Шпаргалка по "Экономике"

Серед головних передумов виникнення ринкової економіки було передусім витіснення натурального господарства товарним виробництвом, що поступово відбувалося в процесі розвитку товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв'язків. B економіці провідних західноєвроп країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємиицьким екон відносинам

43.Передумови, сутність та значення Великих географ відкриттів для розвитку господ-их систем суспільств Європ цивілізації.  

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім  — до казкової Індії) була зумовлена  відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.

Основними екон передумовами Великих географічних відкриттів є зрушення у розвитку продуктивних сил Зах Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капітал. системи, які наприкінці XV ст. дістали прояв в істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростанні сфери товарно-грошових відносин і розширенні ринку. Серед економічних передумов вирізнялися:

• Бурхливий розвиток  промисловості,  зростання  товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових ринках збуту;
• ускладнення грошового обігу та посилення ролі торгов. бірж вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу (європейські джерела срібла були значною мірою виснажені). «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани;
• криза середземноморської торгівлі. Завоювання Туреччиною Південно - середземноморського та Азовсько-Чорноморського басейнів і феодальна роздробленість Золотої Орди сприяли блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворили арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів посередниківу цьому напрямі торгівлі. А це робило торгівлю європейців зі Сходом нееквівалентною і сприяло відтоку, а не притоку дорогоцінних металів.

До політичних передумов географічних відкриттів можна віднести:

• розвиток абсолютизму в Зах Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, головною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збіль-шилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла;

• завершення державного об'єднання низки країн Західної Європи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн.

Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насамперед відродження античних уявлень про те, що Земля — куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, секстант, астролябія), а також будівництво суден нового класу — каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням вітрил, що дозволяло йти потрібним курсом за будь-якого напрямку вітру, а, отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану. Каравели стали одним із символів цієї епохи.

Великі географічні  відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш значущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістичного господарства.

Серед Великих географічних відкриттів найважливішими є:

• подорож португальця Васко да Гама до Індії, завдяки якій уперше прокладено шлях з Європи до Південної Азії (1497— 1499 pp.);
• експедиції під керівництвом італійця Христофора Колум-ба, який у 1492 p. за підтримки Іспанії вирушив на Захід через Атлантичний океан (шлях уздовж берегів Африки був закритий Португалією) і потрапив до Америки. Під час наступних експедицій він розвідав узбережжя Південної та Центральної Америки й відкрив кілька островів;
• експедиція Фернандо Магеллана у 1519—1521 pp., що здійснила першу кругосвітню подорож.

Великі географічні  відкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й для світової економіки. Відбувається становлення світового ринку. Унаслідок відкриття нових земель площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилася в шість разів.

Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а  й торговельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо); різко збільшується обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів. Так, у XVI ст. увезення прянощів в Європу перевищувало обсяг венеціанського та генуезького імпорту більше, ніж у 30 разів (з 200 до 7000 т).

Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення  в ряді країн монопольних торгов об'єднань, найбільш потужними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії.

Переміщення основних торговельних шляхів із Середземного моря в Атлантичний океан зумовило занепад італійської торгівлі, передусім венеціанської та генуезької. Роль основних торговельних центрів спочатку переходить до портів Піренейського півострова (Ліссабон, Кадіс — аванпорт Севільї та ін.). Італійські міста змінили торговельну спеціалізацію (увезення в Європу східних тканин, вивезення на Схід англійського сукна). Німецькі міста опинилися поза світовою торгівлею. Водночас зросло значення міст уздовж узбережжя Атлантичного океану, насамперед Антверпена (Нідерланди), який став справжнім центром світової торгівлі — як ввозу, так і вивозу з Європи. Змінюється й техніка торгівлі, яка удосконалюється настільки, що поширюється торгівля за зразками. Це, у свою чергу, вело до створення торговельних бірж, першою з яких стає антверпенська. Поступово роль центру світової торгівлі й кредиту отримують Амстердам та Лондон.

44.Первісне  нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення  ринко-вого господарства.Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи.

Процес первісного нагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення робітників від засобів виробництва, з метою створення для них необхідності пошуку роботи за грошову плату;
• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рукахтих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом (у підприємців);
• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення  дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для капіталіст виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином — у купців і лихварів.

Основн джерелами нагромадженя капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — перцем, прянощами, пахощами, тютюном
• система протекціонізму, державні позики, податки;
• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;
• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, плантаторського господарства; жорстокі методи поневолення та пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки;
• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромадження починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

Еволюція ринкового  господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробництвом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рівню розвитку продуктивних сил формою організації виробництва

Із середовища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів формується прошарок мануфактурників — власників великих майстерень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одержало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові обмеження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збуту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

 Мануфактурне виробництво  в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин  Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну та цукрову мануфактури;
• посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільшого поширення 
  набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної  мануфактури належали:

—купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток

45.Форми  господарств на етапі утвердження  мануфактурного виробництва в  країнах Західної Європи

Еволюція ринкового  господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробництвом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рівню розвитку продуктивних сил формою організації виробництва

Із середовища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів формується прошарок мануфактурників — власників великих майстерень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одержало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові обмеження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збуту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

 Мануфактурне виробництво  в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин  Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну та цукрову мануфактури;
• посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільшого поширення 
  набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної  мануфактури належали:

—купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток