Сучасні світові фінансові кризи: причини, наслідки, шляхи подолання. Глобальна фінансова криза в країнах з перехідною економікою

- марксистською теорією загострення протиріч в умовах циклічності капіталістичної економіки або теорією бізнес-циклів; - теорією технологічних хвиль Кондратьєва, коли транснаціональні концерни не встигли вчасно профінансувати появу нової технології, яка б призвела до формування нових секторів економіки з потенціалом для зростання продуктивності факторів виробництва, імпульсів до збільшення платоспроможного попиту і стала б авангардом економічного розвитку сучасного суспільства;

- теорією «фінансової ламкості» („financial fragility theory“, „Ponzi finance theory“) Хаймена Мінскі, коли на хвилі економічного піднесення компанії вважають, що вони можуть дозволити собі ввійти у площину фінансових спекуляцій. Вони розуміють, що прибутки ніколи не покриють усі проценти за всіма взятими кредитами та випущеними борговими фінансовими інструментами і продовжують безперервно фінансувати свою діяльність за рахунок зовнішніх запозичених джерел, будучи впевненими в тому, що

глобальну фінансово-кредитну піраміду вже ніхто не зацікавлений руйнувати. Незабезпечені запозичення ведуть до збільшення інвестування, економіка продовжує зростати і як в позикодавців, так і в позичальників росте оптимізм. Однак це триватиме до тих пір, допоки хоч одна велика впливова компанія не об’явить дефолт. Тоді позикодавці відреагують зниженням схильності до кредитування і це потягне за собою інші дефолти,

оскільки компаніям не буде звідки рефінансуватись і система почне ламатись. Під час рецесії компанії, що здатні вижити, почнуть хеджувати фінансові ризики, цикл закриється кінцевою точкою спаду і все почнеться знов;

- концепцією Дж. Сороса рефлективності інвесторів “investors’ reflexivity”, коли інвестор діє у спосіб, який він очікує від інших інвесторів. При цьому на рефлекторному рівні відбувається координація вибору інвесторів в цілому;

- теорією координаційних ігор (“Coordination games theory”) при прийнятті фінансових рішень. Передбачається, що об’єктивно має бути фінансова стабільність на фінансовому ринку, однак на ньому з’являються дві рівноваги, в одній з яких рефлекторно формується група учасників, що провокують фінансові кризові процеси своїм спільним рефлективним

відгадуванням рішення інших учасників. Прикладом може виступати поведінка вкладників короткотермінових чи поточних депозитів;

- теорією «стадної реакції» (”gregarious instinct theory”) , коли під дією певних атракторів паніка охоплює учасників фінансового ринку і це обумовлює одностайність їхніх дій, які здатні спровокувати чи/і загострити кризові явища;

- концепцією фінансового левереджу (“financial leverage concept”), коли компанія бере позику\робить борг для фінансування інвестицій. При цьому існує як потенціал для отримання великих прибутків від вкладеного капіталу, так і ризик банкрутства. У випадку, коли прибутки не можуть покрити зобов’язань позичальника, тоді останній оголошує банкрутство. Банкрутство однієї компанії може потягнути погіршення стану справ або банкрутство інших компаній, що може описуватись концепцією фінансової інфекції;

-концепцією фінансової інфекції (“financial contagion”). Найчастіше дана концепція асоціюється із взаємозалежністю (кореляцією) шоків країн: якщо в одній країні відбувається зниження цін на фінансові активи, то цей шок експортується на фінансові ринки інших країн, близьких за економічним розвитком чи близьких територіально;

- теорією чистої майбутньої вартості фінансових активів в контексті їхньої спекулятивно завищеної оцінки сьогодні (net future value of financial assets under today’s overvaluation). Досить часто емпірично цю теорію можна перевіряти на фондових ринках, коли свідомо завищується курс акцій компаній, які переживають не кращі часи (довгострокова стагнація під впливом низької ринкової кон’юнктури) або близькі до банкрутства. При

цьому утворюється фондова бульбашка. Для розуміння прояву кризових явищ в світі слід розглянути тенденції економічного розвитку світової економіки в фінансовому та реальному секторах, які почали проявлятись у 2007- 2008 рр. Коли фінансова кон”юнктура в США та в світі була сприятливою і були ознаки високої ділової та споживчої активності з 1990-х– до початку 2000-х рр., великі компанії робили значні борги для фінансування купівлі активів з метою нарощування виробництва та збільшення продажів. З середини 2000-х рр. тенденції змінились, і взяті компаніями раніше боргові зобов’язання, що були трансформовані в активи, почали не оправдовувати себе. У серпні 2007 р. в розвинутих індустріальних країнах почалось зростання спредів на кредити. Кредитний спред – це різниця між процентною кредитною ставкою та ставкою безризикових фінансових інструментів, наприклад казначейських боргових зобов’язань. Комерційні банки почали вимагати більшу премію за надання довгострокових кредитів і дисконтувати кредити, що пов’язано зі зростанням ризиків по несплаті вже взятих кредитів (див. Додаток А мал.1).

