитивно позначається й  на рівні управлінської діяльності на кожному з державних підприємств; 5 — тим більше вдала приватизація служить гарантією успіху в удосконаленні  господарського управління на підприємствах  недержавного сектору економіки; 6 —  продумана податкова система  також є важливим фактором активізації  підприємництва на підприємствах усіх форм власності; 7 — стабілізація грошової системи благотворно позначається на всій системі управління господарством; 8 — якщо б вдалося оплачувати труд (нехай для початку частково) у твердій національній валюті, це справило б вирішальний вплив  на вирішення складного завдання створення сучасної системи заробітної плати; 9 — досліджуючи подальші причин-но-наслідкові зв'язки на схемі, бачимо, що ринкову конкуренцію треба  передусім розглядати як головний антиінфляційний  фактор, без якого утримувати ціни можна лише нормативно-плановим механізмом, повернення до якого суперечить принциповим  установкам нашої економічної реформи; 10 — у міру посилення ролі соціального  партнерства в утриманні цін  цю проблему, можливо, вдасться вирішити найбільш успішно — без використання суворих адміністративних і штрафних заходів; 11 — угоди між роботодавцями  і особами найманої праці в  рамках соціального партнерства  можуть з великою результативністю приводити до оптимальних рівнів оплати праці в галузях народного  господарства; 12-14 — вплив на продуктивність праці відповідно конкуренції, системи  управління і форм оплати праці; 15 —  обґрунтовані і тим більш невисокі ціни роблять продукцію конкурентоспроможною, що сприяє збільшенню її випуску; 16 —  зростання продуктивності праці безпосередньо зумовлює збільшення обсягів виробництва, а тому цей фактор найважливіший в наведеній схемі. Тут показаний також очевидний вплив зниження цін (17) і збільшення випуску продукції (18) на зростання добробуту населення 
 

     3.2. Методи покращення продуктивності  в умовах ринкової економіки  

     Рівень  продуктивності праці галузей, регіонів чи економіки в цілому визначається сукупним рівнем продуктивності окремих  підприємств, що їх складають. Тому основна  робота з підвищення продуктивності здійснюється саме на підприємствах, а  органи державної влади всіх рівнів можуть і повинні створювати сприятливі умови для підвищення продуктивності праці їх шляхом організації ефективної нормативно – правової бази та відповідної  інформації.

Ураховуючи  першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

     1)вимірювання  й оцінка досягнутого рівня  продуктивності по підприємству  в цілому і за окремими видами  праці зокрема;

     2)пошук  та аналіз резервів підвищення  продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання  й оцінки;

     3)розроблення  плану використання резервів  підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи 
щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

     4)розроблення  систем мотивації працівників  до досягнення запланованого рівня продуктивності;

     5)контроль  за реалізацією заходів, передбачених  планом і всією програмою, і  регулювання їх виконання;

     6)вимірювання  й оцінка реального впливу  передбачуваних заходів на зростання  продуктивності праці.

     Сутністю  управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. [8, c. 118] Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. При цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею.

     Основними функціями управління продуктивністю є визначення цілей, організація  програми управління продуктивністю праці. [4, c.194]

     В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення  й упровадження програм управління продуктивністю праці.Успішна реалізація довгострокових програм управління значною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм. Цілями програми є:

• ефективне використання людських ресурсів;
• мінімізація втрат виробництва;
• створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.

Структурними  елементами процесу підвищення продуктивності праці є:

• оцінювання й аналіз організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому необхідно визначити внутрішні можливості організації. Виявити слабкі і сильні сторони організації, ураховуючи передбачувані зміни ринкового середовища;
• оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної системи, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми;
• стратегічне планування.

         На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3—5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації;

• розроблення критеріїв результативності програми. Необхідно визначити конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю;
• виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності праці. Визначення всіх матеріальних і організаційних засобів розвитку організації;
• розроблення проекту, що передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигід;
• розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці;
• розроблення ефективної системи матеріального стимулювання досягнення запланованих показників продуктивності праці;
• зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;
• залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів упровадження;
• контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.

          Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

     Також забезпечення позитивних зрушень у продуктивності передбачає кардинальні заходи у реформуванні сучасної перехідної економічної моделі з пріоритетами активної структурної перебудови, переорієнтацією  на потреби зовнішнього ринку, мобілізації на вигідних умовах вітчизняного інвестора, повернення тіньового капіталу.

     Особливе значення в Україні набуває забезпечення засобів підвищення інтенсив-ності використання інтелектуального та наукового потенціалу, перехід на іншу модель соціально-трудових відносин, нової стратегії регіональної політики та механізмів регулювання і дерегулювання економічного і соціального розвитку регіонів, впровадження системного підходу до розміщення продуктивних сил. Це передбачає забезпечення певних передумов у фінансово-економічній сфері, створення реального ринкового середовища, подальшого вдосконалення меха-нізму розподілу функцій держави і регіонів.

     Орієнтація на зміну вектору розвитку на стабілізацію і зростання економіки тісно пов'язується з вибором нової стратегії науково-технічної політики, вибору і перерозподілу сегментів ринку між регіонами, маючи за основу їх економічні, природно-ресурсні, науково-технічні, технологічні та професійні потенціали. Це передбачає поєднання інвестиційної політики з інноваційною стратегією.

     Сучасним досвідом науково-технічного розвитку високорозвинутих країн світу доведено, що висока продуктивність економіки і її стійке зростання досягається не стільки сукупністю факторів виробництва і обсягами інвестицій, а головним чином  змістом і швидкістю впровадження інноваційної стратегії як логічної стадії економічного розвитку на шляху до створення конкурентоспроможної економіки. Інноваційна стратегія дозволяє у межах орієнтовано 15-20 річного періоду знизити ресурсомісткість товарів у сфері виробництва і споживання не менш як в 2 рази, змінюючи матеріальні ресурси за своєю якістю та продуктивністю. Прискорюється оновлення засобів виробництва та споживання. Логічно це викликає потребу в нових механізмах управління економікою і продуктивністю зокрема. [14,  c.33]

     Управління продуктивністю економіки на макро- і регіональному рівнях передбачає досить складний механізм, побудований на поєднанні принципів загальнодержавного і регіонального впливу. Складові механізму управління продуктивністю економіки включають систему важелів, які можна об’єднати у три блоки: ресурсів, моделей механізму, рівня управління та етапів соціально-економічного розвитку.

     Методологічно доцільно формувати систему управління, виходячи з сутності категорії продуктивності. Тому спрямовувати її "на досягнення певних цілей", а саме: збільшення обсягів виробництва ВВП чи інших чинників, що обумовлюють зростання продуктивності, а також забезпечення умов дії блоків і систем механіз

     Отже, необхідно удосконалити механізм міжрегіонального регулювання бюджетів всіх рівнів, орієнтувати цей механізм на сприяння зростанню продуктивності економіки регіонів, більш ефективному використанню місцевих потенціалів, зміцнення експортного потенціалу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Отже, продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг.

     Продуктивність  праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю  часу, витраченого на одиницю продукції. Економічна сутність продуктивності праці відбивається у економії робочого часу. Більш продуктивна праця означає менші витрати робочого часу на виробництво однакового товару у однакових умовах виробництва. Значення продуктивності праці визначається тим, що її зріст є неодмінною умовою розвитку виробництва, який складає економічну основу розвитку суспільства незалежно від системи господарювання, що у ньому існує.

     Продуктивність  грає важливу роль у ринковій економіці, дає змогу за стабільної ринкової економіки досягти оптимальної  кількості виробленої продукції і реалізувати її. Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

     • стратегічну — підвищення життєвого  рівня населення. За ра¬хунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до рин¬кової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;