Сутність та призначення податків

2. За формою оподаткування:

• прямі податки - обов'язкові платежі, які стягуються у вигляді доходу чи фіксованої суми з доходу чи майна так, що платник податку відчуває недоотримання доходу(податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);
• непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3. Залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють:

• загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (з власників транспортних засобів...);
• місцеві податки та збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів (курортний, готельний, ринковий збори, збір за ордер квартири, податок з реклами, збір з власників собак тощо).

4. За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на нижньому рівні - між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку від чітко визначеного об’єкта оподаткування. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

5. За способом зарахування податкових надходжень:

• закріплені - обов'язкові платежі, які на тривалий період 
повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного

бюджету (бюджетів);

• регулюючі - обов'язкові платежі, які можуть надходити до 
різних бюджетів (акцизний збір).

6. За суб’єктами оподаткування:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);
• податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);
• змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

7. Залежно від джерела сплати:

• податки, що включаються у валові витрати та собівартість;
• податки, що включаються в ціну товару;
• податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

8. В залежності від характеру ставок:

- пропорційний – ставка не залежить від розміру доходу(податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, з власників транспортних засобів.),

- прогресивні – ставка податку зростає із зростанням доходів(в Україні не має таких),

- регресивні – ставка податку зменшується в міру зростання доходів.

Законодавство України визначає наступні системи оподаткування:

- звичайна - в  діяльності підприємства застосовуються  всі зазначені законодавством податки та обов'язкові платежі, які відповідають галузі сфері діяльності підприємства тощо;

        - спрощена - підприємство     працює     за    єдиними     податком (диференційовано, залежно від того, чи є підприємство платником ПДВ чи ні) або фіксованим податком (характерно для сільськогосподарських господарств).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Податки  як основне джерело грошових коштів держави.

2.1. Основні елементи податку, їх характеристика.

Податковi правовiдносини  можливi тiльки при наявностi податкових законiв. Податковий закон визначає обов'язки ycix суб'єктiв процесу оподаткування - як державних податкових органів, так і платників податкiв. Головним при цьому є визначення обов'язкiв сплати податків у строки, порядку, в розмірах, що визначаються цим законом.

Податковий закон повинен  бути чiтко сформульований, простий i зрозумiлий суб'єктам системи  оподаткування - як державним податковим органам, так i платникам податку. У ньому повинен бути чiтко визначений порядок нарахування та сплати податку.

Вимоги, що лежать в основі побудови податків знаходять своє конкретне  виявлення в елементах податку, до яких належать суб'єкти та об'єкти оподаткування, ставки, одиниці, строки та пільги щодо певного податку.

1.  Суб'єкт або платник податку -  особи, на яких конституцією України або податковим законодавством покладено обов’язки сплачувати, нараховувати, утримувати, перераховувати податки до бюджетів чи цільових фондів. Податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язаннями перед державою.

Термін "платник  податку" визначає саме суб'єкт оподаткування. Однак цей суб'єкт здебільшого є тільки проміжною, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником або носієм кожного податку є кінцевий споживач.

Носiй податку. Це особа (юридична або фiзична), яка безпосередньо розраховує та сплачує податки i бере на себе весь податковий тягар. Залежно вiд участi в загальнiй системi утворення та сплати податку вci нociї податку подiляються на три типи:

- особи, якi безпосередньо  утворюють базу оподаткування.  Головним чином це виробники та споживачi, причому споживачами можуть виступати як пiдприємства, так i населення;

- посередники - це тi  особи, якi здiйснюють посередницькi дiї мiж виробниками та споживачами,  причому споживачами можуть виступати  як підприемства, так і населення;

- кiнцевi споживачi, тобто  ті особи, якi сплачують податок  уже пiсля кiнцевого споживання. Вони виступають у кiнцi процесу  перекладання податку.

 2.   Об'єкт оподаткування – юридично обумовлений факт чи подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок (заробітна плата, майно, прибуток)

Податкова робота можлива  тільки за чітко визначеним об'єктом  оподаткування. Об'єкт оподаткування  має бути стабільним, підлягати обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об'єкт.

     3. Джерело сплати - це той фонд, явище чи предмет, з якого 
сплачується податок. Джерелом можуть виступати:

*доходи платника податку, отримані в різних формах;

*частина майна, коли для покриття податку не вистачає

доходу;

* позика як джерело сплати;

      4.   База оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку.

Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування (вартісна, фізична, або інша характеристика об'єкта оподаткування). Вiд того, на скiльки вона правильно визначена, залежить чiткiсть розрахунку податку та його розмiр. Поняття "об'єкт оподаткування" та "податкова база" вiдрiзняються за змiстом. Так, "об'єкт оподаткування" – це юридичне поняття, що виражає зобов'язання та наявнiсть платника податку, який його сплачує, то „податкова база” - це економiчне поняття, що визначає розмiр предмета оподаткування, на який встановлюється ставка. Вiд податкової бази залежить не тiльки сума податку, яку повинен сплатити платник, а й розмiр бюджетiв ycix piвнів.

Податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка.

 5. Одиниця оподаткування. Це частина об’єкта оподаткування, стосовно якої вiдбувається встановлення нормативів та ставок обкладання. Вона залежить вiд об'єкта оподаткування i має розрахунковий характер. Здебiльшого вона виражаеться в грошових одиницях, У деяких випадках - в натуралъних. Одиницями обкладання можуть бути при:

. податку на землю  - гектари, акри, сотки, квадратні  метри;

. акцизному зборi на  бензин - галони, лiтри, декалiтри;

. податку на прибуток, доходи - нацiональна грошова одиниця;

. оподаткуваннi транспортних засобiв - потужнiсть двигуна, вантажомiсткiсть транспортного засобу тощо.

