Шпаргалка по "Экономике"

 

46.Господарства суспільств Європ. цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.

На третьому періоді  європ феодалізму, починаючи з  кіпця XV ст., відбуваються значні зміни в усіх сферах життя. Поступово створюються умови для переходу від феодального до індустр суспільства, що було пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, особливо в містах; початком руйнування натурального феодального господарства; зростанням обсягів торгівлі; наближенням спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посиленням майнової та соціальної диференціації; формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення.

Становлення централізованих  західноєвроп держав, поширення світової торгівлі й мануфактурного виробництва  сприяли поглибленню ринкових засад функціонування націон економік та піднесенню великих середземноморських міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу. XVI ст. пов'язане з виникненням торговельних гільдій (торговельних організацій, створених для захисту інтересів купців, насамперед у іноземних державах), а також великих монополістичних торговельних компаній з об'єднаним капіталом (Ост-Індська, Вест-Індська та ін.).

У цей період відбулися  зрушення у соціальній структурі  населення, його диференціація за рівнем та умовами життя. Зменшилася частка селянства, яке розшарувалось на заможних та бідних безземельних робітників; зросла кількість жителів міст (торговців, заможних ремісників, мануфактурників з одного боку, та найманих робітників, збіднілих ремісників, службовців — з іншого); почав формуватися середній прошарок (службовці, юристи, лікарі, вчителі та ін.). 
Розкол католицької церкви у XVI ст. та Реформація започаткували виникнення нової ідеології — протестантизму, господарська етика якого відкидала непродуктивні витрати і показне споживання, сприяла "реабілітації" торговельної діяльності та прибутку, "розкріпаченню" підприємництва та становленню капіталізму в Західній Європі.

 

 

47.Історичні  передумови виникнення, сутність  та етапи розвитку меркантилізму.

Першим проявом економічних  ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він  зародився вже у ХУ ст., але  поширення набув у ХУІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

 Виникнення капітал способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом  розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку,  необхідність створення великих капіталістичних підприемств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва,  вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму  розкрив. такі  положення.

1.багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2.виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3.безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4.сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Меркантилізм пройшов  два етапи у своему розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний) , і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

Представниками цього  напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. В країні була  політика максимального зменшення імпорту.

Монетарний  меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві  заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

У другій пол ХУІст. система  монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти  вважали, що будь-яка купівля зменшуе  їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти  розуміли, що гроші «породжують» гроші  і для цього вони мають бути в постійному русі.

 

48.Історичні  умови виникнення  та суть фізіократизму.

Фізіократизм (франц. physiocratia від грецьк. physis – природа і грецьк. kratos – сила, влада) – економічна концепція французької наукової школи фізіократів XVIIІ століття, що прийшла на зміну меркантилізму.

Його представники — французи Франсуа Кене, Анн Робебжак Тюрго, П'єр Буагільбер  та інші Її сутність: основне джерело багатства нації – сільське господарство, а не торгівля. Фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни.  Промисловість важали марною галуззю, через те що там лише перетворювалась форма продукту, даного прородою. Пов'язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва, в чому мали певну рацію.

Обмеженість їх поглядів виявилася в тому, що тільки хліборобство вони цінували як продуктивну сферу, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. У ній, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка створюється хліборобом. Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише у природі, а й у суспільстві, обстоювали розвиток економіки на основі вільої конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Отже, їх учення було першою концепцією капіталіст виробництва.     

 

 

49.Критика  меркантилізму та характеристика  основних категорій ринкового  господарства у працях В.Петті і П.Буагільбера.

З часів Ф. Кене і А. Сміта критичний аналіз меркантилізму займає особливе місце в світовій літературі. Ф. Кене і А. Сміт започаткували загальну критичну оцінку меркантилізму. Вони вважали, що для меркантилістів справді типовими є погляди, що багатство країни полягає в її запасах золота й срібла, що необхідно для забезпечення активного торгового балансу. З них випливає, на думку класиків, решта помилок меркантилістів.

