Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової

    ВСТУП

    Нинішній  непевний час українського шкільництва  та педагогіки сягає у 20 - 30-ті роки, коли тоталітарний режим обірвав  процес відродження української  національної системи освіти та виховання, що мав місце в УHP, та в період «українізації» в УРСР.

    Активні просвітителі, що виявили себе у  процесі розбудови національної системи освіти і виховання, С.Ф. Русова, М.С. Грушевський.

    Сьогодні  ми повертаємося до їхньої спадщини, яка  є цінним дороговказом на шляху розбудови  української національної школи. Цій  проблемі присвятила своє життя Софія  Федорівна Русова — видатний педагог, історик, письменниця, видавець, громадський  і політичний діяч України, світогляд  якої склався у процесі спілкування  з визначними діячами української  культури: М. Старицьким, М. Лисенком, П. Чубинським,

М. Драгомановим, В. Антоновичем, Русовим та ін.

    У своїх працях "Націоналізація дошкільного виховання", "В дитячому садку", "Дошкільне виховання" та ін. С.Ф. Русова глибоко розробляє методику навчання та виховання дітей: досліджує проблеми розвитку мови і мовного навчання, науки чисел, морально-соціального виховання, підготовки педагогічних кадрів (садівниць) тощо.

    Актуальність  порушеної проблеми, доцільність  наукового пошуку її вирішення зумовили вибір теми: «Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової».

    Об’єкт  дослідження – національне виховання дітей дошкільного віку.

    Предмет дослідження – методи, прийоми та засоби формування національного виховання дітей дошкільного віку у спадщині С.Ф.Русової.

    Мета  дослідження – перевірити, обґрунтувати орієнтовану модель організації національного виховання дітей дошкільного віку у педагогіці Софії Федорівни Русової.

    РОЗДІЛ I.  НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ С. РУСОВОЇ

    Народилася  Софія Русова (дівоче прізвище Ліндфорс) у 1856 р. у с. Олешня на Чернігівщині в  аристократичній сім'ї, її батьки були іноземного походження: батько, Федір Ліндфорс, шведського, а мати, Ганна Жерве, французького. Софія, зростаючи в українському середовищі, серцем і душею прийняла біль України і віддала всі свої сили на визволення її народу з темряви.

    Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р. П'ятнадцятирічною дівчиною разом  із сестрою Марією організувала перший у Києві український дитячий  садок. Про цей період свого життя Софія згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: «Ви самі ще дитина . Хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл». З цього часу і аж до смерті (померла 1940 p. y Празі) вона невтомно і незрадливо працювала на ниві українського шкільництва.

    Ким тільки не доводилося працювати С. Русовій: вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих  жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті в Києві, у Кам'янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту  імені М. Драгоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної  Ради, головою Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співробітником багатьох журналів, співзасновником  Української педагогічної академії тощо.

    Хоч якими б питаннями державної, наукової чи громадської діяльності займалася С.Ф. Русова, проблеми виховання  і освіти української молоді у  неї завжди були на першому плані. Дітей вона вважала найдорожчим  скарбом, і тому постійно піклувалася  про зростання майбутнього народу. Аналізуючи стан тодішнього навчання української молоді, С. Русова гнівно засуджувала колоніальну систему освіти, яка калічила розум і душу дітей, кидала їх на розпуття. Школа засуджувалася нею як така, що не відповідає національному духовному складові українського народу, а народ зневірився у такій школі. З цієї причини С.Ф. Русова все своє життя присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи. Куди б не кидало її життя — працюючи на Чернігівщині, в Києві, Кам'янець-Подільському, перебуваючи в еміграції, педагог - просвітитель відкриває нові школи, дитячі садки, в яких навчає дітей, допомагає вчителям та вихователям по - новому підійти до виховної справи. Прикладом творчого, мистецького розуміння освітнього процесу є створені нею український буквар, читанка, посібники з географії Європи, географії позаєвропейських країн тощо.

    Багато  педагогічних творів С.Ф. Русової досі не опубліковано. Одні лише назви цих  праць становлять довжелезний список; серед них найбільш фундаментальними є «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Практичні поради до виховання дітей», «Національна школа у різних народів», «Середньовічні університети».

    Рукописи  книг С.Ф. Русової «конають» у колись головному архіві України, досі залишаючись невідомими українському читачеві. Дивна доля дивної жінки, унікального педагога ще не знайшла свого літописця, котрий проаналізував би її, бо кілька статей про С.Ф. Русову ще не створюють її творчого педагогічного портрета, а ми, її нащадки, «безмежно вдячні» цій прекрасній жінці, яка не злякалася в'язниць і утисків, не спинилася на ви хованні лише своїх дітей, а їх було четверо. Зазначимо, що за «українофільську діяльність», як писала сама С.Ф. Русова, її не раз заарештовували. Зокрема, двічі вона сиділа у київській Лук'янівській в'язниці, а також у Катеринославі та Харкові. Ми вдячні їй за ту педагогічну спадщину, що, безумовно, принесе велику користь працівникам дошкільного виховання, вчителям і широкій педагогічній громадськості.

    1.1. Багатогранна педагогічно  – просвітницька  діяльність С.Ф.Русової

    Її  невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і  виховання. Українська національна  школа, на думку С.Ф. Русової, має  на меті виховати українськими засобами розумну, працьовиту дитину, не відірвану  від свого рідного народу, а  навпаки — пов'язану з ним  пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона виростає.

    З таких дітей Україна справді  мала б рідних синів — щирих  робітників на ниві народній, творців  її майбутньої літописної долі. Отже, національна  система освіти і виховання має  формувати національно свідомих громадян української держави. Ці переконання С.Ф. Русової стали нормою її життя, науковою пози цією, мірилом справжньої духовної цінності.

    Центральне  місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української  національної системи освіти і національного  виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико – методологічні  проблеми – мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й  виховання.

    Найважливішими  принципами педагогічної концепції  С. Русової є: принципи гуманізму, демократизму, народності, природо відповідності, культуро відповідності, особистісно  орієнтованого підходу, соціальної обумовленості виховання, загальнолюдських цінностей.

    Ідея  національного виховання – головна  й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному  плані набуває основної й найважливішої  закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

    У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання  – забезпечення розвитку відзначених  чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально – політичного і культурного потенціалу свого народу.

    Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна  українська школа – школа рідної мови, гуманна й демократична, в  якій вся структура, система, мета й  завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені  ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.

    Заслуговують  на увагу погляди С.Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного  виховання, підготовки вихователів  дитячого садка, вчителя нової української  школи та ін.

    При розв’язанні проблем розумового виховання вчена була більш схильна  до ідеї виховання розуму дитини в  процесі природної, активної самостійної  діяльності, хоч й не заперечувала й іншої – виховання розуму розвиваючої особистості повинно  ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.

    Незаперечним  є висновок дослідниці про те, що розум повинен керувати всією  духовною діяльністю людини, а отже і про необхідність виховання  розуму.

    Яскравою  сторінкою життєпису Софії Русової  є 1922-1940 pp. - період еміграції в Чехословацькій Республіці, де, як і тисячі інших  борців за державну незалежність України, вона опинилася після поразки  національних визвольних змагань 1917-1920 pp. і де закінчився її життєвий шлях. Тут найповніше виявився її талант як організатора українських шкіл і  наукових установ, педагога-практика, вченого; знайшла своє продовження  започаткована на рідній землі громадська культурно-освітня діяльність; міжнародного характеру набула популяризаторсько-просвітницька  робота. В еміграції вийшли друком її найфундаментальніші праці, провідні положення яких і сьогодні не втратили своєї суспільно-педагогічної актуальності. В умовах колишньої УРСР вони були недоступними, а тому впродовж півстоліття залишалися не відомими ні науковцям, ні, тим більше, широкому загалу.

    Початки русовознавства в незалежній Україні  пов'язані з розсекреченням архіву С.Русової в 1990р. Із 1992р. вивчення творчих  надбань вченої включено до програми з історії педагогіки України  для всіх спеціальностей педагогічних інститутів. Завдяки цьому ім'я  і творча спадщина Софії Русової  повертаються в теорію та практику української національної системи  освіти.

      У педагогічних творах Софії  Русової 1922-1940 pp.:

    - осмислюються й обґрунтовуються  наукові засади педагогіки на  основі глибокого аналізу попередніх  і сучасних їй надбань вітчизняної  та зарубіжної педагогічної думки,  найновіших досягнень у галузі  психології, філософії, соціології; уроків творення національного  шкільництва й педагогіки періоду  визвольних змагань українського  народу 1917-1920 pp.;

    - простежується намагання "психологізувати" та «соціологізувати» педагогіку, що свідчить про педагогічно-психологічний і соціально-педагогічний характер ідей С.Русової, забезпечує перспективу створення особистісно - та суспільно-зорієнтованої гуманістичної системи освіти, як це передбачено сучасними державними освітніми документами;

    - теоретичні дослідження зосереджуються  навколо центральної ідеї: національна  освіта, школа, виховання - головна  умова відродження і розвитку  нації та державності, засіб  формування громадянина-патріота, високоморальної  особистості.

    Висока  культура, свідомість, європейський рівень освіченості С.Ф. Русової сприяли  тому, що питання які вона вивчала  і розробляла теоретичні положення  і методичні скарби, зібрані й  опрацьовані для вихователів, учителів, батьків, надзвичайно потрібні нам  сьогодні.

    Принципове значення має, зокрема, праця «Дошкільне виховання» вийшла друком у 1918 р. її зміст склали лекції з педагогіки і психології, які Софія Федорівна читала майбутнім педагогам. Коло охоплених питань окреслюють розділи:

    1) Дошкільне виховання.

    2) Знання дитини.

    3) Творці дошкільного виховання.

    4) Зовнішні чуття.

    5) Дитяча гра – забава.

    6) Ручна праця.

    7) Розвиток мови дитини.