      6.    Ставки податку - це законодавчо встановлений розмір податку, 
виходячи із об'єкту оподаткування або масштабу вимірювання.

Ставки можна класифікувати  за наступними ознаками:

- за ступенем врахування виду діяльності: базовi, пiдвищенi, зниженi;

- залежно вiд cиcтeми  побудови: твердi та вiдсотковi.

- залежно від техніки  розрахунку: середньорозрахунковi, середньозваженi та усередненi.

Базова  ставка - це основна ставка, яка застосовуеться для вcix або бiльшостi платникiв податкiв незалежно вiд особливостей суб'єкта оподаткування та виду його дiяльностi. Так, податок на прибуток має ставку 25%, ПДВ - 20 %, ставки обкладання митом головного виробу в групi тощо.

Пiдвищена ставка встановлюеться, виходячи з особливостей видiв дiяльностi або об'єкта оподаткування.

Зниженi ставки враховують особливостi стану платника податку. Їх головна мета - зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку можна визначити як податкову пiльгу, але вiдмiнність полягає у строках її дiї.

Залежно від  системи побудови, існує два види ставок: 

  *натуральні (тверді) - встановлюються в грошовому виразі на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

   *процентні ставки - встановлюються у певних процентних відношеннях до об'єкта оподаткування.

Процентні ставки бувають таких видів:

а) прогресивнi - при збільшенні об'єкту оподаткування збільшується ставка податку. У свiтовiй практицi оподаткування застосовуються два типи прогресивних ставок:

- проста прогресивна ставка. Вона пiдвищується залежно вiд збiльшення об'єкта оподаткування в рiвних пропорцiях;

- складна прогресивна ставка. Вона складаеться за сходинковим (ступiнчастим) методом, тобто ставка зростає не в рiвних частках. Ця методика стосується тiльки доходу, отриманого в розмiрах, бiльших за визначену суму, або таких, що перевищують визначений рiвень. Taкi ставки застосовувались до 1.01.2004 року при оподаткуваннi прибуткового податку з громадян. Ставка встановалась не на весь дохiд, а тiльки на ту частину, яка перевищувала неоподатковуваний мінімум, а потiм залежно вiд частини приросту доходу, причому для кожної частини встановлювалась своя ставка;

б) пропорцiйнi. Цi ставки залишаються незалежно вiд змiни об'єкта оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їx розмiр. Якщо ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до збiльшення доходу, обсягiв дiяльностi.

При невеликих ставках  оподаткування держава отримує  вiдносно невеликi податки, що також  має негативнi наслiдки вже для  бюджету.

Тому необхiдно визначити  оптимальний розмiр ставок;

в) регресивнi. Особливiстю цих ставок є те, що зi зростанням об’єкта оподаткування ставка податку знижується. Taкi ставки застосовуються, щоб зацiкавити пiдприємця в розвитку певного виду дiяльностi, територiї, тобто вона носить стимулюючий характер. Наприклад, можна встановлювати регресивні ставки оподаткування на землі, які мають меншу родючiсть i потребують додаткових фiнансових вкладень при використаннi, - болота, заливнi землi, заплави рiчок тощо. При цьому  -  чим бiльший розмiр використовуваної землi, тим менша ставка;

г) змiшанi ставки. Ця ставка припускае використання змiшаних вapiaнтів. Загалом встановлення ставок оподаткування - це дуже складний процес, який потребує вирiшення багатьох проблем. До основних з них належать:

-обrрунтування спiввiдношення  середнiх розмiрiв ставок;

- доцiльнiсть встановлення  прогресивностi i визначення проблеми  зростання ставок оподаткування  та бази оподаткування;

- визначення межi, з  якої може з'являтись прогресiя ставки;

- визначення бази при  встановленнi нижньої межi ставки  податку;

- ступiнь поширення  ставки на суб'єкти оподаткування.

Невизначенiсть бiльшостi з цих проблем призводить до того, що загальнодержавнi органи змушенi постiйно  змiнювати бiльшiсть ставок оподаткування.

Існує три  методи встановлення ставок:

1) інтуїтивний — ставки встановлюються на основі бажання та 
полі законодавців;

2) емпіричний - ставки встановлюються на основі аналізу за 
попередній період і у відповідності з потребами;

3) метод математичного моделювання;

  7.      Норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази;

        8.     Податковий період - термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Здебiльшого податковий перiод збiгаеться зi звiтним. Наприклад, податковий перiод при сплатi акцизного збору визначається вiдповiдно до реалiзацiї пiдакцизних товарів i виробiв або всієї їx партiї. Податковий перiод повинен бути чiтко визначений, щоб запобiгти порушенням прав платників податку.

Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або перiод, протягом якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент податкового права визначаеться чинним податковим законодавством i при його встановленнi повинні враховуватись наступні чинники:

. мicце податку в  доходi державного та мiсцевого  бюджетiв;

. характеристика безпосередньо  податку та платника;

. перiодичнiсть отримання  доходу об'єктом оподаткування;

. розмiр об'єкта оподаткування;

. соцiальна та екологiчна  спрямованiсть податку тощо.

При встановленнi строку сплати податку визначають:

. термін сплати податку;

. строк подання звiтностi, розрахункiв по податках, декларацiй  та iншої документацiї. Для бiльшостi податкiв строки оплати та надання звiтностi збiгаються у часi;

- строки давнини сплати  податку;

- строк зберiгання  бухгалтерської та податкової  звiтностi;

- строк надання кредиту  щодо окремих податків;

- строк притягнення  платника податку до відповідальності.

Строки сплати податку в Україні визначаються як мiсячнi, квартальнi та рiчнi.