Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової

    8) Річеве (предметне) навчання.

    9) Наука чисел у дошкільному  вихованні.

    10)Моральне  виховання.

    11)Естетичне  виховання.

    12)Підготовка  садівниць.

    13)Сучасні  дитячі садки.

    14)Український  дитячий садок.

    Педагогічна спадщина Софії Русової допоможе сміливо й компетентно ставити  і вирішувати сучасні проблеми національного  виховання дошкільнят у сім’ї  і в дитячому садку. С.Русова робить висновки про те, що гармонійну людину можна виховати за таких умов: виховання  має бути індивідуальним, пристосованим  до природи дитини (це нині лягло  в основу нової концепції дошкільного  виховання. яка ставить на перше  місце завдання виховання особистості  дитини з урахуванням її інтересів, потреб, вікових можливостей, рівня  розвитку); виховання має бути національним (тепер маємо подбати і про  українські дитячі садки, і про забезпечення можливостей для національного  виховання представникам інших  народів, що населяють Україну); виховання  має відповідати соціально-культурним вимогам часу; виховання має бути вільним. Незалежним від тих чи інших у рядових вимог, ґрунтуватись на громадській організації (уже і перед нами постала потреба деполітизації виховання і навчання – рано чи пізно вона буде розв’язана прогресивно). Ідею українського дитячого садка С.Русова розкривала на основі аналізу напрямків дошкільного виховання. Теоретичних концепцій і практичних варіантів дитячих закладів, які снували у світі – в Росії, Європі, Америці. Праці Руслової з питань дошкільного виховання це не тільки історія української педагогічної думки, частка її скарбниці. Це змістовний, глибокий, науковий, всебічний аналіз специфіки нашого національного дитячого садка, на який мають не тільки орієнтуватись, а й спиратися сучасна педагогічна наука і практика. 

    1.2. Система принципів побудови українського дитячого садка

    Яку ж систему принципів побудови українського дитячого садка подає  Софія Русова? Насамперед вона підкреслює і обґрунтовує, що дошкільне виховання  будується на новітніх положеннях психології і педагогіки про закономірність та умови розвитку, дитини про найбільш доцільні методи виховання.

    Виховні принципи заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи та ін.

    При розв'язанні проблем розумового виховання  вчена була більш схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі  природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму розвиваючої особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.

    Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне  виховання розуму.

    Відведення  провідної ролі моральному вихованню  у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах С.Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.

    Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.

    Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані  С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання  вчена пропонувала поступово  поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести  на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової.

    Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизнняно- го дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання».  

    1.3. Національне виховання дітей в педагогіці С.Русової

    Другий  принцип концепції С.Русової полягає  в тому, що в дитячому садку має  панувати національний дух, виховання  має будуватися на демократичному ґрунті – так. як колись, ще в 9 ст., на ньому закладалась українська національна школа. Здійснюючи аналіз української духовності, педагог виділяє у ній такі основні риси: перш за все, - це праця, невпинна хліборобська праця, завдяки якій вони споконвіку годували і себе, і сусідів, і інших. Специфіка селянської праці вимагає, щоб «діти стояли як найближче до природи».

    В умовах сьогодення багато дошкільних навчальних закладів творчо й успішно  використовують ідеї, думки й поради, висловлені С.Русовою щодо проблем  то тут, за концепцією Русової також  треба орієнтуватися на національні  риси, зумовлено фізичним оточенням (географічним розташуванням, кліматом, природою (та історією краю, українського народу. За своєю природою українці індивідуалісти і неабиякі гумористи. С.Русова надзвичайно тонко описує особливості розуміння малими дітьми релігійних постулатів, наголошує на тому, що вихователі (вживає тодішню  назву – садівниці) повинні особливо чуйно ставитися до релігійних почуттів і духовного життя дитини, дуже ретельно обмірковувати свій вплив. В українців релігія тісно  пов’язана з культом природи, яка дає у змогу дитині глибоко  відчувати і переживати невимовну  красу. Русова подає чудові описи  таких свят, як Різдво, Маковія, Спаса, всенощної на Великдень, а далі тактовно висловлює до морально-релігійного  виховання, спираючись на досвід своєї  сучасниці, відомого італійського педагога: «Монтессорі теж визнає потребу релігійного виховання, але, як і до усього другого, ставиться і до цього питання дуже просто: в садку висить картина – Мадонна Рафаеля, діти співають молитви» – от і усе. Задля українських дітей бажано переводити в життя релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами, з індивідуальними змаганнями самої дитини.

    У згадуваній праці «Нова школа» з особливою увагою розглядається організація дитячих свят. У кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе.