Починаючи з кінця 2007 р. різко зменшується емісія довгострокових боргових інструментів і збільшується схильність інвесторів у наданні переваги короткотерміновим фінансовим інструментам, за якими не криються значні фінансові ризики (див. Додаток А мал.2).

Зниження процентних ставок внаслідок заходів ФРС ознаменувало інфляційні тенденції і водночас позначилось на валютному курсі долара США – на початку 2008 р. відбувалось його знецінення щодо євро та багатьох інших валют. В цей спосіб США сподівались на деякий період забезпечити зростання експортних можливостей і виштовхнення назовні великої маси товару та перегрітого капіталу. Потенційними цілями були визначені такі країни, як Китай (з огляду на проведення олімпіади), а також Балканські країни та Україна в контексті їхньої інтеграції в структури СОТ та прагнень формувати поглиблені зони вільної торгівлі з ЄС. Якщо і це не допомогло б вирішити кризу глобального капіталістичного виробництва, то за адміністрації Президента Буша можна було очікувати ескалацію ситуаціїнавколо Ірану.

Починаючи з вересня 2007 р. і по сьогоднішній день можна спостерігати зниження курсів акцій провідних фінансово-банківських інститутів та більшості промислово-торговельних концернів традиційного профілю (див. Додаток Б. мал. 3 та 4).

Трансформація глобальних цін на фінансові активи в сторону зниження з огляду на економічну рецесію, що стала наслідком глобальної системної економічної кризи, віддзеркалюється сьогодні в рівнях світових фондових індексів (див. Додаток В мал. 5-7).

Важливим індикатором кризи в реальному секторі стало різке зниження світової ціни на нафту. Якщо ще на початку липня 2008 р. (період завершення економічного буму в світі) світова ціна на нафту сягнула за всю її історію критичної верхньої точки, то вже на грудень вона знизилась у чотири рази (див. Додаток Г. мал. 8-9). За зниженням світової ціни на нафту почалось значне падіння світових цін на більшість ресурсних товарів, зокрема на продукти гірничого видобування і металургії.

Суттєве зміцнення долара на фоні низьких процентних ставок у США є компенсаторним ефектом для запобігання високим темпам інфляції в країні, однак таке зміцнення долара експортує інфляцію вже у середньо терміновій перспективі в країни, де відбулось значне знецінення національних валют стосовно американської валюти.

Таблиця  «Знецінення національних валют до долара США за період травень-грудень 2008 р.»:

Чи можна очікувати виходу світового господарства з глобальної системної економічної кризи та з фінансової кризи зокрема? Це, в першу чергу, залежатиме від того, яка економічна концепція буде взята за основу у США та в ЄС. Існує «антикризова» альтернатива в межах традиційного глобального суспільства:

      Продовження політики конс’юмеризму (“сonsumerizm”) під девізом «get out and shop» («виходь і купляй»), прихильниками якої є лобістська група Білла Клінтона та таких компаній як General Motors. Стимулювання схильності американського суспільства до споживання неминуче веде до інфляції та валютних шоків в світі вже сьогодні. Пошук без військового поглибленого втручання західних транснаціональних концернів на неглобалізовані території з використанням існуючої традиційної технології виробництва та за існуючого механізму глобального управління вимагає шалених зусиль і перемовин держав розвинутих індустріальних країн з закритими країнами щодо розвитку мирної економічної глобалізації та на її основі нейтралізації ефектів перевиробництва та надлишкового капіталу. Навіть якщо і вдасться відкрити частину цього світу, це на довготривалий період не вирішить протиріччя глобального капіталізму і викличе нову хвилю економічних криз.

      Політика нового патріотизму (“new patriotizm“) – пожертва західного суспільства сьогодні зростанням добробуту через фінансування військових дій /військового сектору (а отже, скорочення споживання сьогодні) з метою перенесення надлишкової продукції та надлишкових капіталів в інші кутки непідкореного світу, що не дасть захлинутись в інфляції і забезпечить більший добробут західного суспільства та підкорених територій завтра. Ця ідеологічна доктрина виходить з табору республіканців. Остання не була підтримана більшістю американського суспільства, що було підтверджено результатами виборів президента США у 2008р.

      Проте існує і третій універсальний для усіх країн шлях, про який ще наприкінці 1990-х рр. говорили європейські науковці й політики соціал- демократичного та зеленого спрямування. Цей шлях лежить у взаємній відповідальності за поглиблення соціалізації глобального суспільства, в посиленому фінансуванні транснаціональними концернами та бюджетами країн екологічного НТП, швидкому закріпленні його результатів на рівні суспільств та впровадженні цих результатів в виробничо-господарські процеси, а також в перегляді механізмів управління глобальною економічною системою з боку СОТ, ЮНІДО, МОП, МВФ та Світового банку на основі ноосферних цінностей. Однак цей варіант є довгостроковим і можливість його втілення у життя потребує консенсусу більшості держав, а особливо впливових держав, що має започаткувати спільна резолюція ООН і мати відображення в конкретних кроках по реалізації.