Представники класичної  школи критично розглядали меркантилістичну систему в цілому як "систему привілеїв і регламентації". Вона "замість того, щоб надати кожній людині можливість добиватися своїх інтересів на свій власний розсуд, наділяла одні галузі надзвичайними привілеями, а інші надзвичайними утисками".

Видатний англійський економіст Вільям Петті на відміну від традиційного на той час меркантилістського опису економіки намагався осягнути сутність екон явищ і процесів, показати притаманні їм причинні залежності, внутрішні закономірності, застосовуючи метод наукової абстракції, виявити їх «таємничу природу». Він одним з перших вийшов за межі меркантилізму і започаткував новий напрям економічної науки — класичну політичну економію.

У 60—80 роках XVII ст. В. Петті висловив відмінну від меркантилістської думку, що багатство утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але й землі, будівлі, товари. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір'ю. В. Петті проголошував, що багатство всупереч думці меркантилістів створюється насамперед працею і її результатами, заперечуючи, тим самим «особливу» роль грошей у господарському житті.

Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони вивезення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей. He приймаючи меркантилістські ідеї щодо суті багатства та шляхів його примноження, В. Петті намагався виявити природу походження вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.

Одним з перших В. Петті висловив ідею про наявність в економіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порівнював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку політичної економії.

Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив ідеї, які забезпечили протягом наступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Причини низького рівня життя у провінціях Франції на рубежі XVII—XVIII століть намагався з'ясувати П'єр Буагільбер. Він був захисником інтересів селянства, родоначальником класичної політичної економії у Франції. Як власник родового маєтку він відчував на собі занепад сільського господарства. Самостійно дійшов до тих ідей, що їх згодом обстоювали великі мислителі XVIII ст. — Кене, Тюрго, Сміт — ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяльність, природної ціни й ринкового саморегулювання. Він висловив цілу низку видатних думок і дивовижних здогадів, до яких піднялася наука лише через півстоліття.

У кількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подолання негативних явищ в економіці. Буагільбер оголошував себе «адвокатом сільського господарства» і з цих позицій розглядав економічні проблеми, пов'язані з вирішальним значенням фермерського устрою сільськогосподарського виробництва у соціально-економічному розвитку суспільства.

Справедливо засуджуючи меркантилізм,  Буагільбер водночас умисно абсолютизував роль сільського господарства в екон розвитку країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майнового багатства. Буагільбер виступав з ідеєю економічного лібералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльності. Незалежно від інших він дійшов розуміння того, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а в усій багатоманітності благ і речей.

Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки Франції і формування в ній ринкових відносин оцінюється тим, що саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.

 

 

50.Просвітництво  та його роль у становленні  суспільства з ринковою економікою  в  країнах Європейської цивілізації.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна  течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства.

Ідеї Просвітництва  справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі.

За часом доба Просвітництва  — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва  проростають спочатку в Англії, потім  у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

 Характерними  рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників  до перебудови всіх суспільних  відносин на основі розуму, "вічної  справедливості", рівності.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти.

3. Вони прагнули розкувати  розум людей і тим самим  сприяли їхньому політ-му розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили  в людину, її розум і високе  покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Зумовлене особливостями історично-національного розвитку Просвітництво в різних країнах мало й істотні відмінності:

1. Англійське Просвітництво  відрізнялося від французького  певною обмеженістю і поміркованістю  своїх цілей. Це було зумовлено  рядом факторів і насамперед тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею.

2. Французьке ж Просвітництво XVIII ст. було значно вищим етапом у розвитку ідейної боротьби буржуазії, де боротьба між феодалізмом і антифеодальними силами набрала відносно безкомпро-місних, різких форм.

3. Особливість Просвітництва  бездержавних, залежних народів  полягає в тому, що воно тісно  перепліталося з формуванням  культурно-етнічної солідарності, з  національним відродженням, особливими стимулами для яких стали протест проти деспотизму і романтизм. Історичним прикладом може слугувати період Гетьманщини в Україні.