    Важливим  завданням дошкільного виховання  за С.Русовою, є розвиток творчих  здібностей дитини. Творчі сили дітей  в українському садку пробуджуються  і розвиваються саме засобами національного  матеріалу: це виготовлення виробів  з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання різних видів. А ще в  садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова –  у творах словесних самих дітей  і в розповідях виховательки. В  такій атмосфері рідного життя, ласки і праці, цілком сприяючих  для розвитку творчих сил і  міцного громадського свідомого  робітника.

    Над концепцією національного виховання  С.Ф.Русова працювала багато років. Це була основна ідея і основна  тема, що об’єднує більшу частину її досліджень. Русова мріяла і заповідала, щоб ширилися нові дитячі садки по всій Україні. Закладаючи нові основи для нового виховання, яке дасть  українському народові свідомих і чесних людей, громадян, що викують і здобудуть  йому і долю і волю.

    Найважливіші  принципи педагогічної концепції Русової:

• гуманізм
• демократизм
• народність
• природовідповідність
• культуровідповідність
• особистісно орієнтований підхід
• соціальна обумовленість виховання
• загальнолюдські цінності

    Центральне  місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

    Ідея  національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

    У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

    Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

    Ще  одна характерна риса українського народу і його духовності, зазначена С.Русовою, - багатюща естетична творчість, яка протягом віків виявляється у словесних творах і піснях, орнаментах, архітектурі: «Це такий фактор, який має впливати на розвиток наших дітей, щоб найкраще викликати в них творчість в цьому ж напрямку». Ідея виховання творчої особистості висувається у більшості праць С.Русової. Так, у «Новій школі» вона пропонує різні види занять (спостереження, читання, розповідання казок) поєднувати з малюванням: «Малюнок дитячий – се мова дитяча щира й самостійна».

    Головний  висновок Русової – в виховання  дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями.

    У системі національної освіти і виховання  Софія Русова надзвичайну увагу  приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостом, що перекидається  між школою і родиною. Саме в цей  період закладаються цільність особистості, її устремління, нахили. Коли дитячий "ранок", пише С.Ф. Русова, проходить за несприятливих обставин, дитина виростає слабкою, з хисткою волею й небезпечними нахилами. своїх працях «Націоналізація дошкільного виховання», «В дитячому садку», «Дошкільне виховання» та ін. С.Ф. Русова глибоко розробляє методику навчання та виховання дітей: досліджує проблеми розвитку мови і мовного навчання, науки чисел, морально-соціального виховання, підготовки педагогічних кадрів (садівниць) тощо.

    Не  применшуючи ролі дошкільного виховання, Русова виключне значення у зрощуванні дітей надає матері, називаючи  її найкращим керманичем, природною  вихователькою.

    С.Ф. Русова не визнає альтернативи національному  вихованню, вважаючи, що тільки національне  виховання забезпечує кожній нації  найширшу демократизацію освіти. Вона прагне, щоб педагог не був скутий догматичними циркулярами, якими визначаються зміст освіти та добір методів  навчання. Вчитель має бути розкутим і самостійним у складанні  навчальної про грами, у використанні форм та методів навчальної діяльності.

    Головним  завданням педагога С.Ф. Русова вважає розвиток самостійності дитини. Треба «не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її по чуття, — щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини, й коло паперу».

    С.Ф. Русова категорично засуджує бездумну сувору шкільну дисципліну, виступає за панування в навчальному закладі  жвавого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей.

    С.Ф. Русова переконана в тому, що в рідній школі розкриватимуться всі природні задатки дитини, яка набуватиме гармонійного розвитку. Це можливо за умов, якщо виховання  буде індивідуальним, пристосованим  до природи дитини; національним; відповідатиме  соціально-культурним вимогам життя; буде вільним, незалежним від певних вимог на ґрунті громадської організації.

    Рідна, українська, школа, на думку С.Ф. Русової, є першою політичною і соціально-педагогічною вимогою кожного народу, який скидає з себе ланцюги гніту, скидає ту кригу  байдужості, якою скуто було його серце  за часів утисків і пригноблення вільної думки, його національної свідомості. Варто прислухатися до цієї позиції  видатного педагога і державного діяча і в наш час, бо неувага  держави до розбудови національної школи сьогодні гальмує розвиток самої держави.

    У демократичній рідній школі весь зміст освіти й організація навчання мають відповідати національним інтересам, враховувати освітні  традиції українського народу, здобутки національної культури, особливості  української дитини. Остання, підкреслює С.Ф. Русова, не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо  ховається од інших своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити  її цікавість; тоді виявиться талановита вдача дитини й озветься її глибока  чулість.