Розділ 3              Глобальна фінансова криза в країнах з перехідною економікою.

3.1                                       Загальні характеристики фінансової кризи в країнах з перехідною економікою.

Колишні соціалістичні країни (постсоціалістичні) здійснюють перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової. До групи країн з перехідною економікою належать країни СНД, Балтії, Центральної та Східної Європи (колишні члени РЕВ) і Китай. Особливість перехідної економіки полягає в тому, що вона вже не є плановою, але ще й не набула усіх характеристик ринкової економіки. У такій економіці діють механізми обох типів систем і водночас важливу роль відіграють неекономічні фактори розвитку.

Лідери країн великої індустріальної «двадцятки» зібралися у зв'язку з останніми подіями у глобальній економіці, яка зараз балансує на краю прірви світової економічної кризи. Значне поглиблення фінансової кризи, що спостерігалося у вересні та жовтні 2008 року зараз має драматичний вплив на реальну економіку. Прогнозується падіння ВВП та ріст безробіття у більшості індустріальних країн. Криза поширюється також і на економіки країн з перехідною економікою. Уряди кількох країн вже звернулися по допомогу до Міжнародного валютного фонду (МВФ), оскільки фінансові системи цих країн паралізовані, спостерігається відтік капіталу, інфляція зростає а економіка переходить у стан стагнації. Глобальна економіка зараз переживає дуже серйозний спад. І саме від своєчасних і цілеспрямованих дій урядів залежить те, наскільки тривалим та глибоким буде цей спад. Системна криза наклалась на безпрецедентне зростання цін на початку року на продукти харчування та товари, яке призвело до продовольчої кризи у країнах з перехідною економікою.

   Як свідчить історія, кризи подібного масштабу призводять до соціальної та політичної нестабільності з непередбачуваними та часто трагічними результатами. Родини трудящих страждають від цієї кризи найбільше. В результаті зростаючої протягом останніх двадцяти років нерівності, соціальна єдність під загрозою у більшості країнах. Сьогодні ті, хто втрачає свої домівки, роботу та пенсії через кризу, за яку не несе жодної відповідальності, мають (як платники податків) спасти від банкрутства тих, хто сприяв розгортанню кризи. Уряди країн «Великої двадцятки» мають визнати найнагальнішу потребу у створенні більш інклюзивної, справедливої та демократичної системи управління глобальними ринками. Профспілки мають бути запрошеними за стіл переговорів на різних рівнях, які пройдуть найближчим часом.

   Нинішня економічна криза розпочалася у США. До неї призвели кризи на ринку житла, кредитному ринку, а найбільше – на ринку праці. Кожна з цих криз небезпечна сама по собі, але разом вони завдають дуже складної та небезпечної динаміки економіці. Ціни на нерухомість обвалилися, піднявся рівень позбавлення прав викупу заставних, статки населення зменшилися на мільярди доларів. У підсумку споживачі різко скоротили витрати, що сповільнило розвиток економіки та змусило роботодавців переводити частину робочих місць у тінь та зменшувати зарплати та бонуси. Подальше падіння цін на нерухомість ускладнило кредитну кризу, адже падіння ціни застави під кредити продовжувало підривати баланс недостатньо капіталізованих фінансових закладів. Банківська система продовжуватиме зазнавати втрат, доки не зупиниться падіння вартості активів та ріст безробіття. Це замкнуте коло зараз повторяється і в інших розвинених країнах та в країнах з перехідною економікою, хоча раніше вважалося, що вони мають до цього імунітет.

Тому, уряди мають розпочати роботу над створенням необхідних структур вже зараз. Але ці питання банкірам та міністрам фінансів не можна вирішувати за зачиненими дверима. За столом переговорів також має бути місце для представників профспілок;  боротися зі зростанням нерівності у розподілі доходів, яка стала причиною кризи. Нова система економічного управління має вирішити кризу справедливого розподілу благ, що зруйнувала світову економіку. Вона має забезпечити більш збалансований розвиток світової економіки, як між регіонами світу, так і всередині країн; між капіталом та працею, між людьми з високими та низькими доходами, між багатими та бідними, зрештою, між чоловіками і жінками.

   Зустріч країн «Великої двадцятки» має стати початком процесу. Питання змін мають розглядатися на інших зустрічах, що пройдуть у наступні місяці, насамперед на Міжнародній конференції з фінансування розвитку, яка пройде в кінці місяця у Досі. На наступній конференції учасників Конвенції ООН з кліматичних змін, що пройде у м. Познань у грудні, розвинені країни мають взяти на себе зобов'язання надати термінову допомогу країнам з перехідною економікою , для того, щоб зробити можливим трансфер технологій та адаптацію до змін клімату. Це сприятиме створенню атмосфери довіри, яка потрібна, щоб успішно завершити поточні переговори з питань кліматичних змін до кінця 2009 року. Зустрічі лідерів країн «Великої вісімки» в Італії, так само, як засідання МФУ та Організації економічної співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 2009 році мають бути використані по максимуму. Повертатися до «звичайного ведення бізнесу» вже не можна.