Роль продуктивності в ринковій економіці

     Енергоозброєність праці— споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

     Фондоозброєність  — це показник оснащеності праці  виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

     Фондовіддача  — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного  обсягу випуску продукції у грошовому  вираженні до середньорічної (без  урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

     Залежність  між рівнем і динамікою технічної  озброєності та продуктивності праці  пряма:

     Пп=Фо-Фв,

де Пп — продуктивність праці;

Фо — фондоозброєність;

Фв — фондовіддача.

     Рівень  механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти  механізації робіт (виробництва) —  Км.р(в) і праці — Км.п.

     Км.п=(Чм/Ч)-100 або Км.п=(Чм,-І)/Ч)•100,

де Чм — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч —  загальна чисельність робітників, які  беруть участь у виконанні робіт;

Чм; — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І —  величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

     Для визначення рівня комплексної механізації  використовують подібні показники.

     Рівень  автоматизації характеризується відношенням  кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні. [8, c.110]

     Велике  значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації  виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

• удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації;
• удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
• удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій;
• застосування передових методів і прийомів праці;
• удосконалення організації та обслуговування робочих місць;
• поліпшення нормування праці (впровадження технічно обгрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці);
• застосування гнучких форм організації праці;
• поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;
• поліпшення умов праці;
• удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

     В умовах ринкових відносин важливими  заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

• розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;
• приватизація державної власності;
• розвиток середнього і малого підприємництва;
• надання повної економічної свободи державним підприємствам;
• диверсифікація виробництва;
• залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
• розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

     Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом  трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням  дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо. 
 
 
 

     2.3 Резерви підвищення продуктивності праці 

     Резерви продуктивності праці— це потенційна можливість подальшого забезпечення росту ефективності промислового виробництва.

     Резерви підвищення продуктивності праці —  це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії  тих чи інших факторів (удосконалення  техніки, технології, організації виробництва  і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення. [13, c. 98]

     За  часом використання розрізняють  поточні й перспективні резерви. 
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

     За  сферами виникнення розрізняють  загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви. До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо. 
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону. Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях. Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо. 
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

     резерви зниження трудомісткості продукції;

     резерви поліпшення використання робочого часу;

     Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

       Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

     Зіставлення динаміки річного, денного і годинного  виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через  поліпшення використання робочого часу. На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці. 
 
 
 

РОЗДІЛ 3 РОЛЬ ПРОДУКТИВНОСТІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

     3.1. Значення продуктивності в ринковій  економіці 

     Розвиток  економіки, підвищення національного  добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США. [15, c. 37] Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

     • стратегічну — підвищення життєвого  рівня населення. За рахунок зростання  продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

     • найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і 
підприємств, а також реальне зростання особистих доходів праців 
ників.

     В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється  передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої  та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

     В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

     В умовах ринкової економіки важливими  елементами є різноманітні ринки, які  складають її сутність, і від того, яке буде співвідношення між попитом  та пропозицією на кожному з них, залежить загальна рівновага в державі, рівень вартісних та кількісних співвідношень. Залежно від того, як складаються вартісні і кількісні співвідношення, можна судити про рівень розвитку суспільства, рівень сформованості ринкових відносин та самого ринку, розглядаючи його як сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, з допомогою яких проводиться купівля-продаж товарів і остаточне визначення їх суспільної цінності.

     Отже, ринок є економічним процесом, який через попит і пропозицію приводить до встановлення ціни, а  ринкова система — це система  ринків, що функціонують як у межах  держави, так і між країнами, і  яка пов'язує між собою товаровиробників та покупців. Ця система охоплює  чотири сфери економічної діяльності: виробництво; розподіл; обмін; споживання. Ринкова система кожної країни має свої специфічні ознаки і особливості, що відрізняє її від інших і дає право говорити про специфічну модель ринкової системи, характерну тільки для цієї країни, тому й існує твердження — скільки країн, стільки і моделей ринку, але найбільш чітко визначеними в рамках ринкової системи є японська модель, американська модель, шведська модель.

     Сучасна ринкова система базується на взаємодії приватного та державного секторів економіки, а кінцевою метою  розвитку кожної держави (економічної  системи) [6, c.48] є задоволення потреб суспільства. З цією метою пов'язані всі сфери економічної діяльності. Головним економічним завданням є вибір найефективнішого варіанту розподілу факторів виробництва для розв'язання проблеми обмеженості можливостей, яка зумовлюється безобмежувальними потребами суспільства та обмеженістю ресурсів. У таких умовах важливу роль відіграє продуктивність, яка дає змогу за стабільної ринкової економіки досягти оптимальної кількості виробленої продукції і реалізувати її. Основними шляхами для цього є:

     • економічна ефективність суспільного виробництва;

     • стабільний рівень цін на життєво важливі товари та послуги;

     • економічна забезпеченість громадян (соціальна захищеність);

     • повна зайнятість (низький рівень безробіття);

     • справедливий розподіл витрат;

     • економічна свобода виробників;

     • реальний торговельний баланс;

     • економічне зростання (підвищення рівня  життя та його якості).

       Останнє досягається при збільшенні  обсягу ВНП або реального доходу  на душу населення, а також  реального прирощення обсягу  національного продукту в результаті  збільшення кількості використовуваних  факторів виробництва або покращання техніки та технології. Варто пам'ятати, що основою економічного прогресу суспільства є підвищення ефективності виробництва.. Процес формування і задоволення попиту та пропозиції є основним у ринковій системі. І залежно від того, як формується і задовольняється попит на робочу силу — найрухоміший фактор економічної системи, залежить ефективність всієї системи господарювання.  

     Фактори "попит" і "пропозиція" мають  великий вплив на продуктивність праці, яка відбиває ефективність конкретної праці і вимірюється споживчою  вартістю товарів і послуг у вартісному виразі, вироблених (створених) в одиницю  часу, або розміром часу, витраченого  на одиницю продукту праці. Рівень продуктивності праці безпосередньо залежить від:

     а)організації  виробництва, праці та